вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" грудня 2020 р. Справа№ 927/1010/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Тарасенко К.В.
Іоннікової І.А.
Секретар судового засідання: Огірко А.О.
За участю представників учасників процесу:
від прокуратури: Жовтун Н.Б. - за посвідченням № 050563 від 10.08.2018;
від позивача: представник Шабатіна І.О. - відповідно до витягу ЄДРПОУ;
від відповідача: адвокат Кушнеренко Є.Ю. - за ордер серія №1005687 від 22.09.2020.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи - підприємець Зуб Яни Сергіївни на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.09.2020 у справі № 927/1010/19 (суддя Белова С.В., м. Чернігів, повний текст рішення складено 15.09.2020)
за позовом заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури м. Чернігів в інтересах держави в особі: Державної служби України з безпеки на транспорті, м. Київ
до фізичної особи-підприємця Зуб Яни Сергіївни смт Варва, Чернігівська обл.
про стягнення 56 418,30 грн
За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд
Заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави (далі - прокурор) в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Сумської області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Зуб Яни Сергіївни (далі - відповідач) про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в сумі 56 418,30 грн згідно акта № 0020580 від 04.04.2018.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме наданням послуг з перевезення вантажу із перевищенням осьових навантажень, про що Управлінням Укртрансбезпеки України у Чернігівській області складено акти та довідка від 04.04.2018. За даними вказаних вище документів 04.04.2018 проведено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 002058 та нарахована плата за проїзд у сумі 1 740,96 євро.
Також, прокурор посилався на те, що визначена контролюючим органом плата за проїзд відповідачем у добровільному порядку і у встановлені чинним законодавством строки несплачена, тому набула статусу заборгованості перед бюджетом України та підлягає стягненню з відповідача.
Заявлений прокурором в інтересах держави позов обґрунтований ст. 23, 24 Закону України "Про прокуратуру" та категоричною позицією Державної служби України з безпеки на транспорті щодо відсутності повноважень на звернення до суду в якості позивача. Крім того, прокурор зазначає, що несплата відповідачем 56 418,30 грн за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, що тягне за собою ненадходження коштів до Державного бюджету України, та як наслідок, завдання економічних збитків державі та ставить під загрозу своєчасне та повне фінансування Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування державного значення на 2018-2022 роки.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 15.09.2020 у справі № 927/1010/19 позовні вимоги задоволено повністю. За рішенням суду стягнуто з відповідача на користь держави плату за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, у сумі 56 418,30 грн, що еквівалентно на час проведення розрахунків сумі 1 740,96 євро.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем при проведенні габаритно-вагового контролю транспортного засобу відповідача було встановлено перевищення загальної маси осьових навантажень та нормативно правових параметрів транспортного засобу. Крім того, при складанні відповідної довідки, актів про перевищення транспортним засобом нормативних вагових та габаритних параметрів судом встановлено, що при здійсненні розрахунку плати за проїзд посадові особи Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області діяли на підставі та у спосіб, встановлені чинним законодавством, а також з дотриманням його вимог, а участь прокурора у цій справі є виправданою та необхідною для захисту інтересів держави.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із вказаним рішенням Фізична особа - підприємець Зуб Яна Сергіївна (далі-скаржник/ФОП Зуб Я.С.) звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Доводи апеляційної скарги Зуб Я.С. обґрунтовані неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального права.
Узагальнені аргументи апеляційної скарги ФОП Зуб Я.С. зводяться до того, що:
- місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що ухвала Броварського міськрайонного суду у справі № 361/5858/19 має преюдиційне значення, оскільки при розгляді Броварським міськрайонним судом даної справи ФОП Зуб Я.С. не була стороною у даній справі, чим порушив вимоги ст. 75 Господарського процесуального кодексу України;
- суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні поданого відповідачем клопотання про витребування доказів та дослідження матеріалів справи № 361/5858/18;
- поза увагою місцевого господарського суду залишилися надані відповідачем пояснення щодо невірного розрахунку плати за проїзд, оскільки у розрахунку вказані інші населенні пункти, ніж в товарно - транспортній накладній. Згідно розрахунку пройдений маршрут Корюківка- с. Сахутівка- с.Солоне, тобто відстань, яка береться для здійснення розрахунку є відмінною від дійної відстані, яка передбачена маршрутом;
- судом першої інстанції не було враховано, що у поданих прокурором документах які були складені під час перевірки транспортного засобу не було зазначено ФОП Зуб Я.С.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
21.10.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.09.2020 у справі № 927/1010/19 - без змін.
Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу Зуб Я.С. указував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для його скасування - відсутні.
Позивач не скористався своїм правом згідно з ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив на апеляційну скаргу через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що позивач у строк, встановлений судом апеляційної інстанції, не подав відзив на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку, що неподання позивачем відзиву не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2020 апеляційну скаргу Зуб Я.С. у справі № 927/1010/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Разіної Т.І., суддів: Іоннікової І.А., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 у справі № 927/1010/19 відкрито апеляційне провадження даній справі; розгляд апеляційної скарги ФОП Зуб Я.С. на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.09.2020 у справі № 927/1010/19 призначено на 27.10.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 у справі № 927/1010/19 розгляд апеляційної скарги фізичної особи - підприємець Зуб Яни Сергіївни на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.09.2020 у справі № 927/1010/19 відкладено на 01.12.2020.
Явка учасників справи
01.12.2020 в судове засідання з'явилися представники прокуратури, Державної служби України з безпеки на транспорті та фізичної особи-підприємця Зуб Яни Сергіївни.
Позиція представників сторін у справі
Представник скаржника у судовому засіданні 01.12.2020 вимоги апеляційної скарги підтримав, з підстав викладених у ній та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.09.2020 у справі № 927/1010/19 скасувати та прийти нове, яким у задоволені позову відмовити.
У судовому засіданні 01.12.2020 представник прокуратури заперечував проти доводів апеляційної скарги із викладених у відзиві на апеляційну скаргу підстав та просив її залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.09.2020 у справі № 927/1010/19 - без змін.
01.12.2020 у судовому засіданні представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.09.2020 у справі № 927/1010/19 - без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
На підставі графіка проведення рейдових перевірок Управлінням Укртрансбезпеки у Чернігівській області у період з 02.04.2018 по 08.04.2018 року, затвердженим в установленому порядку, співробітниками Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області здійснювався габаритно-ваговий контроль транспортних засобів.
30.03.2018 посадовим особам Управління Уктрансбезпеки у Чернігівській області видано направлення на проведення рейдової перевірки № 018578, у якому визначено місце та період проведення - з 30.03.2018 по 07.04.2018, автодорога М-01 Київ-Чернігів-Нові Яриловичі, 124 км (а.с. 35).
Посадовими особами Управління Укртрансбезпеки в Чернігівській області 04.04.2018 на автодорозі М-01 Київ-Чернігів-Нові Яриловичі, 124 км, здійснено габаритно-ваговий контроль автопоїзду: автомобіль (тягач) DAF, модель СF85,380, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з причіпом марки STAS, модель S3, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
За результатами проведеного габаритно-вагового контролю 04.04.2018 складено акт № 0020580 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, яким зафіксоване перевищення осьових навантажень.
Так, фактична повна маса транспортного засобу становить 44,31 т. при допустимій 40 т., нормативно допустиме осьове навантаження становить 11,11, 7,33, 7,33, 7,33 т., а фактичне - 6,1; 11,1; 11,9; 7,3; 7,85 т.
Перевищення нормативно допустимої маси транспортного засобу також підтверджується довідкою про результати здійснення габаритно-вагового контролю № 0015077 від 04 квітня 2018 року (а.с. 29).
До даного акту здійснено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 0020580 від 04.04.2018, згідно з яким за перевищення нормативних параметрів нараховано до сплати 1740,96 євро.
