проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"01" грудня 2020 р. Справа № 905/1307/20
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Дучал Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу відповідача за вх. №2552 Д/1 на рішення господарського суду Донецької області від 09.09.20 (суддя Левшина Г.В., повний текст складено 09.09.2020) у справі № 905/1307/20
за позовом Товариства з обмеженою "Краматорський феросплавний завод", м.Краматорськ, Донецька область,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецькі енергетичні послуги", м.Маріуполь, Донецька область,
про стягнення 60 075, 44 грн.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 09.09.2020 у справі №905/1307/20 задоволено частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорський феросплавний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецькі енергетичні послуги" про стягнення 3% річних в сумі 35 429, 47 грн. та інфляційних втрат в сумі 24 645, 97 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецькі енергетичні послуги" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорський феросплавний завод" інфляційні втрати в сумі 17365,94 грн., 3% річних в сумі 32740,03 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Зокрема скаржник вказує на неправильне застосування господарським судом положень ст.625 ЦК України. На думку апелянта господарський суд першої інстанції помилково дійшов висновку щодо стягнення штрафних санкцій з відповідача, оскільки останні нараховані позивачем від суми неповернутої попередньої оплати за постачання електроенергії, що за своєю природою не є грошовим зобов'язанням.
Відповідач також наголошує, що за приписами ст.625 ЦК України, стягнення 3% та інфляційних втрат передбачено саме за прострочення грошового зобов'язання. Відтак стягнення з відповідача суми боргу, що становить попередню оплату за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання.
Посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 17.10.2018 у справі №923/1151/17, від 20.11.2018 у справі №916/75/18, від 21.06.2019 у справі №910/9288/18, від 07.07.2019 у справі №910/5773/18, від 18.12.2019 у справі №906/190/19.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової судової справи між суддями від 02.10.2020 справу було передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Дучал Н.М., суддя Гетьман Р.А.
Розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, відповідно до статті 262 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про відкриття апеляційного провадження у справі.
Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали від учасників справи не надійшло.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 відкрите апеляційне провадження у справі № 905/1307/20. Запропоновано учасникам справи подати до суду відзив на апеляційну скаргу. Ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Позивачем у встановлений судом процесуальний строк було надано відзив на апеляційну скаргу у якому заявник наголошує на тому, що оскаржуване рішення законне, а твердження скаржника є надуманими та безпідставними.
Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Стаття 270 ГПК України встановлює, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 28.11.2019 рішенням Господарського суду Донецької області по справі №905/1214/19 було зокрема:
- визнано недійсним з моменту його вчинення односторонній правочин щодо зарахування зустрічних вимог, оформлений заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» за вих.№28/2014 від 14.06.2019;
- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорський феросплавний завод» 1 022 637, 78 грн. попередньої оплати за електричну енергію, 15 339, 57 грн. судового збору.
Отже вказаним рішенням суду було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Краматорський феросплавний завод» (Споживач) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» (Постачальник) уклали Договір про постачання електричної енергії №30248000 (далі - Договір) шляхом подання Споживачем Заяви-приєднання, яка є Додатком 1 до Договору.
Згідно з п.1.1. Договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції Споживачу Постачальником електричної енергії та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання Споживача до умов Договору.
Відповідно до п.2.1. Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору.
За умовою п.5.1. Договору Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії за обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком 2 до Договору. Розрахунковим періодом за Договором є календарний місяць. Дата початку та кінця розрахункового періоду зазначаються в Заяві-приєднанні (п.5.5. Договору).
Відповідно до Заяви-приєднання (додаток 1 до Договору) розрахунковим вважається період з 00:00 годин 01 числа місяця до 24:00 годин останнього числа поточного місяця (т.1, а.с.21-22).
Згідно з п.10.1. Договору Споживач має право в будь-який момент часу змінити Постачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії з новим електропостачальником та повідомити Постачальника про свій намір не менше ніж за 21 день до закінчення розрахункового періоду, вказавши дату або строки, в які буде відбуватись така зміна (початок нового договору про постачання електричної енергії), якщо інше не передбачено в комерційній пропозиції.
За умовами п.п.10.2., 10.3. Договору протягом 14 календарних днів після зміни Постачальника Споживач може ініціювати процедуру переходу до іншого енергопостачальника. В такому випадку Споживач повинен повідомити Постачальника про свій намір не менше ніж за 21 день до закінчення розрахункового періоду, якщо інше не передбачено в Комерційній пропозиції. Зміна постачальника електричної енергії здійснюється згідно з порядком, встановленим Правилами роздрібного ринку електричної енергії.
Пунктом 13.3. Договору передбачено, що за умови дострокового розірвання Договору за ініціативою Споживача Споживач зобов'язаний сплатити Постачальнику передбачені обраною Споживачем комерційною пропозицією штрафні санкції чи іншу фінансову компенсацію за дострокове припинення Договору.
Пункт 10.4. комерційної пропозиції (додаток 2 до Договору) передбачає, що за умови дострокового припинення (розірвання) Договору за ініціативою Споживача, Споживач зобов'язаний сплатити постачальнику штрафні санкції, зазначені в п.9 комерційної пропозиції, чи іншу фінансову компенсацію за дострокове припинення Договору, а також додатковий рахунок за результатами минулих розрахункових періодів, в якому буде враховано відхилення прогнозних від фактичних значень щодо ціни та обсягів споживання.
Згідно з п.9 комерційної пропозиції у випадку не повідомлення (повідомлення з порушенням строків) Постачальника про дострокове припинення (розірвання) договору Споживачем Споживач сплачує штраф у розмірі подвійної вартості електричної енергії, заявленої Споживачем як прогнозований обсяг споживання в місяці, в якому подане повідомлення про дострокове припинення дії договору, та зазначеної в додатку №4 до Договору «Прогнозовані обсяги постачання електричної енергії Споживачу».
Відповідно до п.13.1. Договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав Споживач, та набуває чинності з дати подання Споживачем заяви-приєднання, якщо інше не встановлено комерційною пропозицією. Пунктами 10.1., 10.2. комерційної пропозиції (додаток 2 до Договору) встановлено, що Договір укладається на строк 1 рік та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) Споживачем заяви-приєднання, яка є додатком 1 до Договору та оплати рахунку на передоплату, визначеного в п.5.1. комерційної пропозиції. Договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік, якщо за 21 день до закінчення терміну дії Договору жодною із Сторін не буде заявлено про припинення його дії або про перегляд його умов.
Дія Договору припиняється, зокрема, у разі зміни електропостачальника (п.13.5. Договору).
При досліджені обставин справи №905/1214/19 суд першої інстанції встановив, що Договір підписаний представниками та скріплений печатками обох сторін; додатки 1 та 2 підписані директором Споживача та скріплені печаткою підприємства. Сторони не заперечували, що Договір набрав чинності і у правовідносинах з постачання електричної енергії.
Також як зазначено в рішенні суду від 28.11.2019 у справі № 905/1214/19 протягом січня - квітня 2019 року сторони виконували свої зобов'язання за Договором, що підтверджується актами прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії), рахунками, платіжними дорученнями.
На виконання умов Договору представники Споживача і Постачальника підписали без зауважень та скріпили печатками підприємств акти прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) на загальну суму 23 186 767, 62 грн.:
- за січень 2019 року від 31.01.2019 на суму 4667562, 14грн.;
- за лютий 2019 року від 28.02.2019 на суму 7003446, 18грн.;
- за березень 2019 року від 31.03.2019 на суму 6701633, 09грн.;
- за квітень 2019 року від 30.04.2019 на суму 4814036, 21грн.
Відповідач виставляв позивачу рахунки на оплату (в тому числі попередню) за активну електричну енергію. Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що позивач у грудні 2018 року - квітні 2019 року здійснював попередню оплату електричної енергії - разом на суму 24209405, 40 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (т.1, а.с.29-59).
Отже, господарський суд у своєму рішенні від 28.11.2019 по справі №905/1214/19 дійшов висновку про те, що розмір переплати позивача за активну електричну енергію складає 1 022 637, 78 грн.
При досліджені обставин суд встановив, що позивач звернувся до Постачальника з Вимогою №1228/28 від 22.05.2019 щодо повернення суми передплати за Договором, в якій з посиланням на п.13.6. Договору зазначив, що у Постачальника існує обов'язок повернути Споживачеві 1 022 637, 78 грн. невикористаної попередньої оплати та визначив строк для повернення коштів - протягом трьох банківських днів з моменту отримання вимоги.
Як було встановлено судом, Постачальник отримав вказану вимогу 28.05.2019. За наслідками, суд дійшов висновку про те, що відповідно до п.13.6. Договору та ст.530 ЦК України на момент звернення Споживача до суду з відповідним позовом строк виконання обов'язку Постачальника повернути невикористані кошти передплати був таким, що настав.
Крім того, на підставі приписів ч.2 ст.203, ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України та встановлених фактичних обставин господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача вих.№2191/28 від 11.10.2019 та визнання недійсним оформленого заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» вих.№28/2014 від 14.06.2019 одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних вимог.
Таким чином, у зв'язку із правомірною та своєчасною зміною позивачем електропостачальника, суд встановив, що у відповідача відсутні будь-які законні підстави для утримання 1 022 637, 78 грн. невикористаної попередньої оплати за електричну енергію, та вирішив задовольнити вимоги про її стягнення.
Відповідне судове рішення по справі №905/1214/19 набрало законної сили 10.06.2020.
Відповідно до ч.5 ст.124, п.9 ст.129 Конституції України, ст.18 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому виконанню на всій території України.
Згідно приписів ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки рішенням Господарського суду Донецької області від 28.11.2019 по справі №905/1214/19 встановлений факт наявності у відповідача перед позивачем обов'язку з повернення грошових коштів в сумі 1 022 637, 78 грн. - невикористаної попередньої оплати за електричну енергію, протягом трьох банківських днів з моменту отримання вимоги, а тому ці факти не повинні доводитися знову у відповідності з ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
Як зазначає позивач, неналежне виконання відповідачем умов спірного договору, а також вказаного рішення суду на протязі майже 7 місяців, призвело до додаткового порушення його майнових прав та знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів.
Відтак позивач звернувся до господарського суду з позовом щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період часу з 01.05.2019 по 25.06.2020.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги та обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду з огляду на наступне.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов'язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Згідно ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України, зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Крім того за змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
За висновками суду, у даному випадку, рішенням господарського суду у справі №905/1214/19 підтверджено як наявне у позивача (кредитора) право на отримання грошових коштів від відповідача, так й відповідний обов'язок відповідача (боржника) сплатити ці кошти, тобто, наявність у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).
Отже, за змістом статей 598-609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.
Апеляційний суд зазначає, що право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зокрема статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судова колегія зауважує, що вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню тільки у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.
Відтак, виходячи зі змісту вказаної статті три проценти річних та інфляційні витрати - є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, адже виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Наразі матеріалами справи підтверджено, що рішення господарського суду від 28.11.2019 по справі №905/1214/19, яке набрало законної сили 10.06.2020, виконано у межах виконавчого провадження 25.06.2020.
Отже позивачем з посиланням на прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань були нараховані та пред'явлені до стягнення на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за період з 01.05.2019 (з моменту припинення дії договору №3248000 від 20.12.2018 та зміни позивачем постачальника електроенергії) по 25.06.2020 - 3% річних в сумі 35 429, 47 грн. та інфляційні збитки в сумі 24 645,97 грн. за період з травня 2019 по червень 2020 року.
За таких обставин, враховуючи визначений господарським судом перерахунок заявлених сум, судова колегія вважає, що з відповідача на користь позивача судом першої інстанції правомірно стягнуто 3% річних за період з 01.06.2019 (з моменту прострочення виконання вимоги про повернення передплати) по 24.06.2020 (до фактичного її виконання) в сумі 32740,03 грн. та інфляційні збитки в сумі 17365,94 грн. за період з червня 2019 по травень 2020 року. В решті позовних вимог відмовлено за їх безпідставністю.
Що стосується посилань апелянта відносно неправильного застосування господарським судом положень ст.625 ЦК України та тверджень відносно того, що попередня оплата за договором не є наслідком порушення грошового зобов'язання, то апеляційний суд відхиляє їх та зазначає наступне.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3% річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України. Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому, відповідно, на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Крім того судова колегія окремо зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 918/631/19 відступила від правових висновків Верховного Суду України та Верховного Cуду щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України у випадку прострочення зобов'язання з повернення суми попередньої оплати товару, визначивши, що «правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у постачальника (продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати і 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України». У зв'язку із цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від протилежних висновків щодо застосування норми права (статті 625 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених зокрема у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі №921/266/13-г/7 та від 18 жовтня 2017 року у справі № 910/8318/16; у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах: №910/23585/16, №910/24853/13, № 910/1775/18, № 916/75/18, №910/9288/18, № 910/5773/18, №922/1151/18, № 923/1151/17, № 906/190/19; у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 745/26/16-ц.
Таким чином враховуючи наведене, апеляційний відхиляє вказані доводи скаржника та вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо правомірного застосування приписів ст.625 ЦК України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Названий Суд також зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження скаржника, викладені в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведених належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та вірно оцінені обставини у справі і ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до приписів ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
За приписами ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду, -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецькі енергетичні послуги", м.Маріуполь, Донецька область, на рішення Господарського суду Донецької області від 09.09.2020 у справі №905/1307/20 - залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Донецької області від 09.09.2020 у справі №905/1307/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.І. Склярук
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя Н.М. Дучал