ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.10.2020Справа № 910/20958/17
За позовом Державної інноваційної фінансово - кредитної установи
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеравто"
про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним
Суддя Борисенко І.І.
Секретар судового засідання Холодна Н.С.
Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про визнання недійсним договору від 15.05.2015 №15/05/15 про відступлення права вимоги (надалі - Договір), а також про застосування наслідків недійсності правочину та про визнання за позивачем права кредитора за інноваційним договором від 05.10.1998 №07/98 (далі - Інноваційний договір), укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є позивач та державним підприємством "Антонов".
Позовні вимоги мотивовані тим, що положення Договору не відповідають вимогам статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); позивач уклав Договір внаслідок помилки.
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.03.2018 відмовлено у задоволенні позову Державної інноваційної фінансово - кредитної установи до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 рішення суду від 06.03.2018 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог.
Постановою Верховного Суду від 14.08.2018 рішення суду від 06.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ від 04.09.2018, справу передано для розгляду судді Борисенко І.І.
Ухвалою суду від 06.09.2018 прийнято справу до провадження судді І.І.Борисенко. Розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку загального позовного провадження.
08.10.2018 третя особа подала пояснення щодо позову, в яких заперечила проти задоволення позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2018 призначено у справі № 910/20958/18 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково - дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (вул. Смоленська, 6, м. Київ, 03680).
17.02.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких він проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що висновок судового експерта щодо підроблення підпису може бути підставою для притягнення до відповідальності інших осіб, та не може бути підставою для визнання спірного договору недійсним.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
05.10.1998 Київське міське відділення Державного інноваційного фонду України, правонаступником якого є позивач, як інвестор та Державне підприємство "Авіаційний Науково-Технічний Комплекс ім. О.К. Антонова", правонаступником якого є Державне підприємство "Антонов", як підприємство уклали Інноваційний договір № 07/98 (далі Інноваційний договір), предметом якого є реалізація інноваційного проекту № 30-0019/98 "Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків АН-140 і проведення сертифікаційних випробувань" (далі Проект) по впровадженню нових технологій та створення виробництва конкурентоспроможної продукції, в результаті чого підприємством створюється прибуток і досягається соціальний ефект.
За умовами ч. 2 розділу 1 Інноваційного договору, для здійснення Проекту сторони домовляються докласти максимум зусиль, а саме: інвестор зобов'язується внести для здійснення Проекту цільовий внесок у вигляді інноваційної позики у строки і розмірах, що визначені у календарному плані робіт, а підприємство - виконати всі роботи з реалізації і повернути інвестору його вклад у строки і розмірах, вказаних у плані повернення платежів.
Відповідно до пункту 2.2. Інноваційного договору загальна вартість Проекту становить 20 000 000 грн. Строки виконання Проекту: початок - 05.10.1998, закінчення - 05.10.2001.
Згідно з п.п. 3.1., 3.2. Інноваційного договору інвестор зобов'язується внести у реалізацію Проекту цільовий внесок у сумі 20 000 000 грн. та перераховувати внески підприємству в розмірах і строки, вказані у календарному плані робіт (Додаток № 2 до Договору).
При цьому пунктами 4.1., 4.2., 4.9. Інноваційного договору визначено, що підприємство зобов'язується: реалізувати Проект згідно з календарним планом робіт і досягти інноваційного результату, що міститься в описі та характеристиках інноваційної продукції (або в техніко-економічних умовах) до Проекту; використовувати внесок інвестора (кошти, майно, об'єкти інтелектуальної або промислової власності) виключно на виконання Проекту відповідно до його календарного плану робіт та кошторису витрат; повернути інвестору його внесок у строки і розмірах, вказані у плані повернення платежів. Кінцевий строк перерахування всіх платежів інвестору - 05.10.2001.
У п. 7.1 Інноваційного договору сторони погодили, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.1998 №1575 ("Про фінансування інноваційного проекту виготовлення дослідної партії літаків типу Ан-140" - примітка суду) повернення інвестору його вкладу забезпечується Міністерством промислової політики України у формі договору поруки від 08.10.1998 № 1625-19/07 (а.с.32-34 т.1).
З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що на виконання умов Інноваційного договору інвестор перерахував підприємству 16 165 194 грн.
Вказане, зокрема, встановлено судовими рішеннями у справі №14/40-30/415-6/388-38/258 за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до Державного підприємства "Антонов" та Міністерства промислової політики України про стягнення 24 706 601,55 грн.
Інноваційний договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками інвестора та підприємства за умови забезпечення Міністерством промислової політики України гарантії повернення коштів та прийняття її інвестором. Дія Договору закінчується після виконання сторонами всіх своїх зобов'язань, що виникли з Договору та у зв'язку з ним (п. 12.1).
15.05.2015 позивач як первісний кредитор та відповідач як новий кредитор уклали Договір про відступлення права вимоги №15/05/15 (далі Договір про відступлення права вимоги), в п. 1.1 якого погодили, що позивач відступає та передає у власність відповідачу належне йому право грошової вимоги до Державного підприємства "Антонов" (боржник), а саме право вимагати повернення боржником отриманої від Київського регіонального відділення Державного інноваційного фонду, правонаступником якого позивач, суми (цільового вкладу) за Інноваційним договором (основний договір), укладеним між позивачем та боржником, у розмірі 16 165 094 грн., а також сум всіх можливих та дійсних штрафних санкцій (в т.ч. штрафів, пені, неустойки), втрат від інфляції та будь-яких інших платежів, який боржник має сплатити згідно з Інноваційним договором (разом - право вимоги).
Відповідач набуває право вимоги за Інноваційним договором за умови та в момент зарахування на поточний рахунок позивача грошових коштів від відповідача у терміни та розмірі, встановлені п. 2.2 Договору про відступлення права вимоги (п. 1.2).
У п. 2.1 Договору про відступлення права вимоги сторонами погоджено, що за відступлення права вимоги, вказаного в п. 1.1 вказаного договору, відповідач сплачує на користь позивача грошові кошти у розмірі ринкової вартості права вимоги відповідно до п. 17 Статуту позивача. Ринкова вартість вимоги визначена згідно зі Звітом про оцінку майна суб'єктом оціночної діяльності Приватним підприємством "Консалтингова група "Арго-експерт" станом на 30.04.2015, рецензія від 14.05.2015 на який надана рецензентом-оцінювачем, головою Громадської організації "Всеукраїнська асоціація фахівців оцінки" ОСОБА_3. Розмір ринкової вартості складає 1 544 664,54 грн. без ПДВ.
За цим договором відповідач сплачує позивачу грошові кошти в сумі 1 544 664,54 грн., без урахування ПДВ, в термін до 29.05.2015 (п.2.2).
З наявної в матеріалах справи копії платіжного доручення № 1001221086 від 18.05.2015 слідує, що відповідачем позивачу перераховано 1 544 664,54 грн. з посиланням на Договір про відступлення права вимоги.
Отже, за Договором про відступлення права вимоги позивач за 1 544 664,54 грн. відступив відповідачу право вимагати з Державного підприємства "Антонов" 16 165 094 грн.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що Договір про відступлення права вимоги укладений під впливом помилки, оскільки позивач при укладенні спірного договору не володів достатньою інформацією щодо належної вартості майнових прав, що згідно з ст. 203, 229 ЦК України є підставами для визнання його недійсним.
Також позивач зазначає, що на момент укладення Договору про відступлення права вимоги у нього було відсутнє право вимоги до ДП "Антонов", передача якого відповідачу є його предметом, що встановлено в постанові Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2010 у справі № 14/40-30/415-6/388-38/258, де вказано, що право вимагати повернення інноваційного внеску за Інноваційним договором виникне у позивача після перерахування в повному обсязі усієї суми внеску за вказаним договором (20 000 000 грн.), в той час як позивачем було перераховано 16 165 094 грн., а відтак, на дату укладання спірного договору передана грошова вимога, в порушення ст.ст. 215, 514 ЦК України, не була дійсною.
За вказаних обставин, як на підставу для визнання спірного договору недійсним позивач послався на приписи ч. 1 ст. 207 ГК України, яка встановлює, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що:
- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;
- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);
- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Частина 1 ст. 229 ЦК України встановлює, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", встановлює, що:
- відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним;
- обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення;
- не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину;
- помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно з п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними":
- за змістом статті 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним;
- під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину;
- обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.
- не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов'язань, що виникли з правочину, і не пов'язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.
Відповідно до абзацу першого пункту 17 Статуту позивача в редакції, яка діяла станом на дату укладення спірного договору (а.с.40 т.1), позивач може залучати третю сторону для повернення боргів та уступати право вимоги до боржника відповідно до їх ринкової вартості.
З матеріалів справи слідує, що при укладенні Договору про відступлення права вимоги сторони визначили, що ціною договору, тобто ціною відступлення права вимоги, є ринкова вартість такої вимоги, яка визначена виходячи з даних, встановлених у Звіті про оцінку майна, виконаного суб'єктом оціночної діяльності Приватним підприємством "Консалтингова група "Арго-експерт" станом на 30.04.2015, копія якого наявна в матеріалах справи (далі Звіт про оцінку майна).
Вказаний принцип визначення ціни відступлення права вимоги відповідає вимогам Статуту позивача.
14.05.2015 головою Громадської організації "Всеукраїнська асоціація фахівців оцінки" ОСОБА_3 надано рецензію на вищевказаний звіт згідно з якою звіт в цілому відповідає вимогами нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.
На аркушах 2-3 Звіту про оцінку майна міститься власно "Висновок про вартість фінансового активу", складений за результатами дослідження, підписаний оцінювачем ОСОБА_1 та директором СОД ПП "Консалтингова група "Арго-експерт" ОСОБА_2 .
