ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 листопада 2020 року м. Київ № 640/5426/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління Держпраці у Київській області
про визнання протиправною та скасування постанови
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області від 12 листопада 2019 року №КВ1671/1775/АВ/ТД/ФС-652 про накладення штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що нею не було допущено порушення вимог законодавства про працю, оскільки шість осіб, про які вказує відповідач в акті інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 22 жовтня 2019 року №КВ1671/1775/АВ, за адресою: АДРЕСА_1 , вона, позивач, як фізична особа - підприємець діяльність не проводить. Вказане приміщення орендоване нею як фізичною особою. Крім того, позивач вказує, що перевірку проведено у приміщенні заводу за адресою: АДРЕСА_2 , а не у орендованому нею приміщенні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача зазначив, що оскаржувану постанову прийнято, оскільки під час інспектування виявлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 використовує найману працю без укладення трудового договору (контракту), оформленого наказом чи розпорядженням, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У відповіді на відзив позивач зауважує, що вона зареєструвалась як фізична особа - підприємець лише 15 квітня 2019 року, отже викладене у скарзі, яка слугувала підставою для проведення інспекційного відвідування, не відповідає дійсності.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Наказом Головного управління Держпраці у Київській області від 02 жовтня 2019 року №4844 відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08 вересня 2004 року № 1985-IV, Конвенції Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці у сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 08 вересня 2004 року № 1986-IV, статті 259 Кодексу законів про працю України, Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 липня 2007 року № 877, постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2017 року № 1104 «Про затвердження переліку органів державного нагляду (контролю), на які не поширюється дія Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 929, Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823, наказу Міністерства соціальної політики від 18 серпня 2017 року № 1338, Положення про Головне управління Держпраці у Київській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 03 серпня 2018 року № 84, на підставі звернення фізичної особи ОСОБА_2 від 24 вересня 2019 року №Ш-4759 призначено проведення інспекційного відвідування на предмет додержання законодавства про працю Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 з 08 жовтня по 22 жовтня 2019 року.
02 жовтня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Київській області видано направлення №1671 на проведення інспекційного відвідування ОСОБА_1 на предмет додержання законодавства про працю.
Також, вимогою від 15 жовтня 2019 року №1671 позивача зобов'язано надати пояснення щодо ведення робіт, а також щодо кількості працівників (з прізвищами) залучених до роботи.
17 жовтня 2020 року позивачем надано пояснення, що орендоване приміщення за адресою: АДРЕСА_1 використовується як творча майстерня, до якої мали можливість завітати родичі та друзі.
22 жовтня 2020 року Головним управлінням Держпраці у Київській області складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №КВ1671/1775/АВ (далі - акт інспектування).
В ході проведення інспекційного відвідування встановлено, що у порушення вимог частини 1 статті 21, частин 1,3 статті 24 Кодексу законів про працю України працівники допускаються до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та у порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 працівників допустили до роботи без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі акту інспектування Головним управлінням Держпраці у Київській області прийнято постанову від 12 листопада 2019 року №КВ1671/1775/АВ/ТД/ФС-652, якою на позивача накладено штраф в сумі 250 380,00 грн.
Незгода позивача із вказаною постановою зумовила її звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
Зокрема, згідно частини п'ятої статті 2 Закону № 877-V, органи Держпраці при проведення заходів державного нагляду (контролю), додержуються принципів державного нагляду (контролю); місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмеження у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактування норм на корить суб'єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборона на вилучення оригіналів документів та техніки; обов'язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерії ризику; право суб'єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальність посадових осіб органу державного нагляду (контролю); права суб'єктів господарювання; право на консультативні підтримку суб'єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю); та умови віднесення суб'єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі не затвердження відповідних критеріїв розподілу.
Перелік підстав для здійснення позапланового заходу (позапланової перевірки) визначено частиною першою статті 6 Закону № 877-V, серед яких є звернення фізичної особи.
Відповідно до пункту 16 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823 (далі - Порядок), за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.
