1/1110
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
01 грудня 2020 року м. Київ № 640/15828/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Київській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління ДПС у Київській області, адреса: 03151, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, 5А, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 30 квітня 2020 року № 0106064-5605-1031.
Підставами позову вказано порушення суб'єктом владних повноважень прав позивача внаслідок прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення при обчисленні бази оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у його власності, не було дотримано вимог передбачених чинним законодавством України. Також, позивач зазначає, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , який було визначено об'єктом оподаткування, є майном спільно набутим у шлюбі з ОСОБА_2 та становить їхню спільну сумісну власність, де частки кожного з них є рівними. Проте, не зважаючи на зазначене, сума податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки була визначена відповідачем виходячи з розміру усієї площі будинку, а не з частки належної кожному з них, що значно вплинуло на розмір податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що в свою чергу свідчить про те, що він не є платником податку відповідно до підпункту «ґ» пункту 266.7. статті 266 Податкового кодексу України. У зв'язку з викладеним позивач просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Відповідач не погоджуючись з викладеними позивачем у позовній заяві аргументами подав відзив на адміністративний позов, в якому останній просив відмовити у задоволенні адміністративного позову позивача посилаючись при цьому на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем правомірно, оскільки згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та АІС «Податковий блок» у позивача станом на 2018 рік знаходився на праві приватної власності нерухоме майно, загальною площею 1 219,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Відтак, відповідач вважає, що контролюючим органом правильно застосовано положення Податкового кодексу в частині нарахування сум зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
Керуючись викладеним, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог адміністративного позову позивача та залишити в силі прийняте податкове повідомлення-рішення з підстав його правомірності.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом в свою чергу було встановлено та проти чого не заперечуються сторони, позивач є власником нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 - площею 1 219,4 м.кв.
30 квітня 2020 року Головним управління ДПС у Київській області було винесено податкове повідомлення-рішення № 0106064-5605-1031, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» за 2019 рік у розмірі 6 360,70 грн.
Вказане стало підставою для звернення з даною позовною заявою до адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - Податковий кодекс України).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:
а) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;
б) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
в) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 цієї ж статті, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
У відповідності до пункту 266.3.1 та 266.3.2 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до пункту 266.7.1 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Судом встановлено, що об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 1 219,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , позивач набув у спільну сумісну власність під час шлюбу з ОСОБА_2 на підставі договору про поділ майна в натурі від 23 грудня 2019 року № 1287 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
У відповідності до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно частини 1 статті 61 Сімейного кодексу України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 63 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
При цьому, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази згоди іншого співвласника нерухомого майна щодо позивача як платника податку.
В свою чергу, беручи до уваги вищевикладене, суд зазначає, що відповідачем приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення щодо нерухомого майна, було порушено вимоги підпункту 266.1.2. «б» пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу, згідно якого визначено, що якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2019 року по справі № 819/1622/16.
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що вказаний об'єкт нерухомості згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить позивачу на праві приватної власності, оскільки згідно норм Сімейного кодексу України майно набуте подружжям за час шлюбу (що має місце у даному випадку) належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, на чиє ім'я зареєстровано право власності.
У відповідності до вимог частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Таким чином, суд звертає увагу на те, що об'єкт нерухомого майна, загальною площею 1 219,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який перебуває у спільній сумісній власності позивача та його дружини, на час прийняття оскаржуваного рішення, не поділено внатурі, і жодна з вказаних осіб не надали відповідачу свою згоду на те, щоб бути платником податку.
Окрім того, як передбачено підпунктом 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо: об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.
Вищенаведені норми закріплюють порядок визначення платника податку в разі якщо об'єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності, а також закріплює право такого платника звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу для проведення звірки даних, які впливають на визначення розміру суми податку.
Проте, контролюючим не наведено аргументів у підтвердження існування нормативних актів, які встановлюють обов'язок, а не право платника податків звертатись із заявою до контролюючого органу з вищенаведених питань.
Таким чином, суд приходить до висновку, що в даному випадку, має місце порушення вимоги «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заява № 23759/03 та № 37943/06) зазначається: «що відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника».
При цьому, підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцією правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
З огляду на викладене, суд вважає, що в даному випадку контролюючий орган віддав перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на позивача додаткових зобов'язань зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому, суд приходить про протиправність податкового повідомлення-рішення від 30 квітня 2020 року № 0106064-5605-1031.
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 30 квітня 2020 року № 0106064-5605-1031.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (03151, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, будинок 5 А, код ЄДРПОУ 39393260) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова