ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.11.2020Справа № 910/7630/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Зінчук С.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження,
справу за позовом Приватного підприємства «Алір Експрес» (вул. Автозаводська, буд. 2, м. Київ, 04074) до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (вул. Івана Федорова, буд. 32, літ А, м. Київ, 03038), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: фізична особа-підприємець Макаревич Альона Андріївна ( АДРЕСА_1 ) про стягнення страхового відшкодування у розмірі 1045446,00 грн,
Представники сторін:
від позивача: Лисовець Т.В.;
від відповідача: Гедз Ю.В.,
від третьої особи: з'явилися,
01.06.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла зазначена позовна заява та передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь Приватного підприємства «Алір Експрес» страхове відшкодування у розмірі 1045446,00 грн, відшкодувати за рахунок Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» судові витрати, понесені Приватним підприємством «Алір Експрес».
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач, як страховик, не виконав умови договору добровільного страхування цивільної відповідальності перевізника (експедитора) №241-2501-18-00001 від 10.05.2018, а саме не сплатив суму страхового відшкодування у зв'язку із настанням страхового випадку, що стався 17.12.2018.
Ухвалою суду від 05.06.2020 позовну заяву Приватного підприємства «Алір Експрес» залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали, з урахуванням положень п. 4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України.
10.06.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, з доданими до неї документами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2020 позовна заява прийнята до розгляду, у вказаній справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.07.2020. Запропоновано відповідачу у строк не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову; запропоновано позивачу у строк не пізніше п'ять днів з дня отримання відзиву на позовну заяву подати відповідь на відзив в порядку статті 166 Господарського процесуального кодексу України; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив.
Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі відповідачем отримано 19.06.2020, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
02.07.2020 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву та клопотання про залучення до участі у справі третьої особи. Відзив мотивовано тим, що відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування на підставі пп. 1.2.2 та 4.2.1, п. 9.2.6 та пп.5.1.13, 5.1.10 договору страхування, оскільки в компетентні органи водій ОСОБА_1 після виявлення крадіжки вантажу не звертався; зупинку транспортного засобу з вантажем водій ОСОБА_1 здійснив біля заправки ОККО без заїзду на територію заправки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 залучено до участі у справі фізичну особу-підприємця Макаревич Альону Андріївну ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Відкладено підготовче засідання у справі № 910/7630/20 на 30.07.20 о 14:30 год.
20.07.2020 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначав, що позивач, як відповідальна за вантаж особа та як страхувальник, своєчасно звернувся до компетентних органів та повідомив їх про вчинення кримінального правопорушення, яке в подальшому було кваліфіковано за ч. 5 ст. 185 КК України, та вчинив всі передбачені п. 10.1 договору страхування дії. Також додані до матеріалів справи нотаріально засвідчені заяви ОСОБА_1 від 10.02.2019 та від 26.03.2019 є належними та вірогідними доказами, на підставі яких можливо встановити факт зупинки автомобіля з причепом в межах зупинок та стоянок, визначених договором страхування.
30.07.2020 до суду надійшли пояснення третьої особи, яка зазначала, що саме ТОВ «Мангул-Авто» як перевізник та сторона, що залучила третіх осіб (ФОП Альміз С.П. ) до виконання своїх обов'язків по договору №679П від 04.12.2018, несе повну матеріальну відповідальність перед ФОП Макаревич А.А. за збереження вантажу під час перевезення.
30.07.2020 представник позивача подав клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, продовжено підготовче провадження та відкладено розгляд справи на 10.09.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.09.2020.
У зв'язку з перебуванням судді Демидова В.О. на лікарняному, розгляд справи з 24.09.2020 перенесено на 15.10.2020.
У зв'язку з перебуванням судді Демидова В.О. у відпустці, розгляд справи з 15.10.2020 перенесено на 29.10.2020.
28.10.2020 від представника позивача до суду надійшла заява про відшкодування судових витрат, в якій останній просить відшкодувати на рахунок ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» судові витрати, понесені Приватним підприємством «Алір Експрес» у розмірі 147 953,69 грн.
У судове засідання 29.10.2020 з'явився представник позивача Лисовець Т.В. та представник відповідача Гедз Ю.В. Представники сторін надали свої пояснення по справі.
Представник третьої особи у судове засідання 29.10.2020 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
В судовому засіданні оголошено перерву до 05.11.2020р.
30.10.2020 та 02.11.2020 від представника відповідача до суду надійшли клопотання про зменшення розміру судових витрат, в яких останній зазначає, що представником позивача до матеріалів справи не додано детального розрахунку понесення саме такого розміру витрат на правову допомогу, який представник позивача просить відшкодувати, не наведено обґрунтування понесення таких витрат, а тому просить відмовити у задоволенні заяви представника позивача про відшкодування судових витрат.
У зв'язку з перебуванням судді Демидова В.О. на лікарняному, розгляд справи з 05.11.2020 перенесено на 26.11.2020.
В судовому засіданні 26.11.2020 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
10.05.2018 між Приватним підприємством «Алір Експрес» (далі - позивач, страхувальник) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі - відповідач, страховик) було укладено договір добровільного страхування цивільної відповідальності перевізника (експедитора) за №241-2501-18-00001 (далі - договір страхування).
Згідно з п.п.1.2.2. п.1.1. р.1 ч. 1 Договору страхування, за цим Договором застрахована відповідальність, а саме: субліміт на один страховий випадок за ризиком «відповідальність за знищення втрату» та/або пошкодження вантажу», враховуючи п.п.6.4.1 п.6.4 р.6 ч.2 цього договору.
Згідно з розділом 1 договору страхування, умовами страхування є страхування відповідальності компанії-експедитора на загальну страхову суму 2 025 000,00 грн. Пунктом 1.2.2. договору страхування встановлено субліміт страхового покриття в розмірі 2 025 000,00 грн.
Відповідно до п. 2.1 Договору страхування, страхувальник зобов'язується сплатити страхову премію у визначений термін та виконати інші умови цього договору, а страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування за шкоду, заподіяну страхувальником особі або її майну (в т.ч. вантажу) внаслідок настання страхового випадку і на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 3.1.1. договору страхування, предметом договору є страхування майнових інтересів, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язаних з відшкодування шкоди, заподіяної страхувальником або іншою особою, цивільна відповідальність якої застрахована, життю, здоров'ю, працездатності, майну третіх осіб, включаючи власників вантажу та багажу (вантажобагажу), під час експлуатації будь-якого виду транспортного засобу та здійснення перевезень чи транспортного експедирування вантажу.
Відповідно до п.п.4.2.1. п. 4.2. р.4 ч.2 Договору страхування передбачено, що страхувальник має право вибрати одну або декілька подій (страхових ризиків), з настанням яких виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування, про що робиться відповідна відмітка («Так» або «Ні») в п. 1.2 частини 1 цього договору, а саме відповідальність за знищення(втрату) та/або пошкодження вантажу» - обов'язок особи, відповідальної за вантаж щодо відшкодування завданого нею збитку через власні дії або бездіяльність, який виник внаслідок:
п.4.2.1.1. - зіткнення транспортних засобів з нерухомим та рухомим об'єктами, включаючи інші транспортні засоби; падіння та перекидання транспортних засобів;
п. 4.2.1.2- таємного викрадення частини або всього вантажу під час зупинки або стоянки транспортного засобу;
п.4.2.1.3. - переохолодження або перегріву вантажу, враховуючи умови, зазначені п. 5.3. частини 2 цього Договору;
п.4.2.1.4. - пожежі, вибуху, намокання вантажу;
п.4.2.1.5. - нещасних випадків при завантажені та/або вивантаженні вантажу.
Відповідно до п. 5.1.9 договору страхування підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є створення страхувальником (вигодонабувачем, особою, відповідальною за вантаж) перешкод у визначенні обставин страхового випадку, характеру та розміру збитків (втрат).
Відповідно до п. 5.1.10 договору страхування підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є невиконання страхувальником своїх обов'язків, викладених у п. 4.2.5, 8.7, 9.2 та 10.1 цього договору.
Пунктом 8.8 договору сторони погодили, що при перевезеннях автотранспортом по території, зокрема, країн колишнього СРСР, зупинки і стоянки проводяться тільки на стоянках мережевих автозаправних станцій, в т.ч. ОККО, WOG, SOCAR, KLO.
При недотриманні страхувальником (особою, відповідальною за вантаж) цієї вимоги страховик має право відмовити страхувальнику у виплаті страхового відшкодування або зменшити його розмір.
Згідно з п. 9.2.6 договору страхування страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання випадку, який має ознаки страхового, в строк, передбачений п. 10.1.1 цього договору, і діяти відповідно до п. 10.1 цього договору.
При настанні події, що має ознаки страхового випадку, страхувальник (особа, відповідальна за вантаж) зобов'язаний негайно, як тільки про це стане відомо, але в будь-якому випадку не пізніше, ніж протягом 48 годин (за винятком вихідних і святкових днів) з моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про настання такої події, повідомити про це страховика або його представника, отримати та виконувати його рекомендації щодо своїх подальших дій, будь-яким доступним для страхувальника засобом. У випадку крадіжки повідомлення страховику повинне бути зроблене не пізніше, ніж протягом 24 годи (за винятком вихідних і святкових днів) з моменту, коли страхувальник дізнався або повинен був дізнатися про настання такої події (п. 10.1.1 договору страхування).
19.12.2018 до ПАТ «СК «Українська страхова група» звернувся позивач із заявою про настання страхового випадку, в якій повідомив про те, що 17.12.2018 водій, який здійснював перевезення вантажу (рибу глибокого замороження) не прибув на місце розмитнення в с. Мартусовка та не надав автомобіль з вантажем для подальшого розмитнення.
З матеріалів справи вбачається, що 10.01.2018 між ТОВ «ПЕЛАГІЯ УКРАЇНА» та ПП «АЛІР ЕКСПРЕС» укладено договір про надання експедиційних послуг (організації автомобільних перевезень вантажів) №71.
04.12.2018 укладено договір-заявку №VIS 1278 щодо перевезення вантажу (риба глибокої заморозки). Місце завантаження EXPRESS PORT Sp, UL. BYTOMSKA 7, 70-603 SZCZECIN POLAND. Дата завантаження 10-12.12.2018. Місце розвантаження - вул. Героїв Майдану, 42, с. Щасливе, Київська область. Дата розвантаження - до 17.12.2018. Місце митної очистки - с. Мартусівка, Київська область.
Перевезення вантажу повинно було здійснюватися водієм ОСОБА_3 автомобілем з д.р.н. НОМЕР_2 / НОМЕР_3 .
Завантаження вантажу у кількості 20 330 кг (заморожена риба) відбулось 12.12.2018, що підтверджується CMR без №, виданої 12.12.2018 та INVOICE №31774.
ПП «Алір Експрес» здійснило замовлення перевезення вантажу у експедитора ФОП Макаревич А.А., що підтверджується договором №2375-П від 29.01.2013 про надання експедиторських послуг.
ФОП Макаревич А.А. в свою чергу здійснив замовлення перевезення вантажу з ТОВ «Мангуп-Авто» в особі ОСОБА_4 , що підтверджується договором про перевезення вантажу від 04.12.2018.
Фактичний перевізник ФОП Альміз С.П., що підтверджується CMR без № від 12.12.2018.
Перевезення вантажу здійснювалось водієм ОСОБА_1 , який виконував перевезення вантажу замість ОСОБА_3 за дорученням директора ТОВ «Мангуп-Авто» ОСОБА_4
15.12.2018 водій автомобілем д.р.н. НОМЕР_2 / НОМЕР_3 з вантажем перетнув митницю Ягодин-Дорохузськ, проте на розмитнення 17.12.2018 не прибув.
Відповідно до витягу №120181000500010201 від 18.12.2018 з Єдиного реєстру досудових розслідувань, виданого Оболонським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, відкрито кримінальне провадження за правовою кваліфікацією кримінального правопорушення ч. 1 ст. 190 КК України щодо невстановлених осіб в зв'язку з заволодінням ними майна, що належить ПП «Алір Експрес» (ЖЕО №88575) за заявою ПП «Алір Експрес» від 17.12.2018.
