26 листопада 2020 року
м. Харків
справа № 642/8060/19
провадження № 22-ц/818/4350/20
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Пилипчук Н.П., Кругової С.С.,
за участю секретаря судового засідання - Супрун Я.С.,
сторони справи:
позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 14 травня 2020 року, ухвалене у складі судді Вікторова В.В.,
У листопаді 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1 ) в особі представника - адвоката Самойленко П.М. звернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_2 на свою користь завданих збитків в порядку регресу в розмірі 2 134,00 грн., витрати та правову допомогу у розмірі 1 769, 00 грн. та 768, 00 грн. судового збору.
Позов мотивований тим, що ФОП ОСОБА_1 на підставі договору про відступлення права вимоги перейшло право вимоги до боржників ПрАТ “СК “ВУСО” - осіб, відповідальних за завдання матеріальних збитків за фактом настання яких ПрАТ “СК “ВУСО” визнало завдані збитки страховими випадками та здійснило страхові виплати по укладеним договорам добровільного страхування наземного транспортного засобу. Відповідно до реєстру прав вимог, ОСОБА_2 є винною особою за страховим випадком 05 грудня 2017 року, який відбувся в м. Харків по вул. Різдвяна, 29А за участю автомобіля «Subaru Tribeca», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля «Chevrolet Aveo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Відповідно до постанови Ленінського районного суду м. Харкова від 30.01.2018 року, вказана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення відповідачем Правил дорожнього руху України, чим останній скоїв правопорушення передбачене ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Згідно Рахунку-фактури №000003036 від 07.12.2017 року вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Chevrolet Aveo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , склала: 9 362 грн. 40 коп. Оскільки між ПрАТ “СК “ВУСО” та ОСОБА_3 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту, предметом якого були майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Chevrolet Aveo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (від 13.12.2016 року № 3525939-02-00-00), ПрАТ «СК «Вусо» взяло на себе зобов'язання сплатити на користь Страхувальника страхове відшкодування у розмірі 9 362 грн. 40 коп.
Оскільки, цивільно-правова відповідальність відповідача як водія транспортного засобу «Subaru Tribeca», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована за Полісом №АК/1618635 ПрАТ "СК "Юнівес», ПрАТ «СК «Вусо» звернулося до ПрАТ "Юнівес", з вимогою про відшкодування збитків в порядку регресу. ПрАТ "СК "Юнівес" здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок ПрАТ «Вусо» в розмірі 7 228 грн. 22 грн. Таким чином, різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням склала 2 134 грн. 18 коп. З огляду на вищезазначене, різниця між фактичним розміром збитків (вартістю відновлювального ремонту) та страховим відшкодуванням за Полісом №АК/1618635 має бути сплачена відповідачем.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 14 травня 2020 року позов задоволено.Стягнуто з відповідача на користь позивача завдані збитки в порядку регресу у розмірі 2 134, 18 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 1769, 00 грн.
Судове рішення мотивоване тим, що у матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 у добровільному порядку відшкодував різницю між розміром завданої ним шкоди та розміром страхового відшкодування, з огляду на що у позивача виникло право вимоги до відповідача щодо відшкодування завданих збитків на підставі ст. 993 ЦК України, ст. 27 ЗУ "Про страхування", ч. 2 ст. 1191 ЦК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у позові відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 виконано всі передбачені Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників неземних транспортних засобів» обов'язки, ПрАТ “СК “ЮНІВЕС” як страховик за відповідним договором страхування сплачено страхове відшкодування в повному обсязі. Будь-яких звернень від постраждалої особи та ПрАТ “СК “ВУСО” з вимогою сплати різниці між фактичним розміром шкоди та розміром страхового відшкодування не надходило. Також до позовної заяви не були додані належні та достатні докази, що підтверджують факт виплат грошових коштів чи заборгованості.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Втім, відповідно до частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як установлено судовим розглядом і вбачається із матеріалів справи, 13 грудня 2016 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» (надалі - ПрАТ «СК «ВУСО») та ОСОБА_3 (надалі - Страхувальник), було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №3525939-02-00-00 (надалі - Договір), предметом якого були майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Chevrolet Aveo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . У відповідності до умов даного Договору, ПрАТ «СК «ВУСО» взяло на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь Страхувальника страхове відшкодування (а.с. 11-12).
05 грудня 2017 року о 08.45 годині ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Subaru Tribeca, д.н. НОМЕР_1 , в м. Харкові на вул. Різдвяна, 27, під час руху заднім ходом не впевнився, що це буде безпечно і не створить перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб та скоїв зіткнення з автомобілем Chevrolet Aveo, д.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок вище вказаної дорожньо-транспортної пригоди, застрахованому транспортному засобу «Chevrolet Aveo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , було завдано механічних ушкоджень, а власнику вказаного автомобіля - матеріального збитку.
Відповідно до постанови Ленінського районного суду м. Харкова від 30.01.2018 року, вказана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_2 п. 10.09 Правил дорожнього руху України, був визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КупАП (а.с. 14).
Згідно рахунку-фактури №000003036 від 07.12.2017 року про визначення вартості матеріального збитку, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , склала 9 362 грн. 40 коп. (а.с. 20). Виконуючи взяті на себе зобов'язання по Договору страхування, на підставі страхового акту №10953-02 від 11.12.2017 року, ПрАТ «СК «ВУСО» виплатило Страхувальнику страхове відшкодування у розмірі: 9 362 грн. 40 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 28114 від 12.12.2017 року (а.с. 21-22).
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією, Цивільним кодексом України, законами «Про страхування», «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Згідно з ч.2 ст.999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
За змістом п.2.1 ст.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо норми цього закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства, то застосовуються норми цього закону.
Положеннями п.22.1 ст.22 зазначеного закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі.
Отже, виконання обов'язку щодо відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Цивільно-правова відповідальність відповідача як водія транспортного засобу «Subaru Tribeca», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована за Полісом №АК/1618635 ПрАТ "СК "Юнівес», з лімітом відповідальності за шкоду заподіяної майну у розмірі 100 000 (сто тисяч ) гривень, франшиза 1000 (одна тисяча) гривень (а.с.13).
ПрАТ «СК «ВУСО» звернулося до ПрАТ "Юнівес" з вимогою про відшкодування збитків в порядку регресу (а.с.23).
ПрАТ “СК “ЮНІВЕС” як страховик цивільно-правової відповідальності ОСОБА_2 є відповідальним за завдану останнім власнику автомобіля «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок ДТП шкоду, оскільки відповідно до укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу (Поліс №АК/1618635) ПрАТ “СК “ЮНІВЕС” взяло на себе відповідальність за свого страхувальника, тобто здійснило страхування такого страхового ризику, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, при цьому, виходив із наявності у ПрАТ “СК “ЮНІВЕС” зобов'язання з відшкодування шкоди у розмірі, визначеному з урахуванням вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля.
Для правильного вирішення справи необхідним є встановлення суми страхового відшкодування, яке сплачено на користь ПрАТ “СК “ВУСО”, що підтверджується даними листа ПрАТ “СК “ЮНІВЕС” від 13.03.2020 року (а.с. 95) За замістом якого вартість відновлювального ремонту пошодженого автомобілю ( відповідно до сертифікату) становить 8 228, 22 коп. Зважаючи на розмір франшизи у розмірі 1 000, 00 грн., виплата, що була здійснена ПрАТ “СК “ВУСО” становила 7 228 грн. 22 коп.
Таким чином, ПрАТ “СК “ЮНІВЕС” в повному обсязі виконало зобов'язання щодо здійснення страхового відшкодування в порядку та на умовах, регламентованих Законом України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
Згідно зі статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Відповідно до статті 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду в п. 57 постанови Верховного суду № 755/18006/15-ц вказала, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Також, надаючи правову оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, суд першої інстанції виходив з приписів статей 993, 1191 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування", однак одночасне застосування вказаних норм законодавства до одних і тих самих правовідносин є помилковим, оскільки відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 ЦК України). У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.
Тобто за суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.
Натомість при регресі (стаття 1191 ЦК України) одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається, тобто зазначені інститути мають різний режим правового регулювання. Так, регрес регулюється загальними нормами цивільного права, а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК України встановлений особливий правовий режим.
Отже, суброгація допускається тільки у договорах майнового страхування, і правовою підставою її застосування є стаття 993 ЦК України та стаття 27 ЗУ "Про страхування", а частина перша статті 1191 ЦК України визначає право зворотної вимоги (регресу).
Таким чином, судом першої інстанції невірно визначив правовий режим, яким врегульовуються спірні правовідносини, та, відповідно, не дослідив всіх обставин, які підлягають дослідженню в залежності від такого правового режиму (суброгація чи регрес).
Така позиція узгоджується із практикою Верховного суду у справі №905/2970/16 від 10 липня 2018 року.
Колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу, що ФОП ОСОБА_4 , якому на підставі договору про відступлення права вимоги перейшло право вимоги до боржників ПрАТ “СК “ВУСО, за належного умови доведення розміру заподіяних збитків мав би право на отримання різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), але в порядку суброгації, а не регресу.
