вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" грудня 2020 р. Справа№ 920/1253/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Дикунської С.Я.
Шаптали Є.Ю.
Секретар судового засідання: Огірко А.О.
За участю представників учасників процесу: згідно протоколу судового засідання від 01.12.2020.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на рішення Господарського суду Сумської області від 09.04.2020 у справі № 920/1253/19 (суддя Котельницька В.Л., м. Суми, повний текст складено 15.04.2020)
за позовом Буринської міської ради Сумської області, м. Буринь, Сумська обл.
до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", м. Київ
про стягнення 388 540,88 грн
За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст позовних вимог
Буринська міська рада Сумської області (далі - позивач/Буринська м/р Сумської області) звернулася до Господарського суду Сумської області із позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - відповідач/АТ КБ "Приватбанк") у якій (із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог № 429 від 28.02.2020, яка прийнята судом першої інстанції до розгляду протокольною ухвалою від 12.03.2020) просила суд стягнути з відповідача суму безпідставно збережених коштів в розмірі земельного податку за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5920910100:00:014:0014, загальною площею 3,7371 га, яка розташована за адресою: м. Буринь, вул. Незалежності, 84 в період з 21.12.2016 по 15.07.2019 в розмірі 388 540,88 грн, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач зареєструвавши з 04.06.2016 право власності на об'єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці комунальної власності, загальною площею 3,7371 га, кадастровий номер 5920910100:00:014:0014, яка розташована за адресою: м. Буринь, вул. Незалежності, 84, належним чином не оформив та не зареєстрував речові права на цю земельну ділянку, у період з 21.12.2016 по 15.07.2019 не вносив плату за користування нею у вигляді земельного податку, внаслідок чого зберіг у себе безпідставно набуте майно - грошові кошти у розмірі 388 540,88 грн земельного податку. Відтак ці кошти підлягають поверненню власникові спірної земельної ділянки - позивачу відповідно до положень ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України.
Заявою про уточнення позовних вимог № 429 від 28.02.2020, яка прийнята судом першої інстанції до розгляду протокольною ухвалою від 12.03.2020, позивач просив суд стягнути з відповідача суму безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5920910100:00:014:0014, загальною площею 3,7371 га, яка розташована за адресою: м. Буринь, вул. Незалежності, 84 в період з 21.12.2016 по 15.07.2019, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Заява про уточнення позовних вимог № 429 від 28.02.2020 обґрунтована тим, що позивач позбавлений отримувати дохід від відповідача у розмірі 1% від нормативної оцінки (зазначена ставка податку визначена рішеннями Буринської м/р від 14.07.2017, від 23.06.2018) за користування вищезазначеною земельною ділянкою у визначений період. Відтак ці кошти підлягають поверненню власникові спірної земельної ділянки - позивачу відповідно до положень ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду Сумської області від 09.04.2020 у справі № 920/1253/19 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5920910100:00:014:0014, загальною площею 3,7371 га, що розташована за адресою: м. Буринь, вул. Незалежності, 84 за період з 21.12.2016 по 14.07.2019 у розмірі 386 125,12 грн, 5791,88 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що використання відповідачем спірної земельної ділянки у спірний період без правовстановлюючих документів є підставою для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів орендної плати відповідно до ст.ст. 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати у розмірі 388 540,88 грн за спірний період, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не вірно визначений період такого нарахування, у зв'язку з чим позовні вимоги задовольнив частково.
Також місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної даності, про який було заявлено відповідачем.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із вказаним рішенням АТ КБ "Приватбанк" (далі - скаржник) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених вимог та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги АТ КБ "Приватбанк" обґрунтовані неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального права.
Заявник апеляційної скарги наголошує, що місцевим господарським судом не було взято до уваги те, що відповідач не є власником або постійним користувачем земельної ділянки, а земельнга ділянка не є об'єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Разом з тим, як убачається зі змісту позовної заяви Буринська м/р Сумської області, предметом позову визначено саме стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді земельного податку на підставі положень ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України.
Крім того, АТ КБ "Приватбанк" було заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 09.04.2020 у справі № 920/1253/19
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
07.07.2020 від позивача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 09.04.2020 у справі № 920/1253/19- без змін.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" указував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для його скасування - відсутні.