На підставі п.п. б) п. 4.2.1 договору страхування відповідач листом від 28.12.2018 №03/7618 відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування.
16.01.2019 Київською місцевою прокуратурою №5 винесено постанову про зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення, а саме: діяння у межах кримінального провадження №120181000500010201 від 18.12.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України кваліфікувати за ознаками кримінального правопорушення ч. 5 ст. 185 КК України.
Крім того, листом Оболонського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві за вих. №10201/125/51/04-19 від 21.02.2019 повідомляється, що відділенням розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №120181000500010201 від 18.12.2018 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України. Підприємство ТОВ «Пелагія Україна» згідно ст. 55 КПК України є потерпілим як суб'єкт, якому внаслідок вчинення кримінального правопорушення було завдано майнової шкоди в розмірі 1 055 446,00 грн.
04.03.2019 позивачем подано страховій компанії заяву від 04.03.2019 з проханням переглянути рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, виплатити страхове відшкодування на рахунок ТОВ «Пелагія Україна».
12.03.2019 відповідач листом повідомив позивача, що у зв'язку з необхідністю проведення додаткових дій з приводу перевірки наданої страхувальником інформації і документів призначено страхове розслідування.
Листом від 13.05.2019 №03/2371 відповідач повторно відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на те, що страхувальником (особами відповідальними за вантаж) в супереч умов договору страхування не повідомлено компетентні органи (відразу після викрадення вантажу) та здійснено зупинку транспортного засобу з вантажем за межами зупинок та стоянок. Крім того, у наданих документах не зазначено та проведеним страховим розслідуванням не встановлено місце перебування вантажу, в т.ч. транспортного засобу та фактичного перевізника Альміза С.П.
17.06.2019 між позивачем та ТОВ «Пелагія Україна» було укладено договір про порядок відшкодування збитків №17/07/19, відповідно до п.1.2 якого в редакції додаткової угоди №1 від 14.04.2020 сторони погодили, що у зв'язку з частковим виконанням ПП «Алір Експрес» обов'язків, визначених даним договором та перерахуванням на рахунок ТОВ «Пелагія Україна» 580 000,00 грн., ТОВ «Пелагія Україна відступає на користь ПП «Алір Експрес», а ПП «Алір Експрес» набуває всі права третьої особи, на користь якої при настанні страхового випадку підлягає виплаті страхове відшкодування, передбачене договором №241-2501-18-00001 від 10.05.2018, зокрема право на отримання від ПАТ «СК «Українська страхова група» суми страхового відшкодування у зв'язку з настанням страхового випадку, визначеного п. 1.2.1 договору, внаслідок чого було завдано збитків ТОВ «Пелагія Україна» у розмірі 38 000,00 доларів США, що на момент зазначеного випадку було еквівалентно 1 055 455,00 грн.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що він, як відповідальна за вантаж особа та як страхувальник, своєчасно звернувся до компетентних органів та повідомив їх про вчинення кримінального правопорушення, яке в подальшому було кваліфіковано за ч. 5 ст. 185 КК України, і страховий випадок стався в межах зупинок та стоянок, визначених договором страхування.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на те, що ОСОБА_1 негайно не повідомив та не викликав компетентні органи на місце події, позбавив відповідача можливості встановити всі обставини вказаного випадку, і з телефонної розмови з ним було встановлено, що останній зупинявся не на стоянці та не на території автозаправної станції, а біля неї, що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову з таких підстав.
Відносини в сфері страхування врегульовано Цивільним Кодексом України (глава 67 «Страхування») та Законами України, серед яких базовим є Закон України «Про страхування».
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, і також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків,є зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Статтею 979 ЦК України та статтею 16 Закону України «Про страхування» передбачено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Частиною 1 статті 988 ЦК України передбачено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Частиною 2 статті 8 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
За змістом ст. 9 Закону України «Про страхування» страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Статтею 990 ЦК України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
За змістом статті 4 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо. Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України. Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб'єкти господарювання.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що він, як відповідальна за вантаж особа та як страхувальник, своєчасно звернувся до компетентних органів та повідомив їх про вчинення кримінального правопорушення, яке в подальшому було кваліфіковано за ч. 5 ст. 185 КК України, і страховий випадок стався в межах зупинок та стоянок, визначених договором страхування.