За змістом статті 29 Закону України № 1961-IV, норми якого є спеціальними у спорах, пов'язаних із відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а сам Закон є пріоритетним щодо інших законодавчих актів України у цих правовідносинах, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Такий розрахунок здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), відповідно до пунктів 1.6, 8.1 та 8.3 якої відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу (КТЗ) чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості.
Отже, вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу більша за вартість матеріального збитку, а вартість матеріального збитку - це та сума, яку за Законом України № 1961-IV має сплатити страховик як страхове відшкодування.
У розділі IV Методики наведено вимоги до оцінки КТЗ і викладення її результатів та зазначено, що така оцінка передбачає урахування технічних, технологічних характеристик та особливостей об'єкта оцінки, умов його експлуатації, обслуговування та зберігання, технічного стану на підставі відповідної технічної, довідкової, облікової документації та обстежень. За результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ, який повинен містити, зокрема, висновок про вартість майна або висновок про результати автотоварознавчої експертизи (експертного дослідження) (пункти 4.1, 4.3 та підпункт "р" пункту 4.4 розділу IV Методики).
Суд першої інстанції посилається на пункт 22.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників неземних транспортних засобів» як на визначену процедуру оцінку шкоди, заподіяної майну потерпілих в результаті ДТП, що була дотримана ПрАТ «СК «Юнівес».
Відповідно до пункту 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників неземних транспортних засобів», зокрема, зазначено, що страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Дані про проведення Пр “СК “Юнівес” експертного дослідження для визначення розміру матеріального збитку транспортному засобу «Chevrolet Aveo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 в матеріалах справи вістуні.
Під час дослідження та оцінку акту огляду транспортного засобу від 05.12.2017 року суд першої інстанції також не звернув уваги на те, що огляд проводився особою, статус якої невідомий (чи це експерт, аварійний комісар, оцінювач, представник ПрАТ «СК «ВУСО» - не відомо), адже не містить навіть підпису особи, яка його проводила (а.с. 15). Об'єм зазначених в ремонтній калькуляції пошкоджень не відповідає переліку пошкоджень зазначених у дефектній відомості.
Наданий позивачем рахунок-фактура №000003036 від 07 грудня 2017 року, виставлений ФОП ОСОБА_5 , визнаний судом першої інстанції як належний та допустимий доказ, не може бути таким, адже за відсутності доказів проведення відновлювального ремонту є лише попереднім документом, який не встановлює реального розміру шкоду. За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Такий висновок зроблений Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №915/641/19 від 29 квітня 2020 року.
Тому колегія суддів відзначає, що надані позивачем докази вартості відновлювального ремонту : акт огляду транспортного засобу від 05.12.2017 року та рахунок-фактура №000003036 від 07 грудня 2017 року на суму 9362 грн. 40 коп. не є належними , допустимими, достатніми і тому не висновок суду про доведення позивачем розміру вартості відновлювального ремонту у заявленому в позові розмірі є помилковим.
Разом з тим, згідно ст. 9 Закону України «Про страхування» визначено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Тобто, франшиза це ті збитки, попередньо прописані в договорі, які страховик не відшкодовує в разі виникнення страхового випадку.
ФОП ОСОБА_1 не вказує про отримання від ОСОБА_2 грошових коштів в якості сплати франшизи, в свою чергу, ОСОБА_2 не заперечує про факт ненадання постраждалій особі або ПрАТ “СК “ВУСО” суми франшизи у розмірі 1 000, 00 грн.
Таким чином, сума франшизи в розмірі 1000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача.
З огляду на вищезазначене судова колегія вважає доводи апеляційної скарги обгрунованими частково, у зв'язку із чим рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з інших підстав.
Згідно з ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. (ч.6 ст.141 ЦПК України).
Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки ОСОБА_6 звільнений від судових витрат ( а.с. 114), а позов задоволений на 46,86% на користь позивача належить компенсувати судовий збір за розгляд справи в суді 1 - ої інстанції у розмірі 360,07 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 828,95 грн. Оскільки апеляційна скарга обґрунтована частково на 53,14%, з позивача на в дохід держави належало б стягнути судовий збір у розмірі 612,49 грн. Тому з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню різниця між судовими витратами які мав би понести ОСОБА_6 та судовими витратами які підлягали б стягненню з нього на користь позивача і дорівнює 242 , 42 грн (612,49 - 360, 07 = 252, 42 ).
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 14 травня 2020 року скасувати.
Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 збитки в порядку судброгації у розмірі 1000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Компенсувати за рахунок держави на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 828 (вісімсот двадцять вісім) гривень 95(дев'яносто п'ять) копійок.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь держави (отримувач: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 252 (вісті п'ятдесят дві) гривні 42 (сорок дві) копійки.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 1 грудня 2020 року.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді С.С. Кругова
Н.П. Пилипчук