При цьому, Буринська міська рада Сумської області зазначає, що відповідач як власник нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці комунальної власності відповідних прав на користування земельною ділянкою у встановленому законодавством порядку не оформив, у зв'язку чим міська рада була позбавлена можливості отримати дохід від позивача у вигляді плати за землю у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки. Відтак, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Тому місцевий господарський суд дослідивши наявні у матеріалах справи докази надані сторонами в обґрунтування своїх вимог дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2020 апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" у справі № 920/1253/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Разіної Т.І., суддів: Іоннікової І.А., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 задоволено заяву судді Іоннікової І.А. про самовідвід.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 920/1253/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 задоволено клопотання АТ КБ «Приватбанк» та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 09.04.2020 у справі № 920/1253/19; відкрито апеляційне провадження у справі № 920/1253/19; розгляд скарги призначено на 14.07.2020; зупинено дію рішення Господарського суду Сумської області від 09.04.2020 у справі № 920/1253/19 до закінчення її перегляду в апеляційному порядку.
14.07.2020 розгляд апеляційної скарги АТ КБ "Приватбанк" на рішення Господарського суду Сумської області від 09.04.2020 у справі № 920/1253/19 не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. у відпустці.
Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 у зв'язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 920/1253/19.
Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 14.07.2020 для розгляду справи № 920/1253/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" на рішення Господарського суду Сумської області від 09.04.2020 у справі № 920/1253/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Разіної Т.І., суддів Михальська Ю.Б., Тарасенко К.В; розгляд апеляційної скарги призначено на 16.09.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду 16.09.2020 розгляд справи № 920/1253/19 відкладено на 07.10.2020.
07.10.2020 розгляд апеляційної скарги АТ КБ "Приватбанк" на рішення Господарського суду Сумської області від 09.04.2020 у справі № 920/1253/19 не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 розгляд апеляційної скарги АТ КБ "Приватбанк" на рішення Господарського суду Сумської області від 09.04.2020 у справі № 920/1253/19 призначено на 11.11.2020.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4506/20 від 11.11.2020 у зв'язку судді Михальської Ю.Б. у відпустці та судді Тарасенко К.В. на лікарняному призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 920/1253/19.
Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 11.11.2020 для розгляду справи № 920/1253/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Шаптала Є.Ю., Дикунська С.Я.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" на рішення Господарського суду Сумської області від 09.04.2020 у справі № 920/1253/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Разіної Т.І., суддів Шаптала Є.Ю., Дикунська С.Я.; розгляд апеляційної скарги призначено на 01.12.2020.
Явка учасників справи
01.12.2020 у судове засідання з'явилися представники Буринської міської ради Сумської області та Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк".
Позиція представників сторін у справі
Представник скаржника у судовому засіданні 01.12.2020 вимоги апеляційної скарги підтримав, з підстав викладених у ній та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду Сумської області від 09.04.2020 у справі № 920/1253/19 скасувати та прийти нове, яким у задоволені позову відмовити.
У судовому засіданні 01.12.202 представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 09.04.2020 у справі № 920/1253/19 - без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як убачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, земельна ділянка з кадастровим номером 5920910100:00:014:0014, загальною площею 3,7371 га, розташована за адресою: Сумська область, м. Буринь, вул. Незалежності, 84, перебуває у комунальній власності позивача.
Зазначене підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, запис № 16212385.
На підставі договору оренди землі (несільськогосподарського призначення) від 19.04.2005, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Суми-Петрол", земельна ділянка з кадастровим номером 5920910100:00:014:0014 була передана в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Суми-Петрол".
На підставі додаткової угоди від 01.07.2008 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 19.04.2005 № 040562700203 була змінена орендна плата з 1% на 3% від нормативної грошової оцінки 3 793 853,00 грн. Орендна плата встановлена в розмірі 113 815,59 грн на рік.
На підставі додаткової угоди про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки від 08.09.2016 було розірвано договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5920910100:00:014:0014, загальною площею 3,7371 га, що розташована за адресою: м. Буринь, вул. Незалежності, 84, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Суми-Петрол".
Рішенням Буринської міської ради від 29.01.2015 було затверджено Положення про встановлення плати за землю на території Буринської міської ради, відповідно до п. 3.1. якого, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації. Відповідно до п. 4.6. Положення про встановлення плати за землю на території Буринської міської ради, податок на земельні ділянки несільськогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні, справляється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
Буринська м/р Сумської області зазначає, власники нерухомого майна, що знаходиться на зазначеній земельній ділянці змінювались неодноразово, і відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно у період з 04.06.2016 по 15.07.2019 відповідач - АТ КБ "Приватбанк" - було власником нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Буринь, вул. Незалежності, 84, яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 5920910100:00:014:0014, загальною площею 3,7371 га.
