ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.12.2020Справа № 910/13160/20
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Штраус Україна" (03186, м. Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, 5-Б, код ЄДРПОУ 31513464)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (01042, м. Київ, пров. Новопечерський, буд. 13/3, корпус 2, код ЄДРПОУ 32650231)
про стягнення 789 765, 05 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Штраус Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" про стягнення заборгованості за договором поставки № 050119-01/1г від 05.01.2019 розмірі 789 765, 05 грн, з яких 715 270, 25 грн основного боргу, 53 313,02 грн пені, 10 435,91 грн три відсотки річних та 10 745, 87 грн інфляційної складової боргу.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 07.09.2020 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
24.09.2020 до суду від позивача засобами поштового зв'язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 30.09.2020 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
05.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Штраус Україна" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (покупець) укладено договір поставки № 050119-01/1г, за умовами якого постачальник зобов'язується передавати товар у власність покупця у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов'язується приймати його та проводити оплату за товар на умовах даного договору (пункт 1.1. договору).
Поставка товару здійснюється на підставі накладних, які є невід'ємними частинами договору поставки (п.1.2. договору).
Асортимент та кількість товару зазначаються у накладних у відповідності до погодженого сторонами замовлення (п.3.1. договору поставки).
Відповідно до п.5.1. договору постачальник зобов'язується поставляти товари за цінами зазначеними у специфікації затвердженій сторонами (додаток №1). Ціна товару в специфікації повинна вказуватися як з ПДВ, так і без ПДВ, а також зазначатися у гривнях, та включати не більше 2-ох знаків після коми. В накладних ціна товару повинна вказуватися з округленням до цілих копійок, та при кожній наступній поставці не може перевищувати цін, узгоджених у специфікації. Підвищення цін на продовольчі товари може здійснюватися не частіше одного разу на місяць, а на товари не продовольчої групи - не частіше одного разу в квартал.
Згідно з п.10.7. у випадку не підписання сторонами специфікації до даного договору у формі окремого документу, специфікацією у розумінні ст. 266 ГКУ, будуть вважатися накладні, підписані сторонами.
Відповідно до п.5.4. договору поставки оплата за поставлений товар здійснюється покупцем протягом 55 календарних днів з дати поставки товару.
Згідно з п.5.5. договору допустимий ліміт заборгованості покупцю не встановлювався.
Умовами п.9.1. договору визначено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2019 з автоматичною пролонгацією договору на рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 5 днів до закінчення дії договору.
У період з 04.07.2019 до 30.01.2020 постачальник, на виконання вищезазначених умов договору поставки, належним чином та у погоджені сторонами строки здійснював поставку покупцю товару.
За вказаний період постачальник загалом поставив покупцю продукції на загальну суму 1 131 823, 79 грн, що підтверджується копіями наявних в матеріалах справи видаткових накладних та товаро-транспортних накладних, які містять підписи відповідальних осіб відповідача та відтиски печатки відповідача.
В рахунок зменшення заборгованості позивачем враховано вартість повернутого товару згідно з накладними на повернення № 1413537 від 04.10.2020 та № 1456325 від 25.11.2019, копії яких долучено до матеріалів справи.
В рахунок оплати боргу за поставлений товар сторони здійснювали взаємозалік зустрічних однорідних вимог за договором поставки № 050119-01/1г від 05.01.2019 та договором про надання послуг № 050119-03/2г від 05.01.2019, який укладено між ТОВ «Штраус Україна» (замовник) та ТОВ «Гіппо» (виконавець), зокрема, на підставі актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 18085 від 30.11.2019, №19406 від 31.12.2019, №19407 від 31.12.2019, № 1488 від 31.01.2020 та заяви відповідача про зарахування однорідних зустрічних вимог від 31.03.2020 № ГП000000967, копії яких містяться в матеріалах справи.
На підставі актів часткового повернення товару, коригування боргу через зарахування зустрічних однорідних вимог, та часткову оплату відповідачем поставленого товару сторони скоригували загальну заборгованість на 715 270,25 грн.
Однак, в порушення умов договору поставки та взятих на себе зобов'язань, вартість товару в сумі 715 270,25 грн залишена відповідачем не сплаченою.
Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача окрім суми основного боргу також 3% річних в сумі 10 435,91 грн, 10 745,87 грн - інфляційних нарахувань та 53 313,02 пені.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що постачальником було поставлено покупцю за договором поставки № 050119-01/1г від 05.01.2019 товар, що підтверджується копіями видаткових накладних, зокрема, № 5966 від 04.07.2019. № 6343 від 18.07.2019, №6690 від 30.07.2019, № 7002 від 08.08.2019, № 7204 від 15.08.2019, № 7206 від 15.08.2019, № 7933 від 06.09.2019, № 8918 від 08.10.2019, № 9537 від 28.10.2019, № 9748 від 31.10.2019. № 10374 від 22.11.2019, № 10844 від 05.12.2019. № 73 від 09.01.2020, № 653 від 30.01.2020 на загальну суму 1 131 823,79 грн.
Поставка товару також підтверджується копіями товарно-транспортних накладних: № Р5966 від 04.07.2019, № Р6343 від 18.07.2019, № Р6690 від 30.07.2019, № Р7002 від 08.08.2019, № Р7204 від 15.08.2019, № Р7206 від 15.08.2019, № Р7933 від 06.09.2019, №Р8918 від 08.10.2019, № Р9537 від 28.10.2019, №Р10374 від 22.11.2019, № Р9748 від 31.10.2019, №Р10844 від 05.12.2019, № Р73 від 09.01.2020, № Р653 від 30.01.2020 та податковими накладними: №177 від 04.07.2019, №433 від 18.07.2019, №995 від 30.07.2019, №228 від 08.08.2019, №225 від 15.08.2019, №226 від 15.08.2019, №338 від 06.09.2019, №152 від 08.10.2019, №923 від 28.10.2019, №922 від 31.10.2019, №1027 від 22.11.2019, №241 від 05.12.2019, №71 від 09.01.2020. №738 від 30.01.2020, копії яких містяться в матеріалах справи.
Таким чином позивач виконав свої договірні зобов'язання за даним договором у повному обсязі, поставив обумовлений у вказаному договорі товар.
На підставі актів часткового повернення товару, коригування боргу через зарахування зустрічних однорідних вимог, та часткову оплату відповідачем поставленого товару сторони скоригували загальну заборгованість, яка становить 715 270,25 грн.
Таким чином, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 715 270,25 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 715 270,25 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача окрім суми основного боргу також 3% річних в сумі 10 435,91 грн, 10 745,87 грн - інфляційних нарахувань та 53 313,02 грн пені.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з п.8.2.1. договору за порушення термінів розрахунків, передбачених п.5.4. договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день протермінування.
Перевіривши розрахунки позивача щодо нарахування 3% річних у розмірі 10 435,91 грн та 53 313,02 грн - пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, суд визнає його арифметично вірним, а отже позовні вимоги щодо стягнення суми боргу з урахуванням 3% річних та пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ підлягають задоволенню.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 10 745,87 грн, то суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України сум.
Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 914/1033/17, від 20.08.2018 у справі № 904/508/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь- який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок сум втрат від інфляції та встановлено, що розрахунок позивача є арифметично вірним, а отже позовні вимоги щодо стягнення 10 745,87 грн інфляційних збитків підлягають задоволенню.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (01042, м. Київ, пров. Новопечерський, буд. 13/3, корпус 2, код ЄДРПОУ 32650231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Штраус Україна" (03186, м. Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, 5-Б, код ЄДРПОУ 31513464) заборгованість в розмірі 715 270 (сімсот п'ятнадцять тисяч двісті сімдесят) грн 25 коп., 10 435 (десять тисяч чотириста тридцять п'ять) грн 91 коп. 3% річних, 10 745 (десять тисяч сімсот сорок п'ять) грн 87коп. інфляційних нарахувань, 53 313 (п'ятдесят три тисячі триста тринадцять тисяч) грн 02 коп. пені та витрати зі сплати судового збору у сумі 11 846 (одинадцять тисяч вісімсот сорок шість) грн 49 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 02.12.2020
Суддя І.О. Андреїшина