Справа № 580/3571/20
01 грудня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Кондрат Л.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року, суддя Трофімова Л.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області від 11.08.2020 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні допомоги на дитину ОСОБА_2 відповідно до "Порядку виплати допомоги на дітей фізичним особам-підприємцям, які обрали спрощену систему оподаткування і належать до першої та другої групи платників єдиного податку" від 22.04.2020 року № 329;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області призначити з 07.05.2020 року ОСОБА_1 допомогу на дитину, як фізичній особі-підприємцю, яка обрала спрощену систему оподаткування і належить до другої групи платників податку.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі неприбуття жодного із учасників справи в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Оскільки в судове засідання сторони не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ст. 311 КАС України колегією суддів прийнято рішення про перехід та розгляд справи у порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 11.09.2001 року, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.8).
Відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку від 12.03.2020 року № 2023013400669 позивач перейшов на спрощену систему оподаткування з 01.04.2020 року. Група - 2, ставка платника єдиного податку - 20 % до розміру мінімальної заробітної плати (а.с.6).
Згідно з квитанціями від 18.04.2019 року № 1568-3880-5287-6823 у сумі 2754,18 грн (а.с.9), 18.07.2019 року № 1659-3472-2729-5866 у сумі 2754,18 грн (а.с.10), 18.10.2019 року № 1751-5823-9410-5885 у сумі 2754,18 грн (а.с.11), 10.12.2019 року № 1804-4893-8104-7224 у сумі 2754,18 грн ОСОБА_1 сплачено єдиний соціальний внесок за І, ІІ, ІІІ та IV квартали 2019 року (а.с.12).
07 травня 2020 року позивач звернувся із заявою до Управління праці та соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області про призначення допомоги на дітей фізичним особам - підприємцям, які обрали спрощену систему оподаткування і належать до першої та другої групи платників єдиного податку, до якої надано копії: свідоцтва про народження; довідки з ПФУ про сплату ЄСВ (форма ОК-7) (а.с.31).
Листом відповідача від 11.08.2020 року № 1964/01-12 позивачу відмовлено у наданні допомоги у зв'язку із тим, що ОСОБА_1 перейшов на спрощену систему оподаткування другої групи платників єдиного податку з 01.04.2020 року (а.с. 7).
Не погоджуючись з зазначеним рішенням відповідача, вважаючи його протиправним та таким, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ст. 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Відповідно до Конституції України гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей, забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення встановлює Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", абзацем 5 статті 1 якого визначено, що роботу щодо призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.
Статтею 5 зазначеного Закону на органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника) покладений обов'язок призначення та виплати всіх видів державної допомоги сім'ям з дітьми.
З метою посилення соціального захисту сімей з дітьми на період вжиття заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, Кабінет Міністрів України Постановою Кабінету Міністрів України № 329 від 22 квітня 2020 року «Деякі питання соціальної підтримки сімей з дітьми» (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) запроваджено на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та на один місяць після дати його відміни виплату допомоги на дітей фізичним особам - підприємцям, які обрали спрощену систему оподаткування і належать до першої та другої групи платників єдиного податку (втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 року № 641).
Умови призначення і виплати допомоги на дітей фізичним особам - підприємцям, які обрали спрощену систему оподаткування і належать до першої та другої групи платників єдиного податку (далі - допомога на дітей) визначені у затвердженому вказаною Постановою Кабінету Міністрів України Порядку виплати допомоги на дітей фізичним особам - підприємцям, які обрали спрощену систему оподаткування і належать до першої та другої групи платників єдиного податку (наалі - Порядок №329).
Пунктом 3 Порядку №329, допомога на дітей призначається і виплачується фізичним особам - підприємцям, які обрали спрощену систему оподаткування і належать до першої та другої групи платників єдиного податку, які:
сплатили єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за усі місяці 2019 року або протягом усіх місяців 2019 року після державної реєстрації фізичної особи - підприємця; або
зареєструвалися як фізичні особи - підприємці у січні - березні 2020 р.; або
отримують пенсію за віком, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу та звільнені від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Допомога на дітей призначається і виплачується також фізичним особам - підприємцям, які до березня 2020 р. (включно) перейшли на спрощену систему оподаткування та обрали першу або другу групу платників єдиного податку.
Допомога на дітей фізичним особам - підприємцям, зазначеним в абзацах третьому та четвертому цього пункту, які звернулися за її призначенням у травні - червні 2020 р., призначається та виплачується починаючи з травня 2020 року.
Допомога на дітей призначається і виплачується громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають в Україні (п. 4 Порядку №329).
Призначення і виплата допомоги на дітей здійснюється структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за зареєстрованим місцем проживання або місцем проживання фізичної особи - підприємця (далі - заявник).
Допомога на дітей за місцем проживання призначається за умови неотримання зазначеної допомоги за зареєстрованим місцем проживання заявника. Перевірка відомостей щодо неотримання допомоги проводиться органами соціального захисту населення з використанням інформаційних систем (п. 5 Порядку №329).
У відповідності до п.14 Порядку №329, документи, необхідні для призначення допомоги на дітей, розглядаються органом соціального захисту населення протягом трьох робочих днів з дня отримання заяви з усіма необхідними документами.
Перевірка належності фізичної особи - підприємця до першої або другої групи платників єдиного податку проводиться органом соціального захисту населення з використанням даних з Реєстру платників єдиного податку.
Про призначення допомоги на дітей чи про відмову в її призначенні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження такого рішення орган соціального захисту населення видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення, у тому числі в електронній формі (у разі подання заяви та документів в електронній формі).
Згідно п.п.7-8 Порядку, допомога на дітей призначається з місяця звернення і виплачується через установи уповноважених банків відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596 (Офіційний вісник України, 1999 р., № 35, ст. 1803; 2016 р., № 79, ст. 2636).
Для призначення допомоги на дітей заявник подає/надсилає органу соціального захисту населення заяву за формою згідно з додатком у паперовій або електронній формі із зазначенням рахунка в установі уповноваженого банку та документи/відомості у паперовій або електронній формі, зазначені у пунктах 9 і 10 цього Порядку.
Перелік документів, що подаються у паперовій формі визначені у п. 9 Порядку №329, в п. 10 Порядку №329 міститься перелік документів, що подаються в електронній формі.
Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 11.09.2001 року, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку від 12.03.2020 року № 2023013400669 позивач перейшов на спрощену систему оподаткування з 01.04.2020 року. Група - 2, ставка платника єдиного податку - 20 % до розміру мінімальної заробітної плати.
07 травня 2020 року позивач звернувся із заявою до Управління праці та соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області про призначення допомоги на дітей фізичним особам - підприємцям, які обрали спрощену систему оподаткування і належать до першої та другої групи платників єдиного податку, до якої надано копії: свідоцтва про народження; довідки з ПФУ про сплату ЄСВ (форма ОК-7).
Згідно свідоцтва від 23.07.2012 року серії НОМЕР_1 (а.с.45) дитина позивача народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 та не досягла 10 річного віку (тобто вимога дотримана).
Колегія суддів зазначає, що позивач до у березні 2020 року звернувся до податкового органу із заявою про перехід на спрощену систему оподаткування та з 01.04.2020 року перебуває на обліку як платник 2 групи, що підтверджується витягом з реєстру платників єдиного податку від 12.03.2020 року № 2023013400669.
Колегія суддів зазначає, що спеціальний податковий режим - система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб'єктів (пункт 11.2 статті 11 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Кодекс №2755). Платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця (пункт 295.1 статті 295 Кодексу № 2755). Порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування, або відмови від спрощеної системи встановлені статтею 298 Кодексу №2755. Для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт господарювання подає до контролюючого органу за місцем податкової адреси заяву (підпункт 298.1.1). Згідно з пунктом 298.1.4 статті 298 суб'єкт господарювання, який є платником інших податків і зборів (позивач був підприємцем -фізичною особою і використовував загальну систему оподаткування, сплачуючи ЄСВ і ПДФО) відповідно до норм цього Кодексу, може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування шляхом подання заяви до контролюючого органу не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу. Такий суб'єкт господарювання може здійснити перехід на спрощену систему оподаткування один раз протягом календарного року.
Перехід на спрощену систему оподаткування суб'єкта господарювання, зазначеного в абзаці першому цього підпункту, може бути здійснений за умови, якщо протягом календарного року, що передує періоду переходу на спрощену систему оподаткування, суб'єктом господарювання дотримано вимоги, встановлені в пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу. До поданої заяви додається розрахунок доходу за попередній календарний рік, що визначається з дотриманням вимог, встановлених цією главою (підпункт 298.1.4 статті 298 Кодексу № 2755).
У відповідності до пункту 291.4 статті 291 Кодексу №2755 суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку: друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.
Зареєстровані в установленому порядку фізичні особи - підприємці, які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для першої або другої групи, вважаються платниками єдиного податку з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому відбулася державна реєстрація. Зареєстровані в установленому законом порядку суб'єкти господарювання (новостворені), які протягом 10 днів з дня державної реєстрації подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для третьої групи, яка не передбачає сплату податку на додану вартість, вважаються платниками єдиного податку з дня їх державної реєстрації (підпункт 298.1.2 статті 298 Кодексу №2755).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні допомоги на дитину у відповідності до Порядку №329 як фізичній особі підприємцю другої групи платників податку, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягать задоволенню.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що 30 листопада 2020 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду від представника позивача - адвоката Дриги Л.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу та заява про прийняття рішення щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (із змінами і доповненнями) (далі також - Закону №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону №5076 визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Водночас, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як убачається із матеріалів справи, на підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу адвокатом позивача надано договір про надання правової допомоги № 32/20 від 25 листопада 2020 року, акт надання послуг № 32/20 від 25 листопада 2020 року, квитанцію від 27 листопада 2020 року 32/20 про сплату коштів за надання правової допомоги у сумі 6000 грн.
Щодо співмірністі розміру судових витрат, пов'язаних із наданням адвокатом послуги у зв'язку з розглядом даном справи, колегія суддів зазначає наступне.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як зазначалось вище, чинне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Колегія суддів зазначає, що представник позивача у судове засідання не з'явився та дана справа розглядалась судо апеляційнох інстанції у порядку письмового провадження.
Також, колегія суддів звертає увагу, що предмет спору у даній справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, а тому суд вважає, що обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу за подання відзиву є сума 1000,00 гривень. Вказаний розмір витрат обумовлений об'єктивною тривалістю часу, яку мав витратити адвокат на складання відзиву на апеляційну скаргу, а також складністю питань, які були предметом розгляду даної справи.
Керуючись ст. ст. 139, 241, 242, 243, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року - без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області (вул. В'ячеслава Чорновола, 157, м . Черкаси, 18003, код ЄДРПОУ 03195926) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачену суму судових витрат на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень нуль копійок).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Судя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.