Рішення від 01.12.2020 по справі 909/995/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/995/19 (909/686/20)

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А. , секретар судового засідання Кучма І. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія " Автомобільні дороги України", вул. Є. Петрушевича, буд.1, м. Івано-Франківськ,76004

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК-22" вул.Є.Коновальця, буд.227 А, м. Івано-Франківськ,76011

про стягнення заборгованості в сумі 621 015 грн 18 к.

за участю:

Від позивача:: не з"явилися,

Від відповідача: Мельник Р.Я., (довіреність б/н від 30.11.20) - адвокат

ВСТАНОВИВ

Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія " Автомобільні дороги України" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК-22"про стягнення 621 015,18 грн. заборгованості.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 07.09.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження призначено у межах справи про банкрутство, судове засідання по суті призначено на 29.09.2020. Судове засідання 29.09.2020 не відбулось. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 30.09.2020 розгляд справи по суті призначено на 27.10.2020. Ухвалою-повідомленням від 27.10.2020 розгляд справи по суті відкладено на 01.09.2020.

Представник позивача у судове засідання 01.12.2020 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, у матеріалах справи присутні докази отримання ним ухвали суду.

01.12.2020 до господарського суду від відповідача надійшло клопотання, в якому він просить застосувати до позову Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" ВАТ "ДАК" Автомобільні дороги України", позовну давність та в зв'язку з цим у задоволенні позову відмовити повністю. Відповідач зазначає, що строк позовної давності сплив 30.12.2019р., а отже позивач пропустив трирічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

У судовому засіданні представник відповідача просить суду відмовити у позові.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності суд встановив наступне.

10 серпня 2016 року між Дочірнім підприємством «Івано-Франківський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія» Автомобільні дороги України» (надалі-Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПМК-22» (надалі-Відповідач) укладено Договір на виготовлення продукції із матеріалів замовника (надалі-Договір), предметом якого є виготовлення продукції (асфальтобетонної суміші) із матеріалів Замовника.

За умовами Договору, оплата здійснюється за договірною ціною шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця у формі 100% передоплати.

На виконання умов договору, позивачем передано відповідачу приготовану асфальтобетонну суміш на суму 437486, 40 грн, про що свідчить Акт надання послуг від 30 грудня 2016 року.

Отже, у ТОВ «ПМК 22» обов'язок з оплати виконаної роботи виник одночасно з виконанням зустрічного зобов'язання філією «Івано-Франківське ДЕУ», тобто 30.12.2016 року (дата підписання акту виконання роботи з переробки давальницької сировини).

Проте, в порушення умов договору відповідач не сплатив позивачу вартість отриманих послуг у сумі 437486,40грн.

Позивач, посилаючись на неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки від 10.08.2016 , просить стягнути з відповідача 621015,18грн, з яких: 437486,40грн основного боргу, 183529,18грн. інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язань по проведенню розрахунків.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом України. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 202 названого Кодексу, правочинами є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори); дво- чи багатосторонніми правочинами є погоджена дія двох або більше сторін.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 193 ГК України).

За змістом статтей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Судом встановлено, що в даному випадку між сторонами був укладений договір змішаної форми, оскільки він містить в собі елементи різних договорів, а саме - поставки товару (в частині поставки продукції) та підряду (в частині виготовлення продукції).

Відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а згідно з ч. 1 ст. 664 цього ж Кодексу - зобов'язання вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

У правовідносинах підряду строки виконання роботи або її окремих етапів визначаються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846 ЦК України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами та, як вже зазначалось, в силу положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За договором підряду, як встановлено ч. 1 ст. 837 ЦК України, одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Згідно з ч. 2 наведеної статті договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно із загальними вимогами до виконання зобов'язань, що виникають у тому числі з договорів, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України).

Однією з умов належного виконання зобов'язання є виконання його у встановлений строк. Так, частина 1 ст. 530 ЦК України визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач звертається до суду у зв'язку з неналежним виконанням договору на виготовлення продукції із матеріалів замовника від 10.08.2020.

Разом з тим, як, вже зазначено вище відповідач у наданому відзиві заявив про застосування строку позовної давності.

Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вже зазначалось, відповідач не оплатив отримані послуги у розмірі 437486,40грн. отже станом на 31.12.2016р. заборгованість відповідача складала 437486,40грн., яка станом на час прийняття рішення не сплачена.

Відтак, судом встановлено наявність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся з даним позовом до суду.

Як вже зазначалось, до Господарського суду Івано-Франківської області від відповідача надійшла заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 зазначеного Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

З огляду на те, що відповідач не оплатив отримані послуги 31.12.2016 р., то позивач про порушення свого права або про особу, яка його порушила, міг та мав бути обізнаним з 01.01.2017р.

Позивачем позовну заяву подано до поштового відділення 04.08.2020 р., що підтверджується відтиском календарного штемпеля на конверті, в якому надійшла позовна заява з доданими документами до господарського суду Івано-Франківської області.

Отже, строк позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості за договором від 10.08.2016 сумі 437486,40грн. сплинув 01.01.2020 р., тобто до звернення позивача з даним позовом, який було надіслано до господарського суду 04.08.2020р., про що відповідачем у справі зроблено заяву до винесення рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Позивач у справі не заявив клопотання про поновлення строку позовної давності та не навів жодної об'єктивної причини чи підстави для його поновлення.

Таким чином, позовні вимоги заявлені поза межами строків позовної давності не підлягають задоволенню у зв'язку із сплавом цього строку, що є підставою для відмови у задоволенні позову (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, позовна вимога про стягнення заборгованості за договором б/н від 10.08.2016 р. у сумі 621015,18грн. не підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 183529,18грн. інфляційних втрат.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Проте, враховуючи пропуск строку позовної давності за основною вимогою, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 183529,18грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", в повному обсязі.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123,129 ГПК України покладається судом на позивача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія " Автомобільні дороги України", до ТОВ "ПМК-22" про стягнення 621015,18грн. відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення з урахуванням приписів, встановлених п. 4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

У той же час згідно пункту 17.5 Перехідних Положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення підписано 02.12.2020

Суддя Шкіндер П.А.