Розрахунок проведено відповідно до затвердженої формули (з урахуванням положень пунктів 30, 31-1 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 27.06.2007 № 879), а саме: П = (Рзм + Рнв + Рг) х В х К, де (П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 км. проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 км. проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; В - відстань перевезення в кілометрах; К - коефіцієнт збільшення плати за проїзд (у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі: на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п'ятикратному розмірі), обрахований таким чином розмір плати за проїзд становить П = 1,04 х 558 х 3 = 1740,96 євро, що станом на 04.04.2018 складає еквівалент у сумі 56 418,30 грн.
Допустимість використання ваг, на яких проводилось зважування автомобіля, підтверджується Сертифікатом відповідності, зареєстрованим у реєстрі органу з оцінки відповідності від 20.12.2017 № UA.TR.002.CB.0310-17, а також сертифікатом перевірки типу приладу автоматичного для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантажень на вісь 030Т-AS2-PWIA від 27.11.2017 серія № 000438 (а.с. 47-48).
Результати зважування транспортного засобу підтверджені чеком про зважування від 04.04.2018 (а.с. 27).
За результатами перевірки 04.04.2018 посадова особа Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області склала: довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю № 0015077 від 04.04.2018 та акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 0020580 від 04.04.2018, в якому в графі підпис водія транспортного засобу зазначено - відмовився.
Маршрут руху транспортного засобу: Корюківка - с. Солоне Дніпропетровська область, пройдена відстань дорогами загального користування - 558 км (а.с. 28-30).
За інформацією Регіонального сервісного центру МВС України в Чернігівській області власником вказаного автопоїзду є ОСОБА_2 . Згідно договору позички транспортного засобу від 01.09.2017 ОСОБА_3 надав у позику Зуб Яні Сергіївні вищевказані транспортний засіб.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області у справі № 361/5818/18 від 21 березня 2019 року замінено відповідача у справі з ОСОБА_3 на належного відповідача ФОП Зуб Яну Сергіївну та ухвалено провадження у справі за позовом Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до Фізичної особи-підприємця Зуб Яни Сергіївни про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом - закрити. Вказаною ухвалою роз'яснено позивачу право звернення з аналогічними позовними вимогами в порядку господарського судочинства.
Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області направило відповідачу лист № 299/41-19 від 06.02.2019 з проханням сплатити нараховану плату за проїзд у розмірі 1740,96 євро, що станом на 04.04.2018 складає еквівалент у сумі 56 418,30 грн, в термін до 28.02.2019 (а.с. 33).
Відповідачем зазначені кошти у добровільному порядку не сплачені.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Повноваження з представництва прокуратурою в суді інтересів держави визначені ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Аналіз положень ст. 53 ПІК України у взаємозв'язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 року у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 року у справі № 906/240/18.
Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах від 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2989/18.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Відповідно до абз. 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Укртрансбезпеку, шляхом реорганізації (злиття) Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (далі - Укртрансінспекція).
Згідно із п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постновою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі - Положення № 103), Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
За змістом ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт», центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.
Приписами п. п. 2, 15, 27 п. 5 Положення № 103, Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює, серед іншого: державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Згідно абз. 1 п. 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Таким чином, Уктрансбезпека як урядовий орган державного управління по контролю на автомобільному транспорті, реалізуючи повноваження щодо габаритно-вагового контролю та нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, є суб'єктом владних повноважень, оскільки здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 26.06.2015 "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті", також утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, зокрема, Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області.
Разом з тим, управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області не є самостійною юридичною особою, а є самостійним структурним підрозділом Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека).
Зважаючи на викладене, Державна служба України з безпеки на транспорті є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах.
Згідно з листом Державної служби України з безпеки на транспорті від 09.10.2019 № 6668/05/15-19, наданого на запит місцевої прокуратури, Укртрансбезпека категорично стверджує про відсутність повноважень на звернення до суду в якості позивача, при цьому не заперечуючи можливість заявлення прокурором в її інтересах позову.
