ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.11.2020Справа № 910/14658/20
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон»
про відшкодування 67 632,09 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Мухіна Я.І.
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «УНІКА» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (відповідач) про стягнення 67 632,09 грн страхового відшкодування.
Безпосередньо у позовній заяві позивач звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд визнав що вказана справа має бути розглянута в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, оскільки є справою, у якій ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та є справою незначної складності, визнаною судом малозначною.
Клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження підлягає задоволенню.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/14658/20 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі.
В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 про відкриття провадження у справі № 910/14658/20.
13.10.2020 через відділ діловодства суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшов лист № 9-02/29255 від 08.10.2020 у відповідь на запит суду з інформацією про страхове покриття за полісами № АО/2740781.
26.10.2020 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
05.11.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від останніх до суду не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив та додані до них докази, а також докази надані Моторним (транспортним) страховим бюро України на запит суду.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд
03.01.2020 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА» (позивач, страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАВОР» (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО CORPORATE» № 019022/4100/0000150 (надалі - договір страхування).
Згідно з договором страхування у позивача був застрахований автомобіль «Renault Logan», державний номер НОМЕР_1 . Строк дії договору страхування визначений з 00:00 год. 13.01.2020 до 24:00 год. 12.01.2021.
26.02.2020 в місті Суми на вулиці Привокзальній сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Renault Logan», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Lancia Thema», державний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 . Наведене підтверджується Відповіддю від НПУ № 3020057546101519.
ДТП сталася в результаті порушення ОСОБА_2 п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Ковпаківського районного суду міста Суми від 10.03.2020 у справі № 592/3249/20, відповідно до якої ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення за ст. 124 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Вартість запасних частин та робіт, необхідних для проведення відновлювального ремонту автомобіля «Renault Logan», державний номер НОМЕР_1 , відповідно до рахунку ФОП Гурин Ю.В. № 030320/01 від 03.03.2020, становить 96 100,00 грн (надалі - рахунок № 030320/01 від 03.03.2020).
Відповідно до Звіту № 2668 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, складеного 06.03.2020 оцінювачем ОСОБА_3 , вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу «Renault Logan», державний номер НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, становить 67 632,09 грн (надалі - звіт № 2668 від 06.03.2020).
За страховим випадком (ДТП) згідно складеного страхового акту № 00344860/1 від 12.03.2020 по договору страхування було визначено суму страхового відшкодування в розмірі 96 100,00 грн, виплата якого підтверджується позивачем наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 141220 від 13.03.2020.
В спірному випадку позивачем заявлена до стягнення з відповідача сума страхового відшкодування, виплаченого позивачем на умовах договору страхування, що укладений між позивачем та страхувальником у відношенні транспортного засобу, який було пошкоджено в ДТП, з урахуванням ліміту по майну за полісом № АО/2740781. При цьому право вимоги до страховика винної особи переходить саме по розміру збитків, завданих пошкодженому автомобілю в межах фактичних витрат страховика.
По матеріалам справи судом встановлено, що станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 - водія автомобіля «Lancia Thema», державний номер НОМЕР_2 , була застрахована відповідачем - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Еталон» згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/2740781. Відповідно до полісу № АО/2740781 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну визначений в сумі 130 000,00 грн, строк дії полісу встановлений з 13.01.2020 по 12.01.2020.
Враховуючи зазначене, позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва про з відповідача 67 632,09 грн страхового відшкодування, виплаченого ним на умовах договору страхування, що укладений між позивачем та страхувальником у відношенні транспортного засобу, який було пошкоджено в ДТП, з урахуванням ліміту по майну за полісом № АО/2740781.
Відповідно до ч.1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування- це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно із ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Згідно із положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач в силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» набув права вимоги до відповідача у межах фактичних затрат.
Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 Цивільного кодексу України.
Частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно із ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
В силу приписів ст. 22, ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у спорах, пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальними.
Тобто, відповідач, як страховик винної у ДТП особи, зобов'язаний відшкодувати завдані останньою збитки третій особі (у даному випадку - позивачу) в обсязі, визначеному Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та відповідно до договору страхування, укладеному з особою, що застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, оскільки чинним законодавством України не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання щодо виплати страхового відшкодування.
Проте, суд звертає увагу, що право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
За змістом статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснити відшкодування завданої шкоди, оскільки відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
В такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах.
Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.
В силу приписів статі 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього.
У даному випадку набуття права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів взятих на себе зобов'язань полягає виключно за умови подання такому страховику у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування).
При цьому, з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Згідно п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Отже, враховуючи викладене, для отримання страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування потерпілий повинен подати страховику за договором обов'язкового страхування заяву на виплату страхового відшкодування у порядку, передбаченому п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
При цьому, враховуючи положення ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик зобов'язаний не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Таким чином, потерпіла особа до заміни її новим кредитором, або позивач, як новий кредитор, з метою реалізації свого права на отримання страхового відшкодування за полісом № АО/2740781, повинен був подати страховику за вказаним полісом заяву на виплату страхового відшкодування.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування у сумі 67 632,09 грн, тобто позивачем не було дотримано порядку на отримання страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, який встановлений в Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладені норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статтей 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
Однак, з огляду на те, що станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду та станом на дату ухвалення судом рішення у даній справі, строк виконання відповідачем свого обов'язку з прийняття рішення про виплату страхового відшкодування та виплати страхового відшкодування або ж прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, не настав, отже позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами порушення його прав (інтересів) відповідачем, а звернення позивача з даним позовом до суду є передчасним.
Таким чином, суд, враховуючи фактичні обставини справи, визнає недоречними посилання позивача у позовній заяві на рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002. За позицією позивача, останній не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.
У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України вказано, що кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Водночас, подання заяви про виплату страхового відшкодування не є формою досудової вимоги (претензією) та елементом порядку досудового врегулювання спору, а є підставою для реалізації права на отримання страхового відшкодування та є складовим елементом юридичного складу, за наявності якого у відповідача (страховика за Полісом) настає обов'язок з виплати страхового відшкодування.
При цьому, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися до суду із відповідною позовною заявою після настання у відповідача строку на прийняття рішення про виплату страхового відшкодування та виплати страхового відшкодування або прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, та у випадку невиконання відповідачем вказаних обов'язків.
Таким чином, враховуючи, що позивачем доказів подання заяви на виплату страхового відшкодування за полісом № АО/2740781 суду надано не було, у зв'язку із вище наведеним, суд дійшов висновку, що позивачем не реалізовано своє право на звернення із заявою про виплату страхового відшкодування.
Отже, оскільки позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, то на момент звернення з позовом до суду відповідачем не були порушені права позивача, а строк виконання зобов'язання зі сплати страхового відшкодування не настав.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Північного апеляційного господарського суду у справах № 910/4816/19, № 910/17324/19, № 910/3521/20.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статей 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, дійшов висновку, що позивачу належить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 102,00 грн.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду не подав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та відмову в задоволенні позову, судовий збір у сумі 2 102,00 грн покладається на позивача.
Керуючись стст 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (чч 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені стст 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.
Повне рішення складено 30.11.2020.
Суддя Гумега О.В.