Справа №500/2566/20
01 грудня 2020 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
10 вересня 2020 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, в якій позивач просить:
- скасувати рішення узгоджувальної комісії Тернопільської міської ради по вирішенню земельних спорів від 29.08.2020 згідно витягу з протоколу №6 за участю сторін ОСББ "Київська 9" м. Тернопіль, ФОП ОСОБА_1 , ТОВ "Українська торгова компанія",
- зобов'язати Тернопільську міську раду утриматись від прийняття рішення щодо затвердження проекту землеустрою для прибудинкової території ОСББ "Київська 9" до завершення судового процесу ТОАС по справі №500/1025/20 від 06 липня 2020 року і прийняття, згідно рішення по цій же справі, відповідного рішення Тернопільською міською радою.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням комісії від 19.06.2019, згідно якого, розглянувши представлені сторонами матеріали, комісія пропонує розробнику землевпорядної документації внести зміни в межі сформованої ним земельної ділянки ОСББ "Київська, 9", врахувавши можливість влаштування тротуару зі сторони АДРЕСА_1 та передбачити технологічну площадку для забезпечення функціонування магазину ФОП ОСОБА_1 та аптеки. Новосформовану земельну ділянку погодити із суміжними землекористувачами.
Однак, 29.07.2020 рішенням узгоджувальної комісії Тернопільської міської ради по вирішенню земельних спорів згідно витягу з протоколу №6 комісія ухвалила: розглянувши представлені матеріали та враховуючи те, що в обмірних матеріалах технічної документації враховано попередні рекомендації, та враховуючи те, що керівники ТОВ "Українська торгова компанія" або їх повноважні представники відсутні на повторному засіданні комісії, без зазначення причин, комісією вирішено погодити ОСББ "Київська 9" межі земельної ділянки з врахуванням накладених обмежень в користуванні на неї, без підпису в акті прийому-передачі межових знаків на зберігання ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Українська торгова компанія", попередньо звівши межі земельної ділянки згідно з документами на право користування суміжних землекористувачів. Рекомендовано ФОП ОСОБА_1 питання укладання договору сервітуту вирішувати шляхом переговорів та домовленостей зацікавлених сторін. У разі незгоди однієї із сторін з рішенням комісії, питання вирішувати в судовому порядку.
Крім того, головуюча комісії Солоніна М.Я. , без врахування рішення суду від 06 липня 2020 року по справі №500/1025/20 і поданої апеляційної скарги, поставила на голосування, на думку позивача, протизаконне рішення, так як на час прийняття рішення комісією існували рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року по справі №500/1025/20 і від 15 січня 2020 року по справі №500/2161/19.
Позивач вважає, що судові рішення вказують на протизаконну відмову міської ради в наданні дозволу на укладання договору земельного сервітуту і тому рішення комісії від 29.07.2020 є незаконним.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк від Тернопільської міської ради через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду поступив відзив на позовну заяву.
Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що прав та законних інтересів позивача ОСОБА_1 рішенням узгоджувальної комісії по вирішенню земельних спорів Тернопільської міської ради не порушено, так як немає накладки меж на його земельну ділянку по документах, і в проекті землеустрою ОСББ "Київська, 9" в переліку обмежень у використанні земельної ділянки є обмеження 07.02. право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху та обмеження 07.01. право проходу та проїзду на велосипеді.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.
На підставі статті 262 КАС України судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
На підставі рішення Тернопільської міської ради №7/30/69 від 22.11.2018 виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування ОСББ "Київська, 9" загальною площею 1,2655 га для обслуговування багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Так як суміжні землекористувачі ОСОБА_1 та ТОВ "Українська торгова компанія" відмовилися погодити межі ОСББ "Київська, 9", останнє звернулося із заявою до Тернопільської міської ради про розгляд даного питання на комісії по розгляду земельних спорів.
На виконання зауважень комісії по розгляду земельних спорів від 31.07.2019 ОСББ "Київська 9" внесено зміни та доповнення до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Київська, 9" для обслуговування багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема, накладено обтяження на частину земельної ділянки у вигляді проходу та проїзду по наявному шляху.
ОСББ "Київська, 9", після внесення змін та доповнень до проекту землеустрою, листом від 28.02.2020 вих. №31 повторно звернулося до Тернопільської міської ради про розгляд питання погодження меж на комісії по розгляду земельних спорів.
Згідно витягу з протоколу №8 засідання узгоджувальної комісії Тернопільської міської ради по вирішенню земельних спорів від 19.06.2019 комісія ухвалила: розробнику землевпорядної документації внести зміни в межі сформованої ним земельної ділянки ОСББ "Київська, 9", врахувавши можливість влаштування тротуару зі сторони АДРЕСА_1 та передбачити технологічну площадку для забезпечення функціонування магазину ФОП ОСОБА_1 та аптеки. Новосформовану земельну ділянку погодити із суміжними землекористувачами.
29.07.2020 узгоджувальна комісія Тернопільської міської ради по вирішенню земельних спорів, розглянувши представлені матеріали та враховуючи те, що в обмірних матеріалах технічної документації враховано попередні рекомендації, комісією вирішено погодити ОСББ "Київська, 9" межі земельної ділянки з врахуванням накладених обтяжень в користування на неї, без підпису в акті прийому-передачі межових знаків на зберігання ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Українська торгова компанія", попередньо звівши межі земельної ділянки згідно з документами на право користування суміжних землекористувачів.
Вважаючи таке рішення суб'єкта владних повноважень незаконним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
При цьому, суд наголошує, що спірним питанням в межах даних правовідносинах є виключно рішення узгоджувальної комісії Тернопільської міської ради по вирішенню земельних спорів від 29.07.2020 згідно витягу з протоколу №6.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктами 1, 3, 4, 5, 9 частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних, ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів; координація діяльності - місцевих органів земельних ресурсів; погодження клопотань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення; вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Згідно положень частин першої, шостої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ради в межах своїх повноважень приймають нормативні та інші акти у формі рішень. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення.
Згідно приписів частини третьої статті 140 та частини першої статті 144 Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до частини першої статті 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. (частина третя статті 158 Земельного кодексу України)
Згідно частини п'ятої статті 158 Земельного кодексу України у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
Статтею 159 Земельного кодексу України визначено порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин
Земельні спори розглядаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у тижневий строк з дня подання заяви.
Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.
Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.
З матеріалів справи видно, що на підставі рішення Тернопільської міської ради №7/30/69 від 22.11.2018 виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування ОСББ "Київська, 9" загальною площею 1,2655 га для обслуговування багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Оскільки суміжні землекористувачі ОСОБА_1 та ТОВ "Українська торгова компанія" відмовилися погодити межі ОСББ "Київська, 9", останнє зверталося із заявою до Тернопільської міської ради про розгляд даного питання на комісії по розгляду земельних спорів.
Як зазначає в позовній заяві ОСОБА_1 ним межі земельних ділянок не було погоджено через те, що згідно сформованого на той час проекту землеустрою ОСББ "Київська, 9" межа проходила на межі орендованої ним земельної ділянки без врахування заявленої площі під сервітут.
ОСББ "Київська, 9", врахувала рекомендації постійної комісії міської ради з питань регулювання земельних відносин та екології про внесення змін в проект землеустрою щодо земельних ділянок, у яких вже є індивідуальні кадастрові номери, зокрема земельну ділянку 0,0144 га за адресою АДРЕСА_1 надану Тернопільською міською радою в 2013 році гр. ОСОБА_1 .
Після внесення змін та доповнень до проекту землеустрою, листом від 28.02.2020 вих. №31 ОСББ "Київська, 9" повторно звернулося до Тернопільської міської ради про розгляд питання погодження меж на комісії по розгляду земельних спорів.
Згідно витягу з протоколу №8 засідання узгоджувальної комісії Тернопільської міської ради по вирішенню земельних спорів від 19.06.2019 комісія ухвалила: розробнику землевпорядної документації внести зміни в межі сформованої ним земельної ділянки ОСББ "Київська, 9", врахувавши можливість влаштування тротуару зі сторони АДРЕСА_1 та передбачити технологічну площадку для забезпечення функціонування магазину ФОП ОСОБА_1 та аптеки. Новосформовану земельну ділянку погодити із суміжними землекористувачами.
Згідно витягу з протоколу №6 на засіданні узгоджувальної комісії Тернопільської міської ради по вирішенню земельних спорів 29.07.2020 відбувся повторний розгляд звернення ОСББ "Київська, 9" стосовно проходження межі між земельною ділянкою заявника за адресою АДРЕСА_1 та земельними ділянками суміжних землекористувачів ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Українська торгова компанія".
Розглянувши представлені матеріали та враховуючи те, що в обмірних матеріалах технічної документації враховано попередні рекомендації, та враховуючи те, що керівники ТОВ "Українська торгова компанія" або їх повноважні представники відсутні на повторному засіданні комісії, без зазначення причин, комісією вирішено погодити ОСББ "Київська, 9" межі земельної ділянки з врахуванням накладених обтяжень в користування на неї, без підпису в акті прийому-передачі межових знаків на зберігання ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Українська торгова компанія", попередньо звівши межі земельної ділянки згідно з документами на право користування суміжних землекористувачів.
Рекомендовано ФОП ОСОБА_1 питання укладання договору сервітуту вирішувати шляхом переговорів та домовленостей зацікавлених сторін.
Суд зазначає, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року у справі №500/1025/20 і від 15 січня 2020 року у справі №500/2161/19, на які посилається позивач в позовній заяві, стосуються питання про надання дозволу на укладення земельного сервітуту.
Відповідно до частини першої та четвертої статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Згідно із статтею 99 Земельного кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи, серед іншого, можуть вимагати встановлення права проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.
Відповідно до частин першої, другої статті 100 Земельного кодексу України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.
Також згідно статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.
У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Нормами статті 404 Цивільного кодексу України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Крім того, згідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Зважаючи на наведене, суд дійшов до висновку, що спосіб захисту, застосований судом у судовому рішенні, має призводити до поновлення права особи.
Крім того, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Більш того, щоб позивачу був наданий судовий захист, суд має встановити наявність порушеного права. При чому обов'язок щодо доказування факту наявності порушеного права покладається саме на позивача.
Суд також звертає увагу, що право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Саме по собі звернення до адміністративного суду ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що позивач дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких він просить і це право, свобода чи інтерес порушені у сфері публічно-правових відносин.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
При цьому, суд зазначає, що оскаржуване рішення, дія або бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні бути такими, що породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача.
Тобто, що кожна особа (позивач) має право звернутися за захистом свого порушеного права, порушення якого допущено особою, до якої заявлено позов. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Однак, гіпотетичний інтерес не охоплюється судовим захистом. Наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно.
Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.
Слід наголосити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Вирішуючи спір, суд перш за все повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим. що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захист) права позивача.
Крім цього, у постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №640/21594/18 (ЄДРСР 91353822), від 26.06.2019 у справі №1640/3394/18 (ЄДРСР 82759443) зазначено: порушення процедури не повинно породжувати правових наслідків, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури вчинення певної дії необхідно розуміти не як вимоги до самої дії, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх вчинення. Дефектні процедури, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект робить дії неправомірною. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки під час прийняття певного рішення, що мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то залежно від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а у певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, Верховний Суд вважає, що порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правомірність такого рішення.
Метод "оцінки справедливості процесу в цілому" не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. Скасування акта органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості (рішення ЄСПЛ у справі Olsson проти Швеції від 24.03.1988, № 10465/83).
За встановлених обставин суд дійшов до висновку, про відсутність підстав для скасувати рішення узгоджувальної комісії Тернопільської міської ради по вирішенню земельних спорів від 29.08.2020 згідно витягу з протоколу №6.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд вважає, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог.
Тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 01 грудня 2020 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
відповідач:
- Тернопільська міська рада (місцезнаходження: вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46001, код ЄДРПОУ: 34334305)
Головуючий суддя Мартиць О.І.