Рішенням Буринської міської ради від 14.07.2017 було затверджено Положення про встановлення плати за землю на території Буринської міської ради, відповідно до п. 2.8 додатку до якого, плата за землю (у відсотках до нормативної грошової оцінки земельних ділянок) під будівлями торгівлі, встановлена на рівні 1%.
Рішенням Буринської міської ради від 23.06.2018 були встановлені ставки та пільги зі сплати податку на 2019 рік, відповідно до п. 03.07 додатку 2 до рішення, ставка податку (у відсотках до нормативної грошової оцінки земельних ділянок) під будівлями торгівлі, встановлена на рівні 1 %.
Позивач наголошує, що відповідач як власник нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці (у період з 21.12.2016 по 14.07.2019), відповідних прав на користування зазначеною земельною ділянкою у встановленому законодавством порядку не оформив.
З огляду на, що позивач позбавлений можливості отримати дохід від АТ КБ "Приватбанк" у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки за користування відповідачем спірною земельною.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Статтею 46 ГПК України визначено процесуальні права та обов'язки сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, а підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Аналогічні правові висновки щодо застосування ч. 3 ст. 46 ГПК України викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15.
Оскільки норма ч. 3 ст. 46 ГПК України виключає можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити у задоволенні такої заяви і розглянути по суті раніше заявлені (первісні) позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку (постанови Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 910/18802/17, від 28.03.2019 у справі № 910/23066/17, від 10.09.2019 у справі № 910/13267/18, від 11.11.2020 у справі № 922/53/19).
Як убачається з змісту оскаржуваного судового рішення, місцевий господарський суд прийняв рішення у даній справі на підставі поданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог № 429 від 28.02.2020.
Однак, як зі змісту поданої позовної заяви та заяви про уточнення позовних вимог вбачається, що остання фактично є направлена на одночасну зміну як предмета так і підстав позову, оскільки вимоги та обґрунтування, наведені позивачем в уточненій позовній заяві № 429 від 28.02.2020 є відмінними від вимог та обґрунтувань, зазначених ним у первісній позовній заяві, що свідчить про невірне застосування судом першої інстанції приписів ч. 3 ст. 46 ГПК України.
З огляду на вищевикладене, місцевий господарський суд повинен був не приймати до розгляду подану позивачем заяву про уточнення позовних вимог № 429 від 28.02.2020,та, відповідно, здійснювати розгляд справи за вимогами та підставами наведеними позивачем у первісній позовній заяві.
Відповідно до положень ст. 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата» за земельні ділянки державної і комунальної власності".
Відповідач у період з 12.12.2016 по 15.07.2019 (за який позивачем розраховано збитки за користування земельною ділянкою) не був власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, в розумінні
Закону України «Про оренду землі» та Земельного кодексу України, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 922/3208/19.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч.1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (такий висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15).
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Наведену правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.
Частина 1 ст. 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. "е" ч. 1 ст. 141 цього Кодексу).
Водночас за змістом ст. 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Так, відповідач був власником нерухомого майна (у заявлений позивачем період), розміщеного на земельній ділянці, загальною площею 3,7371 га, кадастровий номер 5920910100:00:014:0014, яка розташована за адресою: м. Буринь, вул. Незалежності, 84 та є комунальною власністю міста Буринь Сумської області. Вказане також не заперечувалося відповідачем.
Однак, матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування відповідною земельною ділянкою, зокрема укладення договору оренди з позивачем та державної реєстрації такого права на відповідній земельній ділянці.
Відтак, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України.
Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15, № 922/5468/14.
Отже, відповідач користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави, а тому правильним є висновок суду першої інстанції про те, що за встановлених фактичних обставин справи (відсутність укладеного договору оренди) між сторонами склалися кондикційні відносини.
У зв'язку із цим, позивач повинен був звернувся до суду із вимогою про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за період користування відповідачем спірною земельною ділянкою у порядку статті 1212 ЦК України.
При цьому суд апеляційної інстанції бере до уваги, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Подібні правові висновки викладені у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), пунктах 32-34 постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18 та від 03.03.2020 у справі № 916/1657/18.
З огляду на викладене та беручи до уваги, що позов у цій справі подано з підстав фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку, суд апеляційної інстанції погоджується в цій частині з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні, щодо кваліфікації відносин з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку та недоотримання її власником доходів як кондикційних.
Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що для встановлення факту користування спірною земельною ділянкою площею 3,7371 га без достатньої правової підстави, саме на позивача покладається обов'язок щодо належного доведення, у першу чергу, самого користування нею відповідачем.
