вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" грудня 2020 р. Справа№ 910/8931/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Попікової О.В.
Корсака В.А.
за участю:
секретаря судового засідання: Кульчицької І.А.,
представників сторін:
позивача: Рогова І.А.,
відповідача: не з'явились,
розглянувши апеляційну скаргу
Національної поліції України
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 (повний текст складений 07.09.2020)
у справі № 910/8931/20 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Національної поліції України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мік Трейдопт"
про стягнення 210.879,74 грн,
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі №910/8931/20 позов задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мік Трейдопт" на користь Національної поліції України пеню у розмірі 115.589,61 грн, штраф у розмірі 93.948,02 грн та судовий збір у розмірі 3.143,07 грн.
В частині стягнення з відповідача пені у розмірі 1.342,11 грн у задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявними у справі належними письмовими доказами є доведеним факт прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором, а тому з відповідача підлягають стягненню штрафні санкції у визначеному судом розмірі.
Не погодившись із прийнятим рішенням, Національна поліція України подала до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду в частині відмови у стягненні з відповідача пені у розмірі 1.342,11 грн скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Попікова О.В., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 апеляційну скаргу Національної поліції України залишено без руху; надано Національній поліції України строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме, надання доказів сплати судового збору у встановленому порядку.
28.10.2020 від Національної поліції України надійшла заява про усунення недоліків з доданими до неї доказами сплати судового збору у встановленому порядку (платіжне доручення № 3146 від 21.10.2020).
Разом з поданою заявою Національна поліція України подала уточнену апеляційну скаргу, у якій вказала, що подає апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020, а також уточнене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 поновлено Національній поліції України пропущений строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національної поліції України на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі №910/8931/20, зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі №910/8931/20, розгляд справи призначено на 30.11.2020.
У судовому засіданні оголошувалась перерва до 02.12.2020.
Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про те, що день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені, оскільки, як зазначає апелянт, у пункті 9.2 розділу IX договору сторони погодили, що день поставки товару поставленого постачальником з порушенням строку, передбаченого пунктом 5.1 розділу V договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно з умовами цього договору.
У судових засіданнях 30.11.2020 та 02.12.2020 представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу.
Представники відповідача в судове засідання не з'явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників.
Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, 11.06.2019 між Національною поліцією України (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мік Трейдопт" (постачальник) був укладений договір про закупівлю футболок та сорочок (сорочка трикотажна з короткими рукавами типу Б темно-синього кольору) № 130 НП (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується у 2019 році поставити покупцю сорочки трикотажні з короткими рукавами типу Б темно-синього кольору (код згідно ЄЗС ДК 021:2015-1833) (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п. 1.2 договору загальна кількість товару, що підлягає поставці, та ціна одиниці товару визначаються у специфікації товару (Додаток №1 до договору) та Ростовці товару (Додаток №2 до договору).
Відповідно до п. 3.1 договору ціна договору становить 1.431.936,00 грн, в тому числі ПДВ 238.656,00 грн.
У п. 5.1 договору сторони погодили, що постачальник зобов'язується здійснити поставку товару протягом 45 календарних днів з дати набрання чинності цим договором за адресою покупця у місті Києві (вул. Святошинська, 27, м. Київ, 03115).
Датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін накладної (п. 5.2 договору).
Пунктом 8.3.1 договору встановлений обов'язок постачальника забезпечити поставку (передачу) товару у строки та на умовах, передбачених цим договором.
Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, реєстрації у покупця та діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами умов цього договору (п. 12.1 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору постачальник поставив, а покупець прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними № РН-0722/02 від 22.07.2019, № РН-0925/02 від 25.09.2019, № РН-1008/05 від 08.10.2019, № РН-1008/03 від 08.10.2019, № РН-1018/01 від 18.10.2019, № РН-1024/02 від 25.10.2019№ РН-1104/03 від 04.11.2019, № РН-1122/03 від 22.11.2019.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань з поставки товару за договором, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 116.931,72 грн та штраф у розмірі 93.948,02 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що зобов'язання порушені через незалежні від нього обставини, а саме через казус, що підтверджується висновком Київської торгово-промислової палати №1703-4/323 від 19.07.2019. Крім того відповідач подав клопотання про зменшення штрафних санкцій на 90%.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Приписами статті 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Як встановлено апеляційним судом, на виконання умов договору постачальник поставив, а покупець прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними № РН-0722/02 від 22.07.2019, № РН-0925/02 від 25.09.2019, № РН-1008/05 від 08.10.2019, № РН-1008/03 від 08.10.2019, № РН-1018/01 від 18.10.2019, № РН-1024/02 від 25.10.2019№ РН-1104/03 від 04.11.2019, № РН-1122/03 від 22.11.2019.
Водночас у п. 5.1 договору сторони погодили, що постачальник зобов'язується здійснити поставку товару протягом 45 календарних днів з дати набрання чинності договором за адресою покупця у місті Києві (вул. Святошинська, 27, м. Київ, 03115).
Тобто, відповідно до вказаного положення договору зобов'язання з поставки товару відповідач мав виконати не пізніше 26.07.2019.
Разом з тим відповідно до поданих доказів відповідач поставив товар з прострочкою за накладними № РН-0925/02 від 25.09.2019, № РН-1008/05 від 08.10.2019, № РН-1008/03 від 08.10.2019, № РН-1018/01 від 18.10.2019, № РН-1024/02 від 25.10.2019№ РН-1104/03 від 04.11.2019, № РН-1122/03 від 22.11.2019.
Посилаючись на порушення відповідачем договірних зобов'язань, на підставі п. 9.2 договору позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача за загальний період прострочення пеню в розмірі 116.931,72 грн та штраф у розмірі 93.948,02 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Стаття 611 Цивільного кодексу України визначає, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому колегія суддів зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.
Частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Отже, виходячи з положень зазначеної норми матеріального права, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбачених абзацом 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливе за сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконаних робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені за кожний день прострочення виконання такого зобов'язання та за прострочення його виконання понад тридцять днів додатково вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу з вказаної вартості. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 903/545/17 від 11.05.2018.
Штрафні санкції, передбачені абзацом третім ч. 2 ст. 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачена не позовна давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
За умовами п. 9.2 договору за порушення строків виконання зобов'язання щодо поставки товару з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, місцевий суд дійшов вірного висновку, що вказані позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки позивач неправомірно включив до періоду прострочення відповідача день виконання зобов'язання, тобто день поставки товару відповідно до кожної накладної.
Колегія суддів відзначає, що відповідно до ч. 2 ст. 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 252 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з ч. 1 ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відтак, пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу.
Період прострочення характеризується пасивною поведінкою суб'єкта господарських відносин, протягом якого він не вчиняє дій, спрямованих на реалізацію визначеного умовами укладеного між сторонами правочину змісту зобов'язання.
У свою чергу, день належного виконання зобов'язання не є днем його прострочення, оскільки суб'єкт господарських відносин шляхом вчинення активних дій, проведених належним чином, припиняє таке зобов'язання (ст. 599 ЦК України).
Таким чином із системного аналізу наведених вище приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.
У той же час із наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що суму заявлених до стягнення грошових коштів було обчислено позивачем з урахуванням днів, в які відбулася поставка товару, що суперечить нормам чинного законодавства.
При цьому посилання апелянта на те, що у пункті 9.2 розділу IX договору сторони погодили, що день поставки товару поставленого постачальником з порушенням строку, передбаченого пунктом 5.1 розділу V договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно з умовами цього договору, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Апеляційний суд відзначає, що Цивільний кодекс України передбачає право сторін самостійно формулювати умови договору на власний розсуд, однак їх свобода обмежується загальними вимогами розумності, добросовісності та справедливості, яким повинні відповідати договори як правочини.
Так, відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Однак ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Також ч. 1 та абзац 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України передбачають, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але лише за умови, що він відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Також сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Як встановила колегія суддів, положення укладеного сторонами договору в частині встановлення порядку обчислення пені з урахуванням днів, у які відбулася фактична поставка товару (пункт 9.2 розділу IX договору), суперечить нормам чинного законодавства, зокрема, встановленому законом порядку нарахуванням пені, призводить до плутанини та правової невизначеності, а тому колегією суддів до уваги не береться.
Отже, зважаючи на викладене, місцевий дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову в частині сплати пені за дні, коли відбулася поставка товару на суму 1.342,11 грн.
За розрахунком місцевого суду, з яким погоджується суд апеляційної інстанції (здійсненим за загальний період прострочення виконання відповідачем зобов'язань з поставки з 27.07.2019 по 21.11.2019), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у загальному розмірі 115.589,61 грн.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, місцевий суд дійшов вірного висновку про його обґрунтованість та арифметичну правильність, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
Апеляційний суд також відзначає, що заперечення відповідача проти позовних вимог ґрунтуються на необхідності звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язань на підставі ст. 617 ЦК України, оскільки це сталося внаслідок випадку (казусу), що підтверджується висновком Київської торгово-промислової палати № 1703-4/323 від 19.07.2019.
На підтвердження виникнення випадку в розумінні ст. 617 ЦК України позивач посилається на висновок Київської торгово-промислової палати № 1703-4/323 від 19.07.2019.
Водночас у вказаному висновку про істотну зміну обставин (hardship) Київська торгово-промислова палата підтверджує настання істотної зміни обставин за договором про закупівлю футболок та сорочок (сорочка трикотажна з короткими рукавами типу Б темно-синього кольору) №130 НП від 11.06.2019, що виявилися у затримці виготовлення та постачання товару за договором поставки товару від 02.04.2018 №1, укладеним відповідачем з ТОВ "МІК", та зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "МІК Трейдопт" має право вимагати перегляду та внесення змін до умов договору про закупівлю футболок та сорочок (сорочка трикотажна з короткими рукавами типу Б темно-синього кольору) №130 НП від 11.06.2019 в частині строків постачання товару.
За змістом пунктів 10.3, 10.4 договору сторона, яка не може виконувати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Торгово-промисловою палатою України постраждалій стороні за цим договором.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, - протиправні дії третіх осіб.
Порядок видачі таких сертифікатів встановлений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України (ТПП України) форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (далі - Регламент), затвердженим Рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5) (у відповідній редакції). Регламент передбачає порядок засвідчення форс-мажорних обставин, процедуру видачі сертифіката, його підписання уповноваженими особами, внесеними до відповідного Реєстру, внесення до єдиного Реєстру сертифікатів тощо.
Отже, у договорі сторони визначили підстави звільнення від відповідальності та органи, що підтверджують настання відповідних обставин.
Разом з тим позивач не надав доказів отримання в порядку, визначеному Законом України «Про торгово-промислові палати в Україні» та Регламентом, саме сертифіката про форс-мажорні обставини.
Колегія суддів враховує, що чинне законодавство України та міжнародні акти (зокрема, Принципи УНІДРУА міжнародних комерційних договорів, ст. ст. 6.2.2 та 7.1.7) не ототожнюють поняття «обставини непереборної сили» (форс-мажор або force majeure) та «істотна зміна обставин» (hardship).
Також умовами пунктів 13.1, 13.2 договору передбачено, що будь-які зміни і доповнення до цього договору, в тому числі щодо коригування його ціни, вважають дійсними, якщо вони оформлені в письмовому вигляді та підписані уповноваженими на це представниками сторін.
Настання істотних змін обставин, які сторони не могли передбачити при укладенні цього договору, підтверджується виключно висновком щодо унеможливлення виконання зобов'язань за цим договором, виданим Торгово-промисловою палатою України.
Проте всупереч умовам договору доданий до матеріалів справи висновок про істотну зміну обставин (hardship) №1703-4/323 від 19.07.2019 складений не Торгово-промисловою палатою України, а Київською торгово-промисловою палатою.
При цьому з матеріалів справи вбачається, що відповідач звернувся до позивача з листом щодо перенесення термінів постачання продукції за договором на 60 календарних днів у зв'язку із суттєвою зміною обставин лише 23.12.2019, тобто вже після виконання своїх зобов'язань з пропуском встановленого договором строку.
Будь-яких інших доказів вчинення дій спрямованих на запобігання порушення строків поставки та з метою належного виконання взятих на себе зобов'язань за договором про закупівлю футболок та сорочок (сорочка трикотажна з короткими рукавами типу Б темно-синього кольору) №130 НП від 11.06.2019 відповідач не надав.
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги, що відповідно до вказаних приписів законодавства недодержання своїх обов'язків контрагентом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК Трейдопт" не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення умов договору, оскільки істотна зміна обставин, про яку йде мова у висновку № 1703-4/323 від 19.07.2019 Київської торгово-промислової палати, може бути підставою для зміни положень договору щодо терміну поставки, проте матеріали справи не містять доказів внесення сторонами відповідних змін до вказаного договору, а тому місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій за порушення взятих на себе зобов'язань зі своєчасної поставки товару за договором.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90% апеляційний суд зазначає таке.
Вказане клопотання обґрунтоване тим, що зобов'язання є повністю виконаним; причиною неналежного виконання зобов'язання є істотна зміна обставин, що підтверджена висновком Київської торгово-промислової палати №1703-4/323 від 19.07.2019; товар поставлявся із запізненнями від 61 до 119 днів; позивач не зазначив про понесені ним у зв'язку із несвоєчасною поставкою збитки, а тому розмір штрафних санкцій не є співмірним із розміром збитків; поведінка відповідача свідчить про добросовісне ставлення до спірної ситуації; стягнення з відповідача штрафних санкцій матиме негативні наслідки для його діяльності; відповідач має ознаки збитковості.
Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення.
Отже, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18.
Розглядаючи питання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, місцевий суд підставно виходив із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази та доводи відповідача, апеляційний суд зазначає, що нараховані позивачем штрафні санкції підлягають стягненню за сам факт допущення постачальником порушення, незалежно від того, чи завдано покупцю у зв'язку з цим збитків, оскільки позивач є також господарюючим суб'єктом як і відповідач та несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
При цьому хоч відповідач і виконав зобов'язання з поставки товару за договором у повному обсязі, однак здійснив це з суттєвим простроченням, оскільки поставка мала відбутися в липні 2019 року, однак у повному обсязі товар переданий позивачу лише у листопаді 2019 року.
Крім того в даному разі сума неустойки, нарахована згідно з умовами укладеного між сторонами договору, з огляду на вартість несвоєчасно поставленого товару у розмірі 1.342 114,56 грн не є значно чи надмірно великою.
Оскільки господарська діяльність здійснюється суб'єктом господарювання на власний ризик, то незначна дохідність підприємства не є підставою для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржник не надав суду апеляційної інстанції.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи зазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі №910/8931/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі №910/8931/20 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі №910/8931/20.
4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8931/20.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 02.12.2020.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді О.В. Попікова
В.А. Корсак