Відповідно до заяви водія ОСОБА_1 від 10.02.2019, він дійсно уклав трудовий договір з ТОВ «Мангуа-Авто» та виконував перевезення вантажу, а саме: морожену рибу у кількості 20 тон.
Також у своєму поясненні водій ОСОБА_1 повідомив, що 15.12.2018 він здійснив перетин кордону в пункті пропуску Ягодин та попрямував на найближчу заправку ОККО у напрямку м. Луцьк, у зв'язку із несправністю транспортного засобу. Оскільки водій виконати ремонт транспортного засобу власними силами здійснити не зміг, він звернувся до представника компанії ТОВ «Мангуп-Авто» механіка Андрія та залишився в автомобілі з ночівлею на його очікування.
Прокинувшись зранку водій помітив, що пломба була зірвана та стулки дверей причепа були прочинені. Зазирнувши всередину водій виявив, що весь вантаж був викрадений. Після виявлення крадіжки він зателефонував представникам ТОВ «Мангуп-Авто», в т.ч. механіку Андрію, та повідомив про випадок. Слідуючи рекомендаціям механіка він залишив транспортний засіб та попрямував додому.
Разом з тим, відповідно до телефонної розмови представниками Служби безпеки ПАТ «СК «Українська страхова група» з водієм ОСОБА_1 встановлено, що в компетентні органи водій ОСОБА_1 після виявлення крадіжки вантажу не звертався, зупинку транспортного засобу з вантажем здійснив біля заправки ОККО без заїзду на територію заправки.
Крім того, у наданих документах не зазначено та проведеним страховим розслідуванням не встановлено місце перебування вантажу, в т.ч. транспортного засобу.
Відповідно до п. 5.1.9 договору страхування підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є створення страхувальником (вигодонабувачем, особою, відповідальною за вантаж) перешкод у визначенні обставин страхового випадку, характеру та розміру збитків (втрат).
Відповідно до п. 5.1.10 договору страхування підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є невиконання страхувальником своїх обов'язків, викладених у п. 4.2.5, 8.7, 9.2 та 10.1 цього договору.
Згідно з п. 9.2.6 договору страхування страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання випадку, який має ознаки страхового, в строк, передбачений п. 10.1.1 цього договору, і діяти відповідно до п. 10.1 цього договору.
В зв'язку з тим, що водій ОСОБА_1 негайно не повідомив та не викликав компетентні органи на місце події, суд погоджується з доводами відповідача, що він позбавлений можливості встановити всі обставини вказаного випадку.
Також, пунктом 8.8 договору сторони погодили, що при перевезеннях автотранспортом по території, зокрема, країн колишнього СРСР, зупинки і стоянки проводяться тільки на стоянках мережевих автозаправних станцій, в т.ч. ОККО, WOG, SOCAR, KLO.
При недотриманні страхувальником (особою, відповідальною за вантаж) цієї вимоги страховик має право відмовити страхувальнику у виплаті страхового відшкодування або зменшити його розмір.
Так, з телефонної розмови представниками Служби безпеки ПАТ «СК «Українська страхова група» з водієм ОСОБА_1 встановлено, що він зупинку транспортного засобу з вантажем здійснив біля заправки ОККО без заїзду на територію заправки, чим порушив вимоги п. 8.8 договору страхування.
Твердження позивача про те, що згідно нотаріально посвідченої заяви водія ОСОБА_1 , він заїхав на територію заправної станції, не підтверджується жодними доказами.
Крім того, водій зобов'язаний здійснювати зупинку та стоянку саме на стоянці автозаправної станції, а не просто на території заправної станції.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 74, 75 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 1 ст.73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, зокрема, що водій ОСОБА_1 здійснив зупинку саме на стоянці заправної станції ОККО.
Таким чином суд позбавлений можливості встановити дійсні обставини справи, підстави виникнення зобов'язань сторін та виконання сторонами своїх зобов'язань.
Отже, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги необґрунтовані, недоведені належними засобами доказування та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 86, 129, 232, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 02.12.2020
Суддя В.О.Демидов