Як вже зазначалось вище та встановлено місцевим господарським судом, 21.12.2016 по 15.07.2019 відповідач був власником нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Буринь, вул. Незалежності, 84.
Вказане також підтверджується наданою до матеріалів справи інформаційною довідкою № 185653156 від 22.10.2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки в даних правовідносинах мова йде про стягнення з відповідача безпідставно збережених ним сум орендної плати, яку він мав би сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою, то площа цієї фактично використовуваної земельної ділянки має визначальне значення для розрахунку таких сум.
Відтак має значення площа, яку фактично використовує відповідач в таких позовах, і підтвердження її належними доказами, а не просто факт формування земельної ділянки в один об'єкт цивільних прав з відповідною площею з подальшою передачею її в оренду відповідачу.
На необхідність підтвердження розміру земельної ділянки, якою фактично користується особа, до якої подано позов про стягнення неодержаних доходів у розмірі орендної плати, зокрема, актом обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки звернула свою увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, а також Верховний Суд у постанові від 20.12.2019 року у справі № 917/266/19.
На необхідності достеменного встановлення розміру земельної ділянки, яка використовується відповідачем (чи користується відповідач земельною ділянкою лише у межах належних йому об'єктів нерухомого майна або більшою площею, а отже, чи не ґрунтується на припущеннях площа, яку покладено в основу обрахунку заявленої до стягнення суми), також наголосив Верховний Суд у постанові від 05.02.2020 року у справі № 924/196/19.
Також, у постанові від 20.12.2019 у справі № 917/266/19 Верховний Суд звернув увагу на необхідність підтвердження розміру земельної ділянки, якою фактично користується особа, до якої подано позов органом місцевого самоврядування про стягнення неодержаних доходів у розмірі орендної плати, зокрема, актом обстеження земельної ділянки з доданими до нього фото матеріалами або іншої інформації про площу земельної ділянки.
Як свідчать матеріали справи, позивачем, згідно розрахунку розміру орендної плати, здійснено нарахування на площу земельної ділянки у розмірі 3,7371 га.
Проте, доказів фактичного використання АТ КБ "Приватбанк" земельної ділянки саме такої площі матеріали справи не містять, протилежне позивачем не доведено.
Відсутні будь - які документи, які б підтверджували користування відповідачем земельною ділянкою саме в такому розмірі.
Акта обстеження земельної ділянки, яким проведено належним чином та встановлено та зафіксовано дійсний розмір земельної ділянки, яку фактично використовує відповідач, матеріали справи не містять.
Крім того, у разі порушення відповідачем норм земельного законодавства орган самоврядного контролю повинен проводити перевірку, повідомляти про її проведення відповідача та складати за її результатами акт перевірки.
Однак, матеріали справи не містять ні акта перевірки, ні акта обстеження, з яких би вбачалося, що відповідачем використовується земельна ділянка без достатньої правової підстави саме площею 3,7371 га.
Крім того, позивачем не надано інформації щодо займаної площі земельної ділянки під об'єктами нерухомості, отриманими відповідачем у власність (Інформація щодо даного договору підтверджується інформаційною довідкою № 185653156 від 22.10.2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна).
Крім того, позивач в якості обгрунтувань позовних вимог у частині розміру ставки плати за користування земельною ділянкою надає рішення міської ради про встановлення плати за земельні ділянки у вигляді податку на землі у певному відсотковому відношенні.
Як зазначалось вище, судом апеляційної інстанції визначено, що в даних правовідносинах мова йде про стягнення з відповідача безпідставно збережених ним сум орендної плати, яку він мав би сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що ст. 1 Закону України «Про оцінку земель» визначає, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок визначена як капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (абз. 3 ч. 1 ст. 13Закону України «Про оцінку земель»).
За змістом ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оцінку земель» підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Тобто нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати.
Згідно з п. 288.4, пп. 288.5.1, 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 ПК України (у редакції, чинній до 01.01.2017 року) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3% нормативної грошової оцінки і не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки. З 01.01.2017 року у зв'язку із внесенням змін до зазначених положень ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою від розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки.
Однак, позивачем не надано рішення/рішень Буринської міської ради Сумської області (у заявлений позивачем період з 21.12.2016 по 15.07.2019) якими б було встановлено ставку орендної плати за землі ділянки (із визначенням категорій земельних ділянок) у відсотках від нормативної грошової оцінки.
Також, як убачається із плану земельної ділянки спірна земельна ділянка визначена як промислові землі: промислові землі 3,7371 га, інші промислові землі- 3,5917 га.
