02 грудня 2020 року Справа № 280/4140/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , зареєстрована: АДРЕСА_2 ), в особі представника - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними та стягнення індексації грошового забезпечення,
23.06.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - ОСОБА_2 , до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд: визнати протиправними дії відповідача щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивача за період з 10.10.2016 по 10.10.2019 включно; стягнути з відповідача на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 10.10.2016 по 10.10.2019 включно в сумі 135363,05 грн. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 10.10.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 10.10.2019 - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Крім того, позивачем подане клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що в період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення їй проводилось не в повному обсязі, а саме з 10.10.2016 по 10.10.2019 відповідачем не в повному обсязі проводилась індексація грошового забезпечення. При цьому, в якості підстав для не виплати відповідної індексації, відповідач, на звернення позивача, вказав на відсутність бюджетних асигнувань для проведення таких виплат. Проте, позивач вважає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Вказує, що за вимогами нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у виплаті індексації грошового забезпечення за період з 10.10.2016 по 10.10.2019, діяв неправомірно, не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 30.06.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/4140/20. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав. Надав суду відзив в якому зазначив, що індексація грошового забезпечення не може вважатися тією складовою грошового забезпечення, в розумінні статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так як вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, оскільки індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, що виключає можливість включення її до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнений з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини. Вважаю, що в даному випадку відсутні підстави для визнання дій ВЧ НОМЕР_1 по невиплаті індексації грошового забезпечення протиправними, оскільки ВЧ НОМЕР_1 , відповідно до Інструкції №260, виконувала роз'яснення Департаменту Фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2, в якому було зазначено про не нарахування індексації грошового забезпечення. Також зазначає, що позивачем безпідставно самостійно нарахована (визначена) собі індексація грошового забезпечення, оскільки нарахування індексації грошового забезпечення відноситься, у даному випадку, до дискреційних повноважень відповідача. Також звертає увагу суду, що індексація грошового забезпечення здійснювалась позивачу з квітня 2018 року. В зв'язку з чим вважає позовні вимоги необґрунтованими, просить суд відмовити в їх задоволенні.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період часу з 10.10.2016 по 10.10.2019 проходила військову службу у Збройних Силах України.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 від 10.10.2019 за №352 (по стройовій частині) «старшого солдата ОСОБА_1 , командира господарчого відділення взводу забезпечення протитанкового артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від "27" серпня 2019 року №136-РС з військової служби в запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати таким, що «10» жовтня 2019 року справи та посаду здав і вибув для зарахування на військовий облік до Мелітопольського об'єднаного міського військового комісаріату Запорізької області».
З 10 жовтня 2019 року позивача виключено із списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення (а.с. 24).
04 квітня 2020 року позивач звернувся до ВЧ НОМЕР_1 з заявою в якій просила, окрім іншого, провести перерахунок та виплатити їй індексацію грошового забезпечення за період з 10.10.2016 по 28.02.2018 в сумі 60134,26 грн. Провести перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 10.10.2019 (а.с. 12).
Проте, ВЧ НОМЕР_1 , в повному обсязі, індексація грошового забезпечення проведена не була. Проти вказаної обставини відповідач, у наданому відзиві, не заперечував.
Не погоджуючись з діями відповідача, щодо не виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців-діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Частинами 2 та 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
При цьому, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Умови та порядок проведення індексації грошових доходів населення та порядок її проведення визначений Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 1 якого індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 1 цього Закону, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів: заробітної плати; пенсій; державної соціальної допомоги; стипендій, що виплачуються студентам державних та комунальних вищих навчальних закладів. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
За приписами статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Згідно із пунктом 1-1 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Пунктом 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Отже, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Доводи відповідача стосовно відсутності фінансових ресурсів на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців за період з січня 2016 - лютий 2018 роки, і, як наслідок, відсутності підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення, судом оцінюються критично з огляду на таке.
Положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до підприємства, установи, організації.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Такий правовий висновок також міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17.
Як вбачається з матеріалів справи, та проти чого не заперечував відповідач в наданому відзиву, позивачу за період з 10.10.2016 по 10.06.2019 (день виключення зі списків особового складу) відповідачем лише частково була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення (за період з грудня 2018 року по жовтень 2019 року включно), що свідчить про протиправність дій відповідача. Часткова виплата індексація грошового забезпечення, зокрема, підтверджується довідкою ВЧ А0989 від 14.07.2020 за №0989/10/150, яку відповідач додав до відзиву.
Посилання відповідача на відсутність механізму виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за минулий період не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та не виплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.
Щодо посилань відповідача на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, то суд вважає цей довод безпідставним, оскільки вказаний документ не є нормативно-правовими актом, а ВЧ А0989 повинна була діяти відповідно до Закону, який має вищу юридичну силу.
Також, відповідно до ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Кечко проти України» (заява №63134/00, Страсбург, 8 листопада 2005 року) зауважував, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 ( 994_535 ), має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу №1 (див. Broniowski v. Poland, N31443/96, пар. 98) (п.22 рішення).
Суд зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. (п. 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Суд зазначає, що соціальні гарантії, які закріплені в Законах України, не можуть бути обмежені шляхом надання роз'яснень Міністерства соціальної політики України, оскільки відповідні зміни повинні вноситись в ті акти, якими регулюються відповідні виплати/соціальні гарантії.
Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють останнього обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку, а тому бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення з червня 2016 року по листопад 2018 року включно є протиправною.
В даному випадку протиправною є саме бездіяльність відповідача щодо не виплати індексації грошового забезпечення, а не його дії.
При цьому суд зазначає, що з грудня 2018 року по жовтень 2019 року включно індексація грошового забезпечення позивачу виплачувалась, що підтверджується довідкою ВЧ А0989 від 14.07.2020 за №0989/10/150. Також слід зазначити, що нарахування конкретних сум індексації грошового забезпечення за вказаний період не є предметом спору по даній справі, оскільки позивач розрахунок відповідача та/або суми виплаченої індексації не оскаржував.
Щодо стягнення з відповідача конкретної суми індексації грошового забезпечення в розмірі 135363,05 грн. суд зазначає наступне.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Нарахування індексації грошового забезпечення відносить до виключної компетенції роботодавців, в даному випадку - ВЧ НОМЕР_1 , а тому суд не може втручатися в її дискреційні повноваження та визначати конкретну суму індексації, яку слід нарахувати та виплатити позивачеві.
Таким чином, належним способом захисту порушеного права буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивача індексацію грошового забезпечення за період з червня 2016 року по листопад 2018 року включно.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (щодо оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформульовану в п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (N4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка показує принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; не вимагається детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (п.29 рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), No 303-A)
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, в силу приписів п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , зареєстрована: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ), в особі представника - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними та стягнення індексації грошового забезпечення - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з жовтня 2016 року по листопад 2018 року включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з жовтня 2016 року по листопад 2018 року включно.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.В. Кисіль