02 грудня 2020 року справа №200/3010/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Ястребової Л.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року (повне судове рішення складено 30 липня 2020 року у м. Слов'янську) у справі № 200/3010/20-а (суддя в І інстанції Голошивець І.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - ГТУЮ у Донецькій області), Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
Позов мотивований тим, що з листопада 2015 року позивач працював в ГТУЮ у Донецькій області на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення управління фінансового та матеріального забезпечення Головного управління. 24.12.2019 позивача було звільнено із займаної посади. З отриманих відомостей про складові заробітної плати при звільненні, позивачу стало відомо про порушення його права в частині виплати вихідної допомоги, оскільки остання не виплачувалась, чим були обмежені його конституційні права. Оскільки вихідна допомога - це грошова виплата працівникові, який звільнений з роботи не з власної ініціативи, яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом та основним завданням якої є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи, не нарахування та невиплата відповідачем вихідної допомоги у розмірі середнього заробітку, порушує право позивача на матеріальне забезпечення в період пошуку нової роботи.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року позовні вимоги задоволені частково.
Визнано протиправною бездіяльність ГТУЮ у Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що в цій справі підставою для звільнення позивача з займаної посади є ліквідація ГТУЮ у Донецькій області, а сам державний службовець звільнений згідно п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) та відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII). Отже, вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати виплачується державному службовцю у разі його звільнення лише з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII. У разі звільнення державного службовця у зв'язку з ліквідацією державного органу, а саме п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, не передбачено виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати. Апелянт наголошує, що суд першої інстанції помилково ототожнює звільнення з посади державного службовця на підставі спеціального закону та розірвання трудового договору з працівником з ініціативи роботодавця у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне.
Наказом ГТУЮ у Донецькій області від 24.12.2019 № 3886/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача було звільнено з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення ГТУЮ у Донецькій області з 28.12.2019 у зв'язку із ліквідацією ГТУЮ у Донецькій області згідно пункту 1 статті 40 КЗпП та відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII, з припиненням державної служби.
Як встановлено судами та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 було надано попередження про наступне звільнення, датоване 23.10.2019 № 08.1-21/1511, про що зазначено в наказі від 24.12.2019 № 3886/1 «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Згідно розрахункового листа за грудень 2019 року, позивачу була виплачена заробітна плата в сумі 30 694,43 грн., яка складається з окладу, премії, надбавки за ранг, компенсації за невикористану відпустку, надбавки, індексації.
Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку, передбачену ст. 44 КЗпП, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої ст. 3 Закону 889-VIII (в редакції, що діяла на дату звільнення позивача), цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Дія цього Закону поширюється на державних службовців:
1) Секретаріату Кабінету Міністрів України;
2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;
3) місцевих державних адміністрацій;
4) органів прокуратури;
5) органів військового управління;
6) органів дипломатичної служби;
7) державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 цього Закону;
8) інших державних органів.
Відповідно до п.п.1 та 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи наказу ГТУЮ у Донецькій області від 24.12.2019 року № 3886/1, ОСОБА_1 звільнено у зв'язку з ліквідацією ГТУЮ у Донецькій області, зокрема, відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону № 889-VIII.
Відповідно до ч. 4 ст. 87 Закону № 889-VIII (в редакції, на час здійснення спірних правовідносин), у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Тобто, Законом № 889-VIII була визначена підстава виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати - це звільнення у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу, яке передбачене пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Так, Законом № 889-VIII не врегульовано питання щодо виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати в разі звільнення в зв'язку з ліквідацією державного органу.
На підставі частини 3 статті 5 Закону № 889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до ст. 1 КЗпП, цей кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
За приписами статті 44 КЗпП, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Слід зазначити, що відповідач, приймаючи наказ від 24.12.2019 року № 3886/1 «Про звільнення ОСОБА_1 », також вказав підставу звільнення - п. 1 ст. 40 КЗпП, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 КЗпП.
Отже, враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позивач мав право при звільненні на отримання вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до п.1 ст.44 КЗпП, натомість з боку роботодавця, а саме ГТУЮ у Донецькій області була вчинена протиправна бездіяльність щодо не нарахування та не виплати при звільненні ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.
В зв'язку з тим, що протиправна бездіяльність допущена ГТУЮ у Донецькій області, яке до теперішнього часу знаходиться в процесі ліквідації державного органу та утворено ліквідаційну комісію, тому обов'язок нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку слід покласти саме на ГТУЮ у Донецькій області.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року у справі № 200/3010/20-а - залишити без змін.
Повне судове рішення - 02 грудня 2020 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Сіваченко
Судді А. А. Блохін
Л. В. Ястребова