Із листа Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області від 09.10.2019 № 6668/05/15-19, вбачається Державна служба України з безпеки на транспорті повідомила прокурора про відсутність повноважень в Укртрансбезпеки та її територіальних органів на звернення до суду з позовом про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування, оскільки такі повноваження не передбачені ані Конституцією України, ані законами України.
Така правова позиція була викладена у листі Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області від 03.07.2018 №1297/40-18, адресованому Прокурору Чернігівської області.
Поряд з цим, беручи до уваги норми Закону України «Про автомобільний транспорт» та інші підзаконні нормативно-правові акти про автомобільний транспорт, Укртрансбезпека та її територіальні органи мають підстави на стягнення плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автодорогами загального користування, що випливає з покладених на неї завдань щодо державного контролю за додержанням вимог законодавства про автомобільний транспорт.
При цьому, положення наведених вище нормативно-правових актів не можуть визначати конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутися до суду, оскільки зазначено було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпеченні здійснення судового захисту інтересів держави (аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 924/1237/17).
Відтак, маючи відповідні правомочності для звернення до суду з цим позовом, уповноважений орган надані йому повноваження не використовує, мотивуючи це їх відсутністю.
Вказані обставини свідчать про здійснення Укртрансбезпекою захисту інтересів держави неналежним чином, що проявляється в активній поведінці (сукупності дій), спрямованій на захист інтересів держави (звернення до органів прокуратури), але яка є неналежною, що підтверджує наявність "виключного випадку" для звернення прокурора зданим позовом до суду.
Прокурор не виступає у якості альтернативного суб'єкта звернення до суду, оскільки суб'єкт владних повноважень Укртрансбезпека хоча і може захистити інтереси держави, але з позовною заявою про стягнення з ФОП Зуб Я.С. плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом у розмірі 56 418,30 грн, не звертається, мотивуючи це відсутністю законодавчо визначених повноважень.
Відтак, участь прокурора у даній справі, з урахуванням вищезазначеної практики Європейського суду з прав людини, є виправданою, не порушує справедливого балансу та зумовлена не тільки захистом державного, але й публічного інтересу, який полягає у захисті прав великого числа громадян.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність достатніх підстав для представництва інтересів держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення з ФОП Зуб Я.С. плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в сумі 56 418,30 грн, у зв'язку з неналежним здійсненням вказаним уповноваженим органом захисту інтересів держави.
Поряд з цим, про правомірність звернення прокурора в інтересах Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення плати за перевищення вагових параметрів з аналогічних підстав і обґрунтування дійшла висновку Велика Палата Верховного Суду у постановах № 926/16/19, № 917/210/19.
Щодо суті позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 7, 12 ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Положеннями ст. 33 Закону України «Про автомобільні дороги» встановлено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 49 зазначеного Закону власники доріг, органи, що здійснюють управління автомобільними дорогами, та користувачі автомобільних доріг, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом.
Згідно з ч. 2 ст. 29 Закону України "Про дорожній рух" із метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Процедура здійснення габаритно-вагового контролю регламентується Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 879 від 27.06.2007 (далі - Порядок).
Згідно з п. 3 Порядку габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
Відповідно до п.п. 3 п. 2 Порядку великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (далі - Правила). При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.
Згідно із п. 22.5 Правил за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м. Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
У разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 % подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України ( п. 21. Порядку).
Згідно з п.п. 26 Порядку кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету.
Відповідно до п. 28 Порядку № 879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.
Методику розрахунку плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту визначено пунктом 30 Порядку № 879, відповідно до якого плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою: П = (Рзм + Рнв + Рг) х В, де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 км проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 км проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 км проїзду; В - відстань перевезення, км. Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 м.
Відповідно до п. 31-1 Порядку № 879 якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 % - у подвійному розмірі; на 10 - 40 % - у потрійному розмірі; більше як на 40 % - у п'ятикратному розмірі. У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням. Перевізник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру плату за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу має вносити саме перевізник.
