Справа № 755/2266/20
Провадження № 2/755/1978/20
"01" грудня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П. розглянувши за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Житлово-будівельний кооператив «Арсеналець-16», Київська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 , шляхом зняття з реєстрації.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі зареєстровано місце проживання відповідача, ОСОБА_2 , який є сином позивача. Тривалий час, з 01.01.2005 р., відповідач не проживає за місцем реєстрації, однак фактичне його місце проживання позивачу не відоме. Знятися з реєстраційного обліку у добровільному порядку відповідач не бажає, чим порушує права позивача як власника. Між позивачем та відповідачем відсутні домовленості щодо можливостей проживання у належному на праві власності позивачу житловому приміщенні.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05 березня 2020 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, яким роз'яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
Копію вказаної ухвали з копією позовної заяви та доданими до неї документами відповідачем було отримано 18 травня 2020 року.
Позивач копію ухвали про відкриття провадження отримала 18 травня 2020 року.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24 липня 2020 року, за заявою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , залучено до участі в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Житлово-будівельний кооператив «Арсеналець-16» та Київську міську раду, яким роз'яснено процесуальні права подати заяви по суті справи. Направлено третім особам копію ухвали суду про відкриття провадження у справі від 05 березня 2020 року та копію даної ухвали. Зобов'язано позивача надіслати залученим третім особам заяви по суті справи з відповідними додатками, що були подані до суду.
Треті особи, ЖБК «Арсеналець-16» та Київська міська рада, копії ухвал суду від 05 березня 2020 року, 24 липня 2020 року, отримали 07 вересня 2020 року. Представник позивача копію ухвали суду від 24 липня 2020 року також отримав 07 вересня 2020 року.
22 вересня 2020 року до суду від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій поштових квитанції про направлення третім особам копій позовної заяви з додатками.
07 жовтня 2020 року судом направлено відповідь на лист представника Київської міської ради від 02 жовтня 2020 року щодо виконання стороною позивача у повному обсязі вимог ухвали суду від 24 липня 2020 року у частині направлення залученим третім особам копії позовної заяви з додатками.
19 листопада 2020 року від ЖБК «Арсеналець-16» до суду надійшли пояснення на позов, однак останні судом не приймаються оскільки третьою особою не дотримано вимог ст.ст. 178, 179 ЦПК України в частині надіслання таких пояснень іншим учасникам справи.
Інших заяв по суті справи від сторін не надійшло. Відповідач не використав право на подання відзиву.
Таким чином, суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим 13 січня 2005 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 06 грудня 2004 року № 2293-С.
Факт реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_2 , 1991 р.н., у належній позивачу на праві приватної власності квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджується довідкою, виданою ЖБК «Арсеналець-16».
Згідно з актом про фактичне місце проживання (не проживання) в будинку ЖБК «Асреналець-16» за адресою АДРЕСА_3 , довідкою про фактичне місце проживання (не проживання) в будинку ЖБК «Асреналець-16» за адресою АДРЕСА_3 , що складені ЖБК «Арсеналець-16» 27 січня 2020 року, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , однак фактично не проживає з 01.01.2011 р. Фактичне місце проживання гр. ОСОБА_2 невідоме.
Нормами ст. 41 Конституції України, ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні; право приватної власності є непорушним.
За ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно із ч. 1 ст. 383 Цивільного кодексу України та ст. 150 Житлового кодексу УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
За змістом ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
За нормою ч. 2 ст. 405 Цивільного кодексу України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
В ході розгляду даної справи, на підставі належних, допустимих та достовірних доказів судом встановлено, що відповідач у строк понад один рік не проживає у житловому приміщенні, яке належить позивачу на праві приватної власності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу(групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що відповідач понад один рік без поважних причин не проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , тому підстави збереження цього жилого приміщення за ОСОБА_2 відсутні, що є підставою для задоволення позову у частині заявлених позовних вимог про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Щодо позовної вимоги про зняття відповідача з реєстрації суд дійшов наступного.
Порядок зняття з реєстраційного обліку визначений Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-IV від 11.12.2003 зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється (серед іншого) на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1382-IV від 11.12.2003 зняття з реєстраційного обліку проводиться компетентними органами на підставі рішення суду про виселення.
Таким чином, відповідно до зазначеної норми зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: позбавлення права власності на житлове приміщення; позбавлення права користування житловим приміщенням; визнання особи безвісно відсутньою; оголошення фізичної особи померлою.
Виходячи з того, що Закон № 1382-IV від 11.12.2003 є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статей 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; статті 405 ЦК України).
При визнанні судом осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, юридичним наслідком є зняття таких осіб з реєстраційного обліку за адресою зазначеного житла.
Правову позицію з цього питання з аналогічними висновками висловлено Верховним Судом у Постанові від 06.02.2019 року у справі № 465/2559/14-ц, яка в силу Закону є обов'язковою до застосування цій справі, оскільки мають місце аналогічні по своїй суті фактичні обставини справи та відповідно правовідносини.
Таким чином підстав для задоволення позовних вимог в частині зняття відповідача з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 , судом не вбачається, оскільки порядок зняття з реєстрації визначