Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
01 грудня 2020 року Справа №520/13018/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Харківського апеляційного суду,
за участю
третьої особи - Державної судової адміністрації,
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) 28.09.2020 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського апеляційного суду (далі по тексту - відповідач), за участю третьої особи - Державної судової адміністрації України (далі по тексту - третя особа) в якому просить:
- визнати протиправними дії Харківського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її розміру, встановленого частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язати Харківський апеляційний суд нарахувати та виплатити судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 включно без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у розмірі 493 340,78 грн. з урахуванням податків та зборів;
- стягнути з Харківського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 включно без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у розмірі 493 340 ,78 грн. з урахуванням податків та зборів;
- допустити до негайного виконання рішення суду у частині нарахування та сплати суддівської винагороди за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона працює на посаді судді Харківського апеляційного суду, однак суддівську винагороду за спірний період нараховано та виплачено відповідачем не у розмірі встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення права на належне матеріальне забезпечення.
Позивач зазначила, що на її думку, відповідач протиправно застосував положення статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ, оскільки визначення розміру суддівської винагороди регулюється Законом України «Про судоустрій та статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №520/13018/2020 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач 28.10.2020 до суду надав відзив на позовну заяву, згідно з яким, з урахуванням уточнень від 09.11.2020, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у частині визнання дій протиправними щодо нарахування та виплати судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її розміру, встановленого частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», оскільки, на думку відповідача, задоволення вказаної частини вимог не забезпечить відновлення порушеного права позивача. Водночас, зазначає про те, що у задоволенні позовних вимог у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 включно без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у розмірі 493 340,78 грн. з урахуванням податків та зборів та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 включно без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у розмірі 493 340,78 грн. з урахуванням податків та зборів не заперечує.
Третя особа 27.11.2020 через канцелярію суду надала письмові пояснення, в яких зазначила, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 не поширюються на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення. Зазначає, що з 28.08.2020 виплата суддівської винагороди позивачу здійснюється у повному обсязі, відповідно до статті 135 Закону України Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 29.12.2003 Указом Президента України позивач призначена на посаду судді Дзержинського районного суду міста Харкова та на підставі наказу начальника територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області від 16.01.2004 №02-5/02 зарахована до штату зазначеного суду.
У подальшому, 17.06.2008 Указом Президента України позивач призначена на посаду судді Апеляційного суду Харківської області №553/2008 та на підставі наказу голови Апеляційного суду Харківської області від 09.07.2008 №155-с зарахована до штату вказаного суду.
Постановою Верховної ради України «Про обрання суддів» від 19.02.2009 №1029-VI обрана на посаду судді Апеляційного суду Харківської області №553/2009, як суддя, яка обрана безстроково.
Указом Президента України від 29.12.2017 №452/2017 Апеляційний суд Харківської області ліквідовано та утворено Харківський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Харківську область, з місцезнаходженням у місті Харкові.
Указом Президента України від 28.09.2018 №297/2018 позивач переведена на посаду судді Харківського апеляційного суду та наказом виконуючого обов'язки голови Харківського апеляційного суду від 02.10.2018 №04-03/17-ос зарахована до штату вказаного суду, де і працює по теперішній час.
У квітні - серпні 2020 року відповідач нараховував і сплачував позивачу щомісяця суддівську винагороду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, а недоплачені позивачеві суми складових суддівської винагороди та їх види містяться у наданих до суду розрахункових листах, що складені відповідачем:
- у квітні 2020 року 64 586,19 грн;
- у травні 2020 року 98 154,02 грн;
- у червні 2020 року 8476,94 грн;
- у липні 2020 року 169 538,75 грн.;
- у серпні 2020 року 152 584,88 грн.
Разом за квітень-серпень 2020 року відповідач ненарахував та несплатив позивачеві суддівську винагороду у розмірі 493 340,78 грн. (без вирахування військового збору, прибуткового податку).
Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди у спірний період, позивач звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі по тексту - Закон України №1402).
Приписами статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Положеннями статті 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів при здійсненні ними своїх повноважень є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту, до яких, зокрема, відноситься і суддівська винагорода.
Приписами статті 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону України №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України №1402-VIII, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 135 Закону України №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Відповідно до частини дев'ятої статті 135 Закону України №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі №1-8/2016, Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013, Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Системний правовий аналіз вказаних положень дає правові підстави суду дійти висновку про те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України.
Водночас, суд зазначає, що 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11.03.2020 №211, якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX (набрав чинності з 18.04.2020, далі по тексту - Закон України №553-ІХ), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29.
Положеннями статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у новій редакції встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки Харківського апеляційного суду від 28.09.2020 №04-33/162/2020 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застуванням положень статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» сума обмеження суддівської винагороди склала 493 340,78 грн.
Отже, суддівська винагорода була нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених Законом України №553-ІХ.
Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
Зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону України №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 №6-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі по тексту - БК України), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 дійшов висновку, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Враховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
У рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 також констатовано, що Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону України №294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.
Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону України №294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Також у зазначеному рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 18.06.2007 №4-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 №4-рп/2016, від 04.12.2018 №11-р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020, від 11.03.2020 №4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11.03.2020 №4-р/2020).
Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.
Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Отже, наведені положення Конституції України юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір суддівської винагороди, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Відповідно до частини 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ.
Зазначені обставини виключають необхідність звернення до Верховного Суду клопотання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Більш того, суд наголошує на тому, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, у свою чергу, виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Суд зазначає, що доводи відповідача про те, що Харківський апеляційний суд може проводити нарахування і виплати лише у рамках законодавства України у межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, однак, вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону України №1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.
Суд вважає, що, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України №1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.
Отже, вчинення відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, відповідних дій на виконання вимог чинного законодавства, які розглядаються як дії держави в цілому, за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди з 18.04.2020 по 28.08.2020 з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідач порушив гарантоване Конституцією України право на належне матеріальне забезпечення судді, як одну із складових його незалежності, тим самим вчинив протиправні дії.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправними дії Харківського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її розміру, встановленого частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Суд зазначає, що для належного та ефективного відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Харківський апеляційний суд нарахувати та сплатити судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 включно без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у розмірі 493 340,78 грн. з урахуванням податків та зборів та стягнути з Харківського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 не доплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 включно без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у розмірі 493340 гривень 78 копійок з урахуванням податків та зборів.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частин першої, третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повного задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Відтак, оскільки позовні вимоги про стягнення недоплаченої суми суддівської винагороди, задоволено, необхідно допустити негайне виконання рішення суду у частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Харківського апеляційного суду (майдан Героїв Небесної Сотні, будинок 36, місто Харків, 61001, код ЄДРПОУ: 42261368), за участю третьої особи - Державної судової адміністрації України (вулиця Липська, будинок 18/5, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ: 26255795) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Харківського апеляційного суду щодо нарахування та виплатити судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її розміру, встановленого частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Зобов'язати Харківський апеляційний суд нарахувати та виплатити судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 включно без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у розмірі 493 340,78 грн. (чотириста дев'яносто три тисячі триста сорок гривень 78 копійок) з урахуванням податків та зборів.
Стягнути з Харківського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 включно без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у розмірі 493 340,78 грн. (чотириста дев'яносто три тисячі триста сорок гривень 78 копійок) з урахуванням податків та зборів;
Допустити до негайного виконання рішення суду у частині нарахування та сплати суддівської винагороди за один місяць.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено 01.12.2020.
Суддя О.В. Ніколаєва