Згідно пункту 18 Порядку, якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною.
Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів після дня підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.
Згідно абзацу 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем подано зауваження на акт інспекційного відвідування, відповідно до яких приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , орендоване нею не як фізичною особою-підприємцем та не використовується для здійснення господарської діяльності, а є творчою майстернею.
Так, в матеріалах справи наявна копія договору найму (оренди) нежитлового приміщення від 17 травня 2019 року №17/05/19, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Київський завод «Аналітприлад» та фізичною особою ОСОБА_1 , відповідно до якого останньою прийнято в користування приміщення №К1/3в/55 площею 80,0 кв.м., яке розташоване на 3 поверсі виробничого корпусу №1 літера Б-Б нежитлової будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_3 остання проходить стажування на посаді заготівник з 01 жовтня 2019 року, згідно письмових пояснень ОСОБА_4 останній є асистентом позивача.
Статтею 29 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, що студенти вищих та учні професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, мають право проходити стажування за професією (спеціальністю), за якою здобувається освіта, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, на умовах, визначених договором про стажування у вільний від навчання час. Метою стажування є набуття досвіду з виконання професійних завдань та обов'язків, удосконалення професійних знань, умінь та навичок, вивчення та засвоєння нових технологій, техніки, набуття додаткових компетенцій. Порядок укладення договору про стажування та типову форму договору затверджує Кабінет Міністрів України. Строк стажування за договором не може перевищувати шести місяців. Запис про проходження стажування роботодавець вносить до трудової книжки. Стажування проводиться за індивідуальною програмою під керівництвом працівника підприємства, установи, організації, який має стаж роботи за відповідною професією (спеціальністю) не менш як три роки. У разі коли в період стажування особа, зазначена у частині першій цієї статті, виконує професійні роботи, підприємство, організація, установа за всі роботи, виконані відповідно до наданих завдань, здійснює виплату їй заробітної плати згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок.
Підзаконним актом, що регулює відносини у сфері стажування є постанова Кабінету Міністрів України № 20 від 16 січня 2013 року, якою затверджено порядок укладення договору про стажування та типову форму договору.
Відтак, законодавством визначено порядок та механізм укладання студентами вищих та учнями професійно-технічних навчальних закладів з підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання договорів про стажування.
Аналогічна позиція щодо застосування положень статті 24, 265 КЗпП України щодо правовідносин, які виникають між фізичною особою-підприємцем та особою, яка проходить у неї стажування, викладена у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі №817/2331/16.
Позивач договір про стажування ОСОБА_3 ні до перевірки, ні під час розгляду справи не надала. Оскільки така особа не вважається стажером, зазначене свідчить про фактичний допуск її до роботи без укладення трудового договору.
Докази оформлення трудових відносин з ОСОБА_4 відсутні.
Доводи позивача про те, що приміщення за адресою: АДРЕСА_1 є творчою майстернею, на думку суду, не спростовують доводів відповідача про використання позивачем найманої праці без оформлення трудових відносин.
Частиною 1 статті 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з частиною 1 статті 24 цього Кодексу, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 24 Кодексу законів про працю України).
Зі змісту наведеного вбачається, що трудовий договір характеризується, зокрема, тим, що працівники не самі організовують роботу і виконують її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам, водночас на підприємстві має вестись табель відпрацьованого часу, що є особливістю трудових правовідносин. У трудових договорах також визначається обов'язок працівника щомісячно виконувати відповідні роботи в межах робочого процесу підприємства, а за невиконання обов'язків визначено матеріальну та/чи дисциплінарну відповідальність.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що відповідачем постанова про накладення штрафу за порушення вимог частин 1, 3 статті 24 КЗпП України винесена в межах повноважень, у визначений законодавством спосіб та з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення. Встановлення порушення позивача та штраф за це порушення накладений в межах санкції частини 2 статті 265 КЗпП України.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем як суб'єктом владних повноважень покладений на нього обов'язок доказування правомірності свого рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко