02 грудня 2020 року Чернігів Справа № 620/4120/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заяць О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 до Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивачі звернулись до суду з адміністративним позовом у якому просять:
визнати протиправним та скасувати рішення сорок третьої (позачергової) сесії восьмого скликання Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області від 14 липня 2020 року в частині відмови позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства;
зобов'язати Лосинівську селищну раду Ніжинського району Чернігівської області повторно розглянути на пленарному засіданні сесії селищної ради заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 гектара, та вирішити питання відповідно до чинного Земельного кодексу України.
В обґрунтування своїх вимог позивачами зазначено, що посилання відповідача, як на підставу відмов у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, розташування земельних ділянок на землях історико-культурного призначення є незаконним і таким, що суперечить положенням Земельного кодексу України та Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у наданому до суду відзиві зазначив, що позовні вимоги не визнає, оскільки відповідно до матеріалів інвентаризації земель колективної власності КГ АФ «Лосинівська» земельна ділянка з кадастровим номером 7423355400:12:001:0032 є землями сільськогосподарського призначення на яких розміщуються землі історико культурного призначення, а саме поселення «Загон» земельна ділянка з кадастровим номером 7428355400:12:001:0032 розміщена біля земель історико-культурного призначення поселення «Струмок» та є охоронною зоною навколо об'єкта культурної спадщини, на яку поширюються обмеження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивачі 16 червня 2020 року звернулися з письмовими заявами до відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в межах норм безоплатної приватизації орієнтовною площею 2 та для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області.
До заяв позивачами були додані копії паспортів з реєстраційними номерами облікових карток платників податків та графічні матеріали щодо бажаного місця розташування земельної ділянки.
Рішенням сорок третьої (позачергової) сесії восьмого скликання від 14 липня 2020 року відповідач не ухвалив рішення про надання кожному позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
За змістом частини першої статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
У відповідності до частин першої, другої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га.
Пунктом «в» частини третьої статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
В силу пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Виходячи з аналізу зазначених норм, будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства.
Водночас, суд зазначає, що у статті 118 Земельного кодексу України міститься загальне посилання на те, що місце розташування земельної ділянки повинно відповідати вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із системного аналізу норм земельного законодавства суд дійшов висновку, що при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити:
- відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України);
- чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України);
- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України);
- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Аналіз статті 118 Земельного кодексу України дає підстави для висновку, що нею визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
При цьому відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави відмови.
Так, Лосинівська селищна рада звернулася до управління у Ніжинському районі та м. Ніжині головного управління держгеокадастру у Чернігівській області з проханням надати інформацію чи розташовані земельні ділянки зазначені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на викопіюваннях доданих до заяв про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на землях історико-культурного призначення.
Згідно відповіді міськрайонного управління у Ніжинському районі та м. Ніжині головного управління держгеокадастру у Чернігівській області № 18-25-0.172-1095/119/20 від 27.10.2020, відповідно до матеріалів інвентаризації земель колективної власності КГ АФ «Лосинівська» земельна ділянка з кадастровим номером 7423355400:12:001:0032 є землями сільськогосподарського призначення на яких розміщуються землі історико-культурного призначення, а саме поселення «Загон» земельна ділянка з кадастровим номером 7428355400:12:001:0032 розміщена біля земель історико-культурного призначення поселення «Струмок» та є охоронною зоною навколо об'єкта культурної спадщини, на яку поширюються обмеження.
З приводу вказаного суд зазначає таке.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, зокрема, належать, зокрема, землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом (пункт «г» частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України).
До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби (стаття 53 Земельного кодексу України).
Культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини (абз. 2 частини першої статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-ІІІ (далі по тексту Закон № 1805-ІІІ).
До видів об'єктів культурної спадщини, зокрема, належать археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації (абз. 2 частини другої статті 2 Закону № 1805-ІІІ).
Згідно частин четвертої, п'ятої статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
До особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі історико-культурного призначення (підпункт «г» частини першої статті 150 Земельного кодексу України).
Таким чином, суд дійшов висновку, що бажана земельна ділянка належачи до категорії земель історико-культурного призначення, а також не належачи до категорії земель сільськогосподарського призначення в силу припису пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України, не може бути передана у приватну власність. А отже, відповідач правомірно відмовив позивачам у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 02 грудня 2020 року.
Суддя О.В. Заяць