Справа № 640/23030/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.
19 листопада 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Ключковича В.Ю.,
при секретарі судового засідання Гужві К.М.,
за участю учасників судового процесу:
від позивача (апелянта): Аліфанов Т.Ю.,
від відповідача: Свиридов С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Головне управління Державної податкової служби у місті Києві з позовом до фізичної особи ОСОБА_1 , в якому просило суд стягнути на користь ГУ ДПС у м. Києві з фізичної особи ОСОБА_1 суму податкового боргу у розмірі 1645188,50 грн.
Заявлені позивачем вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача виник податковий борг у результаті донарахувань контролюючим органом податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 1 645 188,50 грн., згідно податкового повідомлення-рішення від 13 листопада 2015 року № 0046091701. Оскільки вказане грошове зобов'язання не було сплачено відповідачем у строк, встановлений пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, позивач на адресу відповідача згідно пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України направив податкову вимогу від 22 червня 2017 року № 40004-17, а також у відповідності до пункту 87.11 статті 87 Податкового кодексу України звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на обставини аналогічні викладеним у позові та стверджуючи про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Так, вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує, зокрема тим, що суд першої інстанції дійшов посилкового висновку, що граничний термін до стягнення спірного податкового боргу слив у грудні 2018 року, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства та листа ВАСУ від 10.02.2011 № 203/11/13-11 у разі, якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. За наведених обставин, апелянт стверджує, що оскільки борг виник 23.11.2016, то строк звернення до суду з даним позовом закінчувався 23.11.2019, а ГУ ДПС м.Києва звернулось до суду до закінчення строку давності, визначеного ст. 102 ПК України.
Таким чином, позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу відповідно до змісту якого останній зазначає, що з доводами апеляційної скарги категорично не погоджується та вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав їм належну правову оцінку у відповідності до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність правових для задоволення позовних вимог.
У судовому засіданні учасники судового процесу підтримали доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу відповідно.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві надіслано ОСОБА_1 запрошення від 12 травня 2014 року №5182/С/26-59-17-04-31 з питання подання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік, яке не було вручене та повернулося за закінченням встановленого строку зберігання.
Відповіді та документальних підтверджень щодо декларування доходів, отриманих в 2014 році на письмовий запит ДПІ на момент перевірки ОСОБА_1 не надано.
В ході доперевірочної роботи, для підтвердження інформації, відображеної в податковому розрахунку форми 1-ДФ та її документального підтвердження, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві направлено запит від 12 травня 2015 року №18623/10/26-59-17-04 на адресу ПАТ "АТБ "Київ". Банк підтвердив суму нарахованих доходів у вигляді анульованого (прощеного) боргу відображену у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, за підсумками IV кварталу 2014 року, у якому такий борг було анульовано у розмірі 7742696,45 грн.
За наведених обставин, у зв'язку з неподанням до податкового органу відповідачем, ОСОБА_1 декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік, на підставі підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79 ПК України начальником ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві видано наказ від 07 вересня 2015 року № 1916 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питань повноти та своєчасності сплати до бюджету податку з доходів, отриманих платником податку у вигляді додаткового блага фізичної особи ОСОБА_1 .
За результатами вказаної перевірки уповноваженою особою позивача складено акт від 24 вересня 2015 року №1643/17-01/ НОМЕР_1 , згідно висновків якого встановлено порушення відповідачем статті 36, пункту 49.18 статті 49, абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, статті 176, статті 179 Податкового кодексу України, а саме: фізичною особою ОСОБА_1 не подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за податковий (звітний) 2014 рік, не задекларовано дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у сумі 7 742 696,45 грн., не нараховано та не сплачено у бюджет ПДФО за 2014 рік.
Оскільки відповідний дохід згідно з пунктом "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України підлягає оподаткуванню та відображенню у річній податковій декларації, в Акті перевірки зазначено про те, що вказаний дохід за 2014 рік, отриманий відповідачем як додаткове благо в сумі 7 742 696,45 грн. не було нею задекларовано та, відповідно, не нараховано і не сплачено у бюджет податку з останнього у сумі 1 316 014,80 грн.
Як наслідок, позивачем у відношенні відповідача винесено податкове повідомлення-рішення від 13 листопада 2015 року № 4609/17-01, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб - СГД" (код платежу 11010500) на суму 1 645 188,50 грн., у тому числі за основним платежем - 1 316 014,80 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 3 291 73,70 грн.
Податкове повідомлення-рішення від 13 листопада 2015 року №4609/17-01, як вбачається з додатків до позовної заяви, направлялось відповідачу рекомендованим листом за номером відправлення 0421105819086. Згідно відбитку календарного штемпеля на довідці Ф.20 поштового відправлення за №0421105819086, останнє повернуто за закінченням встановленого строку зберігання "18.12.15".
Оскільки позивач вжив передбачені законодавством заходи щодо направлення відповідачу податкового повідомлення-рішення рекомендованим поштовим відправленням, останнє вважається належним чином врученим відповідачу з дня, зазначеного поштовою службою у відповідному повідомленні про причини невручення відповідно до приписів п.58.3 статті 58 Податкового кодексу України.
Через несплату даного грошового зобов'язання позивачем згідно пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України сформовано податкову вимогу від 22 червня 2017 року № 40004-17, а також відповідно до статті 89 розділу ІІ Податкового кодексу України прийнято рішення від 22 червня 2017 року №40004/17-11 про опис майна відповідача у податкову заставу.
З огляду на те, що податковий борг не був погашений відповідачем, орган стягнення звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що граничний термін до стягнення спірного в межах даної адміністративної справи податкового боргу сплив у грудні 2018 року. Як наслідок, враховуючи що звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом мало місце 22 листопада 2019 року, заперечення відповідача щодо пропущення позивачем встановленого Законом строку на стягнення відповідного податкового боргу суд першої інстанції визнав обґрунтованими та дійшов висновку, що такий податковий борг підлягав списанню як безнадійний.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
За приписами підпунктів 14.1.156 та 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк); а податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Строки стягнення податкового боргу, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання визначені пунктом 102.4 статті 102 Податкового кодексу України, відповідно до якого у разі, якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.
Таким чином, в разі спливу 1095-денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, а відтак з того часу в податкового органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу, в тому числі й винесення податкової вимоги, звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу тощо.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд про що останнім зазначається, зокрема, у постанові від 17листопада 2020 року по справі 809/1086/16.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як правильно було встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не спростовано апелянтом, податковий борг відповідача за грошовим зобов'язанням згідно податкового повідомлення-рішенням від 13 листопада 2015 року № 4609/17-01, відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, виник після встановленого Законом 10 денного строку на його оплату з дня отримання (неотримання відповідачем з незалежних від позивача причин) даного податкового-повідомлення рішення, а отже з 28 грудня 2015 року.
При цьому, колегія суддів враховує, що апелянтом визнається той факт, що спірний податковий борг відповідача виник у результаті донарахувань йому податкових зобов'язань саме за податковим повідомленням-рішенням від 13 листопада 2015 року №4609/17-01.
З огляду на зазначене та, що сума грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом, стала узгодженою та набула статусу податкового боргу 28 грудня 2015 року, а до суду податковий орган звернувся лише 22 листопада 2019 року, погоджується з висновками суду першої інстанції, що контролюючим органом пропущено строк давності стягнення податкового боргу в 1095 днів, що є підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення податкового боргу.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права.
У свою чергу, вказані в апеляційній скарзі доводи позивача не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 310, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович