Справа № 826/7231/17 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.
02 грудня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Василенка Я.М., Пилипенко О.Є.,
секретаря Ткаченка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Державна казначейська служба України, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року, -
У червні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - відповідач, ВССУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Державна казначейська служба України (далі - третя особа, ДКС України) про визнання протиправною відмови у виплаті вихідної допомоги у зв'язку з відставкою та зобов'язання виплатити таку допомогу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
05 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про перегляд цього рішення за виключними обставинами.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги, викладені в заяві про перегляд рішення місцевого суду за виключними обставинами.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає що в пункті 4.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 суд констатував, що положення підпункта 1 пункта 28 розділа ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» суперечить частині 1 статті 8 Конституції України з огляду на його невідповідність принципові верховенства права у частині, що стосується легітимних очікувань особи.
Тобто, в основу вказаного рішення покладені ті ж самі мотиви, що були наведені у позові. У свою чергу місцевий суд, відмовляючи в задоволенні позову, застосував норми підпункта 1 пункта 28 розділа ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», з огляду на те, що Конституційним Судом України не приймалось рішення щодо неконституційності цієї норми. Наголошує, що втрата чинності зазначеними нормами не спростовує його доводів про те, що ця норма є неконституційною, оскільки суперечить статті 8 Конституції України у частині, що стосується легітимних очікувань особи. Неконституційною ця норма була протягом всього часу її дії, в тому числі і станом на час його виходу у відставку, вважає позивач. Зважаючи на такі мотиви рішення Конституційного Суду України, втручання в його права, визначені частиною 1 статтею 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було незаконним на рівні національного закону, оскільки останній суперечить положенням статті 8 Конституції України. Таке втручання позивач вважає непропорційним і таким, що носить явно дискримінаційний характер в розумінні статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.
Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з таких підстав.
Судом установлено, що з жовтня 1981 року позивач працював на посаді судді, в тому числі, з листопада 2010 року - судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 19 грудня 2016 року ОСОБА_1 звільнений з посади судді ВССУ у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом голови ВССУ від 19 грудня 2016 року на підставі зазначеного рішення Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 звільнено з посади судді.
16 лютого 2017 року позивач звернувся до голови ВССУ з листом, в якому просив виплатити йому вихідну допомогу судді у зв'язку із відставкою у розмірі трьох місячних суддівських винагород, передбачену статтею 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Листом від 22 лютого 2017 року у виплаті вихідної допомоги відмовлено у зв'язку з тим, що гарантії суддів вищих судів, відповідно до положень пункта 7 розділа ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до припинення діяльності цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI. Проте положення зазначеного законодавчого акту виплату судді вихідної допомоги не передбачають.
Уважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року в задоволенні зазначеного позову відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що незважаючи на те, що статтею 143 Закону України Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон України №1402-VIII) встановлено виплату суддям у відставці вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, проте станом на день звільнення позивача його статус, як судді ВССУ регулювався положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (далі - Закон України №2453-VI), які виплату такої винагороди не передбачали.
15 квітня 2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №2-р(ІІ)/2020, в якому зазначив, що вихідна допомога у зв'язку з відставкою за своєю юридичною природою є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні. На переконання заявника, оскільки Конституційний Суд України у своєму рішенні дійшов однозначного висновку про те, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його матеріального забезпечення, до яких відніс вихідну допомогу у зв'язку з відставкою, поширюються на усіх суддів України без виключення, місцевий суд дійшов помилкового висновку про те, що статус судді ВССУ відрізняється від статусу інших суддів України, а вихідна допомога у зв'язку з відставкою не є гарантією незалежності суддів України.
Відмовляючи в задоволенні заяви про перегляд рішення за виключними обставинами, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII. Пунктом 2 резолютивної частини цього рішення встановлено, що положення підпункта 1 пункта 28 розділа II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Таким чином, вказані положення застосовуються з 15 квітня 2020 року та не поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до цієї дати. З огляду на це, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про перегляд за виключними обставинами рішення суду, оскільки рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 не вплинуло на правильність висновків суду під час ухвалення рішення, про перегляд якого просив заявник.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Пунктом 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Виключною обставиною для перегляду рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року в цій справі позивач уважає факт ухвалення Конституційним Судом України рішення від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020, яким, зокрема, визнано такими, що не відповідають Конституції України, (є неконституційним) положення підпункта 1 пункта 28 розділа ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII.
Означеним підпунктом із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI була виключена стаття 36, відповідно до якої (у редакції, чинній до 1 квітня 2014 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Частиною 2 статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення, якщо інше не встановлено самим рішенням.
Також у рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їхнього виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність.
Як зазначено вище, рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункта 1 пункта 28 розділа ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення визначено, що положення цього підпункта втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, дія підпункта 1 пункта 28 розділа ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» втратила чинність 15 квітня 2020 року. Спірні правовідносини між сторонами виникли до зазначеної дати.
За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття цього рішення Конституційним Судом України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, про що правильно вказано місцевим судом.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22 жовтня 2020 року у справі № 822/2043/16 та від 29 жовтня 2020 року у справах №823/2372/17 та №803/864/17.
Отже, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 не є підставою для перегляду рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року, ухваленого у цій справі, у зв'язку із виключними обставинами.
Доводи позивача, наведені ним у апеляційній скарзі, не відносяться до переліку підстав (частина 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України) для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами.
При цьому, колегія суддів звертає увагу позивача, що належним способом захисту його права у цих правовідносинах буде звернення до держави за відшкодуванням матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним у порядку статті 152 Конституції України.
Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 33, 34, 242-244, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді Я.М. Василенко
О.Є. Пилипенко