ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.12.2020Справа № 910/13394/20
За позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України»
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях
про стягнення 855 017,75 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Мухіна Я.І.
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - позивач, ДП «МА «Бориспіль») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» (далі - відповідач, ПрАТ«МАУ») про стягнення 855 017,75 грн заборгованості на підставі Договору оренди № 1505 нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.10.2013 (далі - Договір), з якої: 825 630,02 грн основного боргу, 23 689,46 грн пені, 5 369,36 грн 3% річних, 328,91 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача орендну плату (відповідно до п. 3.6 Договору) за користування майном у період лютий-липень 2020, що призвело до виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем в сумі 825 630,02 грн (основний борг).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 позовну заяву ДП «МА «Бориспіль» залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
28.09.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 (№ 35-22/1-229 від 23.09.2020).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 позовну заяву ДП «МА «Бориспіль» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13394/20, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання) та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.
Суд повідомляв учасників справи про відкриття провадження у справі.
12.10.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
23.10.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким відповідач проти позову заперечував повністю. У відзиві на позовну заяву відповідач виклав клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2020 відхилене клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
04.11.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, зі змісту якої вбачається, що позивач заперечує повністю проти наведених відповідачем обставин та правових підстав, викладених останнім у відзиві на позовну заяву. Відповідно до відповіді на відзив позивач просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив та додані до них докази.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що 30.10.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області, яке відповідно до наказу Фонду державного майна України від 05.08.2019 № 786 було реорганізоване у Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (орендодавець, третя особа), та Приватним акціонерним товариством «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» (орендар, відповідач) був укладений Договір оренди № 1505 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір або Договір № 1505 від 30.10.2013).
Також до Договору були укладені Додаткові Договори, що є його невід'ємною і складовою частиною:
- Додатковий договір № 1 від 10.11.2014 (з додатком);
- Додатковий договір № 2 від 12.01.2015;
- Додатковий договір № 3 від 17.12.2015 (з додатком);
- Додатковий договір № 4 від 16.01.2017 (з додатком);
- Додатковий договір № 5 від 30.10.2017;
- Додатковий договір № 6 від 31.10.2018;
- Додатковий договір № 7 від 03.02.2020 (з додатком).
Відповідно до пункту 1.1 Договору в редакції Додаткового договору № 7 від 03.02.2020 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення № 1.4.29, № 1.4.50, № 1.4.68, № 1.4.69, № 1.4.100 загальною площею 251,9 кв.м на 1-му поверсі термінала «D» та частину нежитлового приміщення № 4.2.59 загальною площею 69,7 кв.м на 4-му поверсі термінала «D» (далі - майно). Майно знаходиться на балансі ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - балансоутримувач) та розміщене за адресою: 08307, Київська область, Бориспільський район, с. Гора, вул. Бориспіль-7,вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 30 вересня 2019 року і становить за незалежною оцінкою - 24 399 000,00 грн, без врахування ПДВ, в тому числі:
- нежитлові приміщення № 1.4.29, № 1.4.50, № 1.4.68, № 1.4.69, № 1.4.100 загальною площею 251,9 кв.м на 1-му поверсі термінала «D» - 19 111 032,65 грн;
- частина нежитлового приміщення № 4.2.59 загальною площею 69,7 кв. м на 4-му поверсі термінала «D» - 5 287 967,35 грн (п. 1.2 Договору в редакції Додаткового договору № 7 від 03.02.2020).
Згідно п. 1.3 Договору майно передається в оренду з метою здійснення діяльності авіаційних пасажирських перевезень.
Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами Договору та акта передачі - приймання майна. Акт приймання-передавання підписують балансоутримувач та орендар (п. 2.1 Договору).
Аналіз умов укладеного між сторонами Договору № 1505 від 30.10.2013 свідчить про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором оренди.
Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду орендоване нерухоме майно за Актом № 1 приймання-передачі державного майна від 30.10.2013, який підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений їх печатками.
29.08.2014 згідно Акту № 2 приймання-передачі орендованого майна до Договору оренди від 30.10.2013 № 1505 орендар повернув орендодавцю частину орендованого майна, а саме: нежитлове приміщення № 1.4.27 на першому поверсі терміналу «D» площею 12,7 кв. м, яке розташоване за адресою: Київська область, м. Бориспіль, «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
25.09.2015 згідно Акту № 3 приймання-передачі орендованого майна орендар повернув орендодавцю частину орендованого майна, а саме: частину нежитлового приміщення № 3.1.4 на третьому поверсі терміналу «D» площею 30,0 кв. м, яке розташоване за адресою: Київська область, м. Бориспіль, «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Умовам п. 4 Додаткового договору № 7 від 03.02.2020 сторони домовились, що термін дії Договору продовжено на 1 (один) рік до 29 жовтня 2020 року включно, відповідно до наказу Фонду державного майна України від 04.11.2019 № 1075 «Про деякі питання продовження договорів оренди на новий строк».
Відповідно до п. 3.1 Договору в редакції Додаткового договору № 7 від 03.02.2020 орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2019 року - 304 987,50 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (п. 3.2 Договору).
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Оскільки орендоване майно є державною власністю до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який є спеціальним законодавчим актом у сфері регулювання відносин, пов'язаних з передачею державного та комунального майна в оренду.
За змістом частини першої статті 2 Закону, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, яке необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).
Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Пунктом 3.3 Договору сторони погодили, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщуються на веб-сайті Фонду державного майна України.
Згідно з пунктом 3.6 Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% на 30% щомісяця, не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, згідно з рахунком-фактурою, який надає орендарю балансоутримувач.
Умовами п. 5.3 Договору передбачено обов'язок орендаря своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.
Згідно п. 5.17 Договору орендар зобов'язаний до 15 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача Акт приймання-здачі виконаних послуг та рахунок. Підписаний Акт приймання-здачі виконаних послуг орендар зобов'язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом 5-ти днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом 5-ти днів Акт приймання-здачі виконаних послуг не буде повернуто балансоутримувачу та не надана в цей строк вмотивована відмова від його підписання, він вважається підписаним Сторонами.
З матеріалів справи судом встановлено, що для сплати орендної плати за період з лютого по липень 2020 року позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури на загальну суму 1 981 512,03 грн:
- рахунок-фактура № 76/280 від 29.02.2020 на суму 367 807,22 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 29.02.2020;
- рахунок-фактура № 76/281 від 29.02.2020 на суму -254 516,88 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 29.02.2020. Зазначеним рахунком було проведено коригування рахунків за період з 30.10.2019 по 31.01.2020 згідно Додаткової угоди № 7 згідно Договору № 1505 від 30.10.2013;
- рахунок-фактура № 76/452 від 31.03.2020 на суму 370 749,68 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 31.03.2020;
- рахунок-фактура № 76/702 від 30.04.2020 на суму 373 715,69 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 30.04.2020;
- рахунок-фактура № 76/924 від 31.05.2020 на суму 374 836,84 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 31.05.2020;
- рахунок-фактура № 76/1101 від 30.06.2020 на суму 375 586,50 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 30.06.2020;
- рахунок-фактура № 76/1312 від 31.07.2020 на суму 373 332,98 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 31.07.2020.
Згідно наявних в матеріалах справи копій Реєстрів виданих/отриманих оригіналів документів, зазначені рахунки-фактури були отримані Приватним акціонерним товариством «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» та вважаються підписаним сторонами.
Враховуючи умови п. 3.6 Договору відповідач (орендар) відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України мав сплати на користь позивача (балансоутримувача) за оренду майна:
- 47 204,31 грн за рахунками-фактурами № 76/280 та № 76/281 від 29.02.2020 згідно Актів приймання- здачі виконаних послуг від 29.02.2020 у строк до 15.03.2020;
- 154 479,03 грн за рахунком-фактурою № 76/452 від 31.03.2020 згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 31.03.2020 у строк до 15.04.2020;
- 155 714,87 грн за рахунком-фактурою № 76/702 від 30.04.2020 згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 30.04.2020. у строк до 15.05.2020;
- 156 182,02 грн за рахунком-фактурою № 76/924 від 31.05.2020 згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 31.05.2020 у строк до 15.06.2020;
- 156 494,38 грн за рахунком-фактурою № 76/1101 від 30.06.2020 згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 30.06.2020 у строк до 15.07.2020;
- 155 555,41 грн за рахунком-фактурою № 76/1312 від 31.07.2020 згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 31.07.2020 у строк до 15.08.2020.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач орендну плату згідно вищенаведених Актів приймання-здачі виконаних послуг за лютий-липень 2020 року та рахунків до них не сплатив, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 825 630,02 грн основного боргу.
Матеріали справи містять відзив на позовну заяву, поданий відповідачем 23.10.2020 через відділ діловодства суду. Відповідно до відзиву відповідач повідомив, що позовні вимоги не визнає та вважає, що у позові має бути відмовлено.
В обгрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що, він, як підприємство галузі авіаційного транспорту, яке здійснює перевезення пасажирів та багажу, відповідно до ч. 2 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» має право на зниження орендної плати на 50% від суми нарахованої орендної плати.
Також, посилаючись на положення ч. 6 ст. 762 ЦК України, відповідач вважає, що, оскільки під час дії карантинних обмежень термінал «D» «Міжнародного аеропорту «Бориспіль» був зачинений і не використовувався, у зв'язку з відсутністю авіаційного пасажирського сполучення, то у позивача були відсутні підстави для нарахування орендних платежів за період, коли відповідач не мав доступу до орендованих приміщень.
Відповідач вказує на те, що Галузевий класифікатор «Класифікація послуг і продукції у сфері побутового обслуговування», затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 19.02.2002 № 51 (далі - ГК 201-01-2001) визначає невичерпний перелік послуг і продукції у сфері побутового обслуговування. Послуги перевезення відносяться до побутового обслуговування, а тому відповідач має право на звільнення від сплати орендної плати повністю.
Суд не погоджується із вказаним твердженням відповідача, оскільки ГК 201-01-2001 визначено вичерпний перелік послуг і продукції у сфері побутового обслуговування. Судом встановлено, що послугу зі здійснення діяльності з авіаційних перевезень не віднесено до послуг у сфері побутового обслуговування, а тому така послуга відсутня у ГК 201-01-2001.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заперечення відповідача є безпідставними та необгрунтованими, з огляду на наступне.
Умовами частини 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Норма права, закріплена в ч. 6 ст. 762 ЦК України, визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Обставини, зазначені у даній статті можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією як орендодавця, так і орендаря.
Для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача (орендатора) від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою звільнення від сплати орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає, це така обставини за яких майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за ці обставини.
Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів ст. 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у справах № 914/2264/17, № 914/1248/18, № 914/70/18.
На підтвердження обставин щодо неможливості користування орендованим майном відповідач у відзиві посилається на інформацію з офіційного сайту позивача щодо закриття регулярного пасажирського перевезення починаючи з 17.03.2020.
Суд звертає увагу на те, що закриття регулярних пасажирських перевезень не позбавляє відповідача права доступу до орендованих приміщень та їх використання. Суд також зазначає, що відповідачем не подано жодних належних доказів на підтвердження того, що він був позбавлений можливості доступу до орендованих приміщень та користування ними.
Разом з тим пунктом 14 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України встановлено, що що з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.
У випадку, визначеному абзацом першим цього пункту, розмір плати за користування майном не може перевищувати сукупний (пропорційно до орендованої площі) обсяг витрат, які наймодавець здійснив або повинен буде здійснити за відповідний період для внесення плати за землю, сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і сплати вартості комунальних послуг.
Зазначені витрати покладаються на наймача як плата за користуванням майном за відповідний період пропорційно площі нерухомого майна, яку він наймає відповідно до договору, якщо договором не передбачений обов'язок наймача самостійно сплатити ці витрати повністю або частково.