У розділі 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, перевізником визначено фізичну або юридичну особу - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Матеріали справи свідчать, що перевезення вантажу здійснювалось транспортним засобом - автомобілем (тягач) марки DAF, модель СF85,380, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з причіпом марки STAS, модель S3, реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого за інформацією Регіонального сервісного центру МВС України в Чернігівській області є ОСОБА_2 , а згідно договору позички транспортного засобу від 01.09.2017 ОСОБА_3 надано у позику Зуб Яні Сергіївні вищевказаний транспортний засіб (факт використання ФОП Зуб Я.С. вказаного транспортного засобу підтверджується ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 21.03.2019 у справі № 361/5818/18).
Разом з тим відповідачем не було надано жодних доказів на спростування факту перевищення нормативно-вагових параметрів транспортним засобом, який перебуває в його користуванні.
Пунктом 27 Порядку передбачено, що плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.
Доказів оплати відповідачем плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативи на суму 56 418,30 грн, що станом на 04.04.2018 еквівалентно 1 740,96 євро, матеріали справи не містять.
Крім того, згідно з частиною третьою статті 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники правовідносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог законодавства. Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами (стаття 7 ГК України).
Учасники правовідносин у сфері господарювання несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч.ч. 1,2 статті 216 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 225 ГК України законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
Зміст і призначення закріпленої у Порядку № 879 плати за проїзд великоваговим транспортним засобом полягає насамперед у відшкодуванні матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування. Положення цього нормативного акта, оприлюдненого в установленому законом порядку, у повній мірі визначають механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування.
Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного суду від 12.02.2020 у справі № 926/16/19 та у постанові Великої Палати Верховного суду від 12.02.2020 у справі № 917/210/19.
З огляду на вищенаведені обставини у сукупності суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що при проведенні габаритно-вагового контролю, складання відповідної довідки, акта про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, здійсненні розрахунку плати за проїзд, посадові особи управління Укртрансбезпеки у Чернгівській області діяли на підставі та у спосіб, встановлений чинним законодавством, а також з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги є обґрунтованими.
Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених відповідачем в апеляційній скарзі
Щодо посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що зі змісту актів, довідки та розрахунку, складених позивачем взагалі не містять жодних відомостей щодо обладнання (ваг), за допомогою якого здійснювалось вимірювання (зважування) транспортного засобу відповідача суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Форма таких документів як акт, довідка та розрахунок затверджена Порядком взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України та Міністерства внутрішніх справ України № 1007/1207 від 10.12.2013 та не передбачає зазначення таких даних.
За приписами пунктів 12, 13 Порядку № 879 вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинно утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології. Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.
Згідно із ст. 1 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" затвердження типу засобу вимірювальної техніки - рішення призначеного органу з оцінки відповідності, прийняте на основі звіту про оцінку типу, про те, що тип засобу вимірювальної техніки відповідає встановленим вимогам і може використовуватися у сфері законодавчо регульованої метрології у спосіб, за якого він, як очікується, забезпечить надійні результати вимірювань протягом визначеного періоду часу.
У ст. 16 вказаного Закону визначено, що сертифікат затвердження типу засобу вимірювальної техніки є документом, який засвідчує, що тип засобу вимірювальної техніки затверджено.
Відповідно до п. 19 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження технічного регламенту» у разі коли тип засобу вимірювальної техніки відповідає вимогам Технічного регламенту, призначений орган видає виробникові сертифікат перевірки типу засобів вимірювальної техніки (далі - сертифікат перевірки типу), який повинен містити найменування та адресу виробника, результати перевірки, умови (за наявності) його чинності та необхідні дані для ідентифікації затвердженого типу. Сертифікат перевірки типу може мати один або кілька додатків.
Сертифікат перевірки типу та додатки до нього повинні містити інформацію, яка дає змогу оцінювати відповідність виготовлених засобів вимірювальної техніки затвердженому типу і здійснювати контроль під час експлуатації.
Зокрема, для забезпечення проведення оцінки відповідності виготовлених засобів вимірювальної техніки затвердженому типу щодо відтворюваності їх метрологічних характеристик під час їх належного регулювання із застосуванням відповідних технічних засобів у сертифікаті перевірки типу зазначаються:
метрологічні характеристики типу засобу вимірювальної техніки;
заходи, що необхідно здійснити для забезпечення цілісності засобу вимірювальної техніки (пломби, ідентифікація програмного продукту тощо);
інформація про інші вузли, необхідні для ідентифікації засобу вимірювальної техніки та візуальної перевірки їх відповідності типу;
інформація, необхідна для перевірки характеристик виготовлених засобів вимірювальної техніки (у разі потреби);
інформація, необхідна для забезпечення сумісності з іншими вузлами або засобами вимірювальної техніки (стосовно вузлів).
Строк дії сертифіката перевірки типу становить 10 років від дати його видачі і може бути продовжений на кожні наступні 10 років.
У разі коли тип не відповідає застосовним вимогам Технічного регламенту, призначений орган повинен відмовити у видачі сертифіката перевірки типу та повідомити про це заявнику з обґрунтуванням причин відмови.
Положеннями п. 18 ст. 1 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» визначено, що повірка засобів вимірювальної техніки сукупність операцій, що включає перевірку та маркування та/або видачу документа про повірку засобу вимірювальної техніки, які встановлюють і підтверджують, що зазначений засіб відповідає встановленим вимогам.
Згідно із ч. 2 ст. 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» перелік категорій законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що підлягають періодичній повірці, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Міжповірочні інтервали законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки за категоріями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері метрології та метрологічної діяльності.
Відповідно до Міжповірочних інтервалів законодавчо регульованих засобів вимірювання техніки, що перебувають в експлуатації, за категоріями, затверджених Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1747 від 13.10.2016, для приладів автоматичних для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь міжповірочний інтервал становить 1 рік.
У матеріалах справи міститься Сертифікат відповідності, зареєстрованим у реєстрі органу з оцінки відповідності від 20.12.2017 №UA.TR.002.CB.0310-17 та сертифікат перевірки типу приладу автоматичного для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантажень на вісь 030Т-AS2-PWIA від 27.11.2017 серія № 000438 (а.с. 47-48).
Отже, з комплексного аналізу законодавчих актів, які регламентують проведення габаритно-вагового контролю вбачається, що законом не встановлено вимоги щодо зазначення в акті про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, довідці про результати здійснення габаритно-вагового контролю та розрахунку плати за проїзд характеристик вимірювального зважувального обладнання при проведенні габаритно-вагового контролю.
Водночас, скаржником на підтвердження заявлених доводів не надано належних та допустимих доказів, які б могли спростувати вказані обставини.
Стосовно посилання скаржника на безпідставне відхилення клопотання відповідача про витребування доказів, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.09.2020 відповідачем було подано клопотання про витребування доказів.
Нормами ст. 81 ГПК України передбачено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено який доказ витребовується, обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати, підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа, заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (ч.1 ст. 81 ГПК України).
Судом першої інстанції було правомірно залишено без розгляду клопотання відповідача про витребування доказів, оскільки таке клопотання було подано на стадії розгляду справи по суті та заявником не було наведено поважності причин неможливості подання такого клопотання в підготовчому провадженні.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог, у зв'язку з їх доведеністю та обґрунтованістю.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.09.2020 у справі № 927/1010/19, та, відповідно, апеляційна скарга ФОП Зуб Я.С. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат
Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Зуб Яни Сергіївни залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.09.2020 у справі № 927/1010/19 залишити без змін.
3. Справу № 927/1010/19 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано - 02.12.2020.
Головуючий суддя Т.І. Разіна
Судді К.В. Тарасенко
І.А. Іоннікова