Підписи будь-яких інших оцінювачів, окрім ОСОБА_1 , як і будь-яких інших підписів, Звіт про оцінку майна не містить, а відтак, є підстави вважати, що дослідницьку частину оцінки вартості спірного права вимоги здійснював саме оцінювач ОСОБА_1
При цьому, згідно з висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 29512/29513/19-32 від 05.12.2019, проведеної Київським науково - дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України на виконання ухвали суду від 18.12.2018:
- підпис від імені ОСОБА_1 в графі "Оцінювач" на третьому аркуші звіту від 30.04.2015 про оцінку майна, об'єктом якого є майнові права, а саме право грошової вимоги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до Державного підприємства АНТК ім. О.К. Антонова", що виникло на підставі інноваційного договору № 07/98 від 05.10.1998 - виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів;
- підпис від імені ОСОБА_1 в графі "Оцінювач" на третьому аркуші звіту від 30.04.2015 про оцінку майна, об'єктом якого є майнові права, а саме право грошової вимоги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до Державного підприємства АНТК ім. О.К. Антонова", що виникло на підставі інноваційного договору № 07/98 від 05.10.1998 - виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.
Указаний висновок експертних досліджень містить докладний опис проведених досліджень, обґрунтовані та чіткі висновки, які узгоджуються з іншими наявними у справі документами, тому суд приймає його як належний доказ у справі.
Тобто докази того, що оцінку ринкової вартості права вимоги за Інноваційним договором здійснено оцінювачем ОСОБА_1, в матеріалах справи відстуні.
Частиною 3 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання.
При цьому ч. 1 ст. 5 вказаного закону встановлює, що суб'єктами оціночної діяльності є:
- суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону;
- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.
Отже, враховуючи, що приписами чинного законодавства встановлено обов'язковість проведення оцінки майнових прав саме суб'єктами оціночної діяльності (тобто належним доказом на підтвердження ринкової вартості права вимоги за Інноваційним договором має бути звіт, який складено уповноваженим суб'єктом оціночної діяльності), з огляду на відсутність відомостей про особу, яка склала Звіт про оцінку майна, та, відповідно, неможливість встановити наявність у вказаної особи права на проведення оцінки майнових прав, Звіт про оцінку майна не може бути належним доказом встановлення ринкової вартості спірного права вимоги.
З огляду на неможливість прийняття вказаного звіту як належного доказу встановлення ринкової вартості спірного права вимоги, рецензія на цей звіт також не може вважатися належним доказом такої вартості.
Отже, при укладенні Договору про відступлення права вимоги, в якому сторони погодили, що ціною, за якою відступається спірна вимога, є саме ринкова вартість, позивач помилився щодо ринкової вартості майнових прав, в той час як ринкова вартість майнових прав фактично є ціною Договору про відступлення права вимоги та, відповідно, істотною умовою останнього.
З огляду на досліджені обставини справи, суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що Договір про відступлення права вимоги укладений внаслідок помилки, що відповідно до приписів чинного законодавства є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 229 ЦК України.
Щодо вимоги позивача про застосування наслідків недійсності правочину та визнання за позивачем права кредитора за інноваційним договором № 07/98 від 05.10.1998, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є позивач, та Державним підприємством "Антонов", суд зазначає таке.
Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо в зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ч. 2 ст. 216 ЦК України).
Отже, чинне законодавство встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а відтак, сам лише факт визнання Договору про відступлення права вимоги недійсним свідчить про те, що такий договір не створював юридичних наслідків, тобто право кредитора за інноваційним договором № 07/98 від 05.10.1998 до відповідача не переходило та, відповідно, позивач і є кредитором за вказаним договором.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів, серед іншого, може бути визнання права.
Частиною 1 ст. 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Частиною 2 вказаної статті визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються зокрема шляхом визнання наявності або відсутності прав.
За таких обставин, позовні вимоги про визнання за позивачем права кредитора за інноваційним договором № 07/98 від 05.10.1998, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є позивач, та Державним підприємством "Антонов" також підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, позовні вимоги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи слід задовольнити повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 74, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -
Позовні вимоги Державної інноваційної фінансово - кредитної установи задовольнити повністю.
Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № 15/0/15 від 15.05.2015, укладений між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою (01054, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 65-Б, ідентифікаційний код 00041467) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 31, ідентифікаційний код 37881514).
Визнати за Державною інноваційною фінансово-кредитною установою (01054, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 65-Б, ідентифікаційний код 00041467) права кредитора за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, та Державним підприємством "Антонов".
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 31, ідентифікаційний код 37881514) на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (01054, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 65-Б, ідентифікаційний код 00041467) 1600 (одну тисячу шістсот) грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 30.11.2020
Суддя І.І. Борисенко