У своїх позовній заяві позивач посилається на рішення Буринської міської ради від 14.07.2017 яким було затверджено Положення про встановлення плати за землю на території Буринської міської ради, відповідно до п. 2.8 додатку до якого, плата за землю (у відсотках до нормативної грошової оцінки земельних ділянок) під будівлями торгівлі, встановлена на рівні 1% та на рішення Буринської міської ради від 23.06.2018 були встановлені ставки та пільги зі сплати податку на 2019 рік, відповідно до п. 03.07 додатку 2 до рішення, ставка податку (у відсотках до нормативної грошової оцінки земельних ділянок) під будівлями торгівлі, встановлена на рівні 1%.
Разом з тим, позивачем не надано доказів того, що об'єкти нерухомості які належали на праві власності відповідачу (у заявлений позивачем період з 21.12.2016 по 15.07.2019) використовувалися останнім як будівлі для торгівлі, і, відповідно, доказів того, що спірна земельна ділянка використовувалась відповідачем для розміщення об'єктів торгівлі.
У ч. 3 ст. 2 ГПК України визначено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Система доказування у господарському процесі, засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту, чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини відповідними належними та допустимими доказами. При чому, ключовим фактором у тому, як сторона користується стандартами доказування виступає, її зацікавленість у вирішенні господарського спору на свою користь.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції не вбачає обґрунтованою та доведеною площу земельної ділянки, на яку здійснено нарахування позивачем, оскільки для стягнення безпідставно збережених коштів саме у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою слід довести площу, яка фактично використовується відповідачем, майно якого наявне на такій земельній ділянці.
Одночасно у суду апеляційної інстанції відсутня можливість самостійно встановити розмір використовуваної відповідачем площі (у період коли АТ КБ "Приватбанк" був власником об'єктів нерухомості (з 07.06.2016 по 15.07.2019)) оскільки вона (площа) може бути більшою, ніж у межах належних йому об'єктів нерухомого майна, саме у заявлений позивачем період - з 21.12.2016 по 15.07.2019.
З огляду на встановлене, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки позивачем документально не обґрунтовано, не доведено та не підтверджено належними доказами фактичного використання відповідачем площі земельної ділянки в розмірі 3,7371 га, а також те, що позивач самостійно визначив розмір зобов'язання без підтвердження належними доказами розміру земельної ділянки, яку фактично використовує відповідач, відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача 388 540,88 грн недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою за період з 21.12.2016 по 15.07.2019 (площа земельної ділянки 3,7371 га).
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, у зв'язку з його недоведеністю.
При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не було пропущено строк позовної давності.
Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених відповідачем у апеляційній скарзі та позивачем у відзиві на апеляційну скаргу.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.
Не приймаються аргументи наведені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу відповідача щодо наявності підстав для стягнення заборгованості з відповідача за користування земельною ділянкою без достатньої правової підстави у порядку ст. 1212 ЦК України, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено відсутність підстав для задоволення позову, з підстав наведених у цій постанові.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 2 ст. 86 ГПК України).
Згідно з п.п. 1, 2 , 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. (або) резолютивної частини; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності та наявні у справі матеріали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги Буринської міської ради Сумської області належними чином недоведені та необґрунтовані.
Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позову прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції помилково визнав встановленими недоведені обставини справи та зробив висновки, які не відповідають обставинами справи, що згідно з п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю та ухвалення в апеляційному порядку нового рішення про відмову у позові.
Розподіл судових витрат
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 14 ст. 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 ГПК України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: за подачу позову судовий збір покладається на позивача, а судовий збір за подачу апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача на користь скаржника.
Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 09.04.2020 у справі № 920/1253/19 скасувати та прийняти нове рішення.
3. У задоволенні позову Буринської міської ради Сумської області до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про стягнення 388 540,88 грн відмовити.
4. Стягнути з Буринської міської ради Сумської області (41700, Сумська обл., Буринський р-н, м. Буринь, вул. Першотравнева, буд. 1, ідентифікаційний номер 04058025) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код 14360570) 8 742 (вісім тисяч сімсот сорок дві) грн 17 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду Сумської області у порядку ст. 327 Господарського процесуального кодексу України видати відповідний наказ.
6. Справу № 920/1253/19 повернути до Господарського суду Сумської області.
7. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано - 02.12.2020.
Головуючий суддя Т.І. Разіна
Судді С.Я. Дикунська
Є.Ю. Шаптала