Ця норма не поширюється на суб'єктів господарювання, які впродовж дії карантину фактично здійснювали діяльність з використанням цього майна в своїй господарській діяльності в повному обсязі, а також на договори найму майна, яке належить територіальній громаді.
Постановою Кабінетів Міністрів України від 15.07.2020 № 611 «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» (далі - Постанова № 611) врегульовані питання щодо звільнення орендарів від орендної плати.
Так пунктом 1 Постанови № 611 визначено, що що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2:
1) звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1;
2) нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786 (ЗП України, 1996 р., № 2, ст. 57; Офіційний вісник України, 2011 р., № 71, ст. 2677), здійснюється у розмірі:
50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2;
25 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.
Враховуючи зазначене, від орендної плати звільняються лише ті орендарі, що зазначені у додатку № 1 до Постанови № 611.
Відповідач є підприємством галузі авіаційного транспорту, яке здійснює перевезення пасажирів та багажу.
Відповідно до Галузевого класифікатора «Класифікація послуг і продукції у сфері побутового обслуговування», затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 19.02.2002 № 51 (далі - ГК 201-01-2001), визначено вичерпний перелік послуг і продукції у сфері побутового обслуговування. Судом встановлено, що послугу зі здійснення діяльності з авіаційних перевезень не віднесено до послуг у сфері побутового обслуговування, а тому така послуга відсутня у ГК 201-01-2001.
Враховуючи зазначене та те, що діяльність відповідача не відносить до сфери надання послуг у сфері побутового обслуговування, суд дійшов висновку про те, що у відповідача не виникло право на звільнення від орендної плати, передбачене п. 1 Постанови № 611.
В той же час, суд зазначає, що відповідач, як орендар, який використовує нерухоме державне майно для розміщення транспортного підприємства з перевезення пасажирів, відповідно до п. 2 Постанови № 611, мав право на зниження орендної плати.
Згідно пункту 2 Постанови № 611 постановлено орендодавцям державного майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови починаючи з дати встановлення карантину.
Відповідно до Договору № 1505 від 30.10.2013 орендодавцем державного майна є Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, а отже забезпечити нарахування орендної плати на період карантину може тільки орендодавець.
Судом встановлено, що Фонд державного майна України листом № 10-16-8306 від 30.04.2020 «Щодо деяких питань реалізації Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Держаний бюджет України на 2020 рік» надав роз'яснення щодо порядку застосування звільнення орендарів державного майна від сплати орендної плати, зі змісту яких вбачається, що для отримання звільнення від орендної плати необхідно:
1. Перевірити чи поширюються заборони з здійснення певного виду підприємницької та іншої діяльності, що запроваджені постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 (із змінами і доповненнями) на вид діяльності (цільове призначення), за яким використовується державне майно за договором оренди.
2. Якщо так, то орендар звертається із заявою до орендодавця із проханням звільнити такого орендаря від орендної плати за договором відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України.
3. Після отримання звернення орендаря орендодавець спільно з балансоутримувачем майна, що є об'єктом договору оренди, здійснює обстеження орендованого приміщення з метою отримання доказів призупинення орендарем діяльності на об'єкті оренди, про що складається акт.
4. На підставі заяви орендаря і складеного представниками орендодавця і балансоутримувача акту обстеження орендодавець приймає рішення про звільнення орендаря від сплати орендної плати на період карантину.
З викладеного вище вбачається, що задля реалізації свого права на зниження орендної плати, відповідачу необхідно було звернутися із відповідною заявою до орендодавця - Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.
Абзацем 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна України» встановлено, що орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди. Розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін (ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна України»).
Пунктом 10.3 Договору оренди № 1505 від 30.10.2013 передбачено, зокрема, усі зміни та доповнення до цього Договору вносяться в такій самій формі, що й цей Договір.
Враховуючи наведені правові норми та положення укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку про те, що розмір орендної плати, встановлений Договором №1505 від 30.10.2013 міг бути змінений за погодженням сторін з обов'язковим укладанням відповідного письмового договору.
Дослідивши матеріали справи, суд встановлено, що вони не містять жодних доказів, які б свідчили про те, що відповідач звертався до орендодавця (третьої особи) із заявою про зниження орендної плати на підставі пункту 2 Постанови № 611. Матеріали справи також не містять доказів укладання між сторонами письмового додаткового договору до Договору оренди № 1505 від 30.10.2013 про зміну розміру орендної плати.
З огляду на вище встановлені обставини справи, суд зазначає, що відповідач повинен був сплачувати орендну плату у строки та в розмірі, встановлені Договором № 1505 від 30.10.2013.
Матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за період з лютого по липень 2020 року в розмірі 825 630,02 грн.
Оскільки, заборгованість відповідача по орендній платі у сумі 825 630,02 грн (основний борг) належним чином доведена, доказів сплати відповідачем заборгованості матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у загальній сумі 23 689,46 грн.
Судом встановлено, що відповідач обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно п. 3.7 Договору орендна плата, перерахована невчасно або не в повному обсязі. Підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Згідно наданого позивачем розрахунку пені, останній просить суд стягнути з відповідача:
- 3 224,34 грн пені за період з 16.03.2020 по 28.08.2020 за прострочення сплати орендної плати за рахунками-фактурами № 76/280 та № 76/281 від 29.02.2020 на суму 47 204,31 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 29.02.2020;
- 7 934,99 грн пені за період з 16.04.2020 по 28.08.2020 за прострочення сплати орендної плати за рахунком-фактурою № 76/452 від 31.03.2020 на суму 154 479,03 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 31.03.2020;
- 5 820,16 грн пені за період з 16.05.2020 по 28.08.2020 за прострочення сплати орендної плати за рахунком-фактурою № 76/702 від 30.04.2020 на суму 155 714,87 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 30.04.2020;
- 3 789,33 грн пені за період з 16.06.2020 по 28.08.2020 за прострочення сплати орендної плати за рахунком-фактурою № 76/924 від 31.05.2020 на суму 156 182,02 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 31.05.2020;
- 2 257,62 грн пені за період з 16.07.2020 по 28.08.2020 за прострочення сплати орендної плати за рахунком-фактурою № 76/1101 від 30.06.2020 на суму 156 494,38 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 30.06.2020;
- 663,02 грн пені за період з 16.08.2020 по 28.08.2020 за прострочення сплати орендної плати за рахунком-фактурою № 76/1312 від 31.07.2020 на суму 155 555,41 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 31.07.2020.
Суд погоджується з визначеними позивачем періодами для нарахування пені.
Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга» перевірку суми пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вище визначені періоди, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 23 689,46 грн пені повністю.
Щодо вимог позивача про стягнення 5 369,36 грн 3 % річних та 328,91 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга» перевірку заявленої до стягнення суми 3 % річних дійшов висновку про повне задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 5 369,36 грн 3 % річних.
Суд, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга» перевірку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 328,91 грн інфляційних втрат частково у сумі 233,84 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 12 825,27 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позову, судовий збір у сумі 12 823,85 грн покладається на відповідача у сумі 1,42 грн на позивача.
Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 231, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» (01030, місто Київ, вул. Лисенка, буд. 4; ідентифікаційний код 14348681) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08300, Київська обл., Бориспільський р-н, село Гора, вулиця Бориспіль-7; ідентифікаційний код 20572069) 825 630,02 грн (вісімсот двадцять п'ять тисяч шістсот тридцять гривень 02 коп.) основного боргу, 23 689,46 грн (двадцять три тисячі шістсот вісімдесят дев'ять гривень 46 коп.) пені, 5 369,36 (п'ять тисяч триста шістдесят дев'ять гривень 36 коп.) 3 % річних, 233,84 грн (двісті тридцять три гривні 84 коп.) інфляційних втрат та 12 823,85 грн (дванадцять тисяч вісімсот двадцять три гривні 85 коп.) судового збору.
3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (чч 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені стст 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.
Повне рішення складено 01.12.2020.
Суддя Гумега О.В.