02 грудня 2020 року Чернігів Справа № 620/4158/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Ткаченко О.Є.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області від 24.09.2020 №3510-4086/ш-02/82500/20, оформлене протоколом № 807015 від 28.08.2020, про відмову у перерахунку пенсії в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як члену сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни відповідно до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» №3551 -XII;
- зобов'язати провести перерахунок пенсії в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як члену сім'ї загиблого(померлого) ветерана війни відповідно до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ.
Позов обґрунтований тим, що 21.08.2020 позивачка звернулась до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, яка має підвищуватися на 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність, як члену сім'ї загиблого(померлого) ветерана війни. Проте відповідач листом від 25.09.2020 №3510-4086/Ш-02/82500/20 відмовив позивачці у здійсненні такого перерахунку з підстав відсутності документів, які підтверджують родинні стосунки між позивачкою та загиблим ОСОБА_2 . Разом з тим, позивачка вказує, що дані обставини встановлені рішенням Деснянського районного народного суду м. Чернігова від 18.12.1981 № 2-1892/81 та не потребують доказування.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.10.2020 відкрито спрощене провадження у справі за правилами ст.257-262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позову, просив суд прийняти рішення про відмову у його задоволенні посилаючись на те, що позивачкою не було надано документів на підтвердження родинних стосунків із загиблим ОСОБА_2 .
З'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
21.08.2020 позивачка звернулась до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, яка має підвищуватися на 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як члену сім'ї загиблого(померлого) ветерана війни (а.с.16-18).
До заяви нею додано копію посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни серії НОМЕР_1 від 17.10.2000; копію дубліката посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни від 13.08.2019 серії НОМЕР_2 ; копію свідоцтва про народження доньки ОСОБА_3 від 12.02.1988; копію свідоцтва про встановлення батьківства ОСОБА_2 до доньки ОСОБА_3 від 12.02.1988; копію свідоцтва про зміну прізвища ОСОБА_1 з прізвища ОСОБА_4 від 12.02.1988; копію рішення Деснянського районного народного суду м. Чернігова від 18.12.1981 про встановлення батьківства ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та факту проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; копію довідки Чернігівського обласного військового комісаріату № ФЧ-31379 від 09.01.1989 про те, що ОСОБА_1 є пенсіонером МО СРСР та отримує пенсію за загиблого в Афганістані 31.08.1980 чоловіка ОСОБА_2 (а.с.7-15).
Листом від 25.09.2020 №3510-4086/Ш-02/82500/20 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повідомило позивачку, що протоколом від 28.08.2020 № 807015 останній відмовлено у здійсненні такого перерахунку з підстав відсутності документів, які підтверджують родинні стосунки між позивачкою та загиблим ОСОБА_2 (а.с.19-20).
Позивачка не погоджуючись з протиправною відмовою відповідача здійснити перерахунок пенсії, яка має підвищуватися на 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як члену сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож суд перевіряє, чи відмова відповідача в здійсненні перерахунку пенсії, яка має підвищуватися на 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як члену сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, вчинена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, пропорційно.
Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551 чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.
Відповідно до частини 4 статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на пенсії як члену сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно з частиною IV додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.1994 № 94 «Про порядок надання пільг, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», документами, на підставі одного з яких надаються пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є, зокрема, пенсійне посвідчення (при наявності штампу чи відповідного запису «Україна. Сім'я загиблого» або «Україна. Дружина (чоловік) померлого інваліда (учасника Вітчизняної війни)», або довідки, видані органами Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки, Управління державної охорони, Міністерства соціального захисту населення.
Положеннями пункту 7 вказаної постанови визначено, що громадянам, які набули статусу ветерана війни або особи, яка має особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», після прийняття цього Закону, пільги надаються з дня звернення.
Як вбачається з матеріалів справи, право на набуття статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни у позивачки виникло з дня отримання відповідного посвідчення, виданого Чернігівським обласним військовим комісаріатом, а саме з 17 жовтня 2000 року (а.с.7).
Як вказано у посвідченні «Пред'явник цього посвідчення має право на пільги встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни», «Посвідчення безтермінове і дійсне на всій території України».
Тобто таке право позивачка отримала на підставі законодавства України і воно є непорушним.
На підтвердження того що сім'я позивачки в минулому мала відповідні права та пільги на отримання відповідного статусу, останньою надані копії витягу з наказу від 17.09.1980 № 015 командира 108 мотострілецької дивізії по особовому складу, в якому в останньому реченні сказано «....Сім'я підлягає пенсійному забезпеченню відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 19.02.1980 № 152-45.», довідки Чернігівського обласного військового комісаріату про призначення пенсії ОСОБА_1 на доньку ОСОБА_5 , 1980 року народження, за загиблого в Афганістані 31.08.1980 чоловіка ОСОБА_6 та пенсійного посвідчення ОСОБА_1 по втраті годувальника на доньку ОСОБА_3 (а.с.13, 15).
Частиною 5 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058 закріплено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа (ч. 4 ст. 45 Закону №1058-ІV).
Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Разом з тим, відповідно до пункту 3.1 постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення" від 28.12.2011 №1381 установлено доплату до підвищення, яке встановлюється до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до частини четвертої статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»: членам сімей осіб, зазначених у пункті 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, які не одружилися вдруге.
Так, рішенням Деснянського районного народного суду м. Чернігова від 18.12.1981 № 2-1892/81 встановлений факт проживання однією сім'єю позивачки та загиблого ОСОБА_2 (а.с.12).
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто вищенаведені докази та факти щодо родинних стосунків та проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , їх доньки ОСОБА_3 документально та за рішенням суду повністю узгоджуються з пунктом 1 статті 10, статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та положеннями пункту 2.16 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного Фонду України від 25.12.2005 №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846.
Враховуючи вказані обставини та норми права суд підтверджує наявність у позивача права на перерахунок пенсії в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність як члену сім'ї загиблого(померлого) ветерана війни відповідно до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ.
Суд зауважує, що відповідач, користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов'язань, взагалі не врахував ступінь втрати позивачем його конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно із положенням статті 3 Конституції України як Основного Закону України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, нормах статті 114 Закону №1058, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту», у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах особі, що має необхідний спеціальний стаж, досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, а тому зазначені відповідачем підстави відмови в призначенні пенсії, відсутність підтвердженого спеціального стажу, не належать до передбачених законом підстав відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача в даній справі не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, позаяк право позивача на перерахунок пенсії в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як члену сім'ї загиблого(померлого) ветерана війни відповідно до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ підтверджується матеріалами справи, суд наділений повноваженнями саме зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачки в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як члену сім'ї загиблого(померлого) ветерана війни відповідно до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ.
За таких обставин, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відсутність судових витрат позивача, їх розподіл не здійснюється.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області від 24.09.2020 №3510-4086/ш-02/82500/20, оформлене протоколом №807015 від 28.08.2020, про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) у перерахунку пенсії в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як члену сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни відповідно до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як члену сім'ї загиблого(померлого) ветерана війни відповідно до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 02 грудня 2020 року.
Суддя О.Є. Ткаченко