30 листопада 2020 року
м. Харків
Справа № 953/22288/19
Провадження №22-ц/818/4743/20
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кругової С.С.,
суддів Тичкової О.Ю., Пилипчук Н.П.,
секретаря Кучер Ю.Ю.,
Учасники справи :
Позивач: ОСОБА_1 ,
Відповідач: державний нотаріус П'ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Ахмад Алла Петрівна
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові
апеляційну скаргу адвоката Казарінової Аліни Андріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 17 липня 2020 року, постановлену суддею Попрас В.О.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до державного нотаріуса П'ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Ахмад Алли Петрівни про скасування постанови про відмову у вчинені нотаріальної дії,
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом про визнання протиправною та скасування постанови державного нотаріуса П'ятої Харківської міської державної нотаріальної контори від 23.09.2019 про відмову їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 17 липня 2020 року закрито провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_2 звернулась до суду з апеляційню скаргою, вважає, що суд неправильно застосував норми процесуального права, оскільки в даному випадку відповідач державний нотаріус Пятої Харківської міської державної нотаріальної контори Ахмад А.П. виступає саме як нотаріус, а не як державний реєстратор - нотаріус. Крім того, зазначений спір не носить публічно-правового характеру, оскільки стосується спадкування ОСОБА_2 майна за своїм померлим чоловіком ОСОБА_3 , тобто тягне за собою набуття права власності на спадкове майно- будинок за адресою: АДРЕСА_1 , тобто є приватно правовим. Зазначала, що спір відноситься до цивільної юрисдикції, оскільки через невиконання нотаріусом свого обов'язку власність позивач не має змоги отримати свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого чоловіка.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався вимогами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України про те, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у цій справі позивач оскаржує дії нотаріуса, як державного реєстратора, з приводу розгляду його заяви у контексті статті 24 Закону № 1952-IV (п.5 ч.1 ст.24 Закону №1952-IV підставою для відмови в державній реєстрації прав є наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно) , і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.
Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 ЦК України).
За правилами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 оскаржувала дії нотаріуса, а саме відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлого чоловіка. Відповідно до п.9 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», реєстраційна дія- державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката.
Отже видача свідоцтва про право на спадщину є нотаріальною дією, під час якої нотаріус встановлює факт смерті спадкодавця, коло спадкоємців, наявність у них права на спадкування та за результатами якої, як свідчення існування вказаних фактів видає спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину і після цього на підставі виданого ним свідоцтва вчиняє реєстраційну дію , а саме реєструє право власності на майно.
Тобто, державній реєстрації права власності (реєстраційній дії), набутого в порядку спадкування передує видача нотаріусом свідоцтва про право на спадщину (нотаріальна дія).
В даному випадку, державним нотаріусом відмовлено саме у вчиненні нотаріальної дії (видачі свідоцтва про право на спадщину), а не у вчиненні реєстраційної дії (державній реєстрації права власності), що і оскаржує в даній справі ОСОБА_2 .. Таким чином не має підстав вважати, що відповідач у даній справі виступає суб'єктом владних повноважень.
Тому колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що даний спір щодо скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину не є публічно правовим, та не підлягає розгляду в адміністративних судах, а підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на викладене суд першої інстанцій дійшов необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Керуючись ст.ст. 379, 381, 382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу адвоката Казарінової Аліни Андріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 17 липня 2020 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду, у випадках передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий С.С. Кругова
Судді Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
повний текст постанови
складено 1 грудня 2020 року