Справа №:755/7852/20
"30" листопада 2020 р. Дніпровський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді - САВЛУК Т. В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва заяву про забезпечення позову, яка подана в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Микола Олександрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Занудіна Ольга Іванівна про визнання договір недійсними,
03 червня 2020 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Микола Олександрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Занудіна Ольга Іванівна про визнання договір недійсними та 04 червня 2020 року вказану позовну заяву, у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, було передано в провадження судді Савлук Т.В.
09 липня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі, та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
26 листопада 2020 року представник позивача- адвокат Андрієнко Т.Є. подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_2 та заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаної квартири.
Заборонити іпотекодержателю ОСОБА_4 вчиняти будь-які дії у відношенні квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , а саме заборонити: проведення дій щодо набуття права власності на предмет іпотеки, а також дій щодо продажу предмету іпотеки іншим особам на підставі договору купівлі-продажу, інші дії, які можуть стати перешкодою для користування вказаною квартирою.»
Відповідно до ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 Цивільного процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). (ч. 1 ст. 153 ЦПК України)
Забезпечення позову -- це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Необхідно зазначити, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
За своєю суттю інститут забезпечення в цивільному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Із вищенаведеного випливає, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Відповідно, заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
У постанові Верховного суду України від 25.05.2016 року, прийнятій за результатами розгляду справи №6-605цс16, викладено правову позицію, відповідно до якої, метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).
До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України при розгляді справи № 6-2552цс16 у постанові від 18 січня 2017 року.
Відповіднодо пункту 1 та 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, та забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18).
Згідно ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Виходячи з положень п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК позов забезпечується накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заява представника позивача про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 оскільки відносини, які виникли між сторонами спору, стосуються договору іпотеки № 41 від 17 січня 2020 року, який оспорюється позивачем, тому за наявності наданих представником позивача доказів, які свідчать про чинення відповідачами дій, спрямованих на відчуження об'єкту нерухомого майна, що є предметом іпотеки, що може ускладнити чи зробити неможливим виконання прийнятого в майбутньому рішення суду, тому визначений представником позивача вид заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру є правомірним та має за мету запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання судового рішення.
Щодо застосування заходу забезпечення позову шляхом заборону іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаної квартири та заборонити іпотекодержателю ОСОБА_4 проведення дій щодо набуття права власності на предмет іпотеки, а також дій щодо продажу предмету іпотеки іншим особам на підставі договору купівлі-продажу, слід відмовити, оскільки заява не містить обґрунтування, як саме невжиття заходів забезпечення позову у спосіб, визначений представником позивача, може ускладнити ефективний захист прав позивача чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, крім того не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не мотивував, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.5-7 ст.153 ЦПК України, залежно від обставин справи, суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову, підстави його обрання та вирішує питання про зустрічне забезпечення.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.149-150, 257, 260, 261, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Заяву представника позивача ОСОБА_5 про забезпечення позову, - задовольнити частково.
Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 17 січня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О., зареєстрований за № 432.
В іншій частині відмовити.
Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Строк пред'явлення ухвали до виконання протягом трьох років з 30 листопада 2020 року.
Ухвала може бути оскаржена, однак оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Копію ухвали направити для виконання до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
З текстом ухвали можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: gttp://reyestr.court.gov.ua
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_5 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса проживання: АДРЕСА_6 .
Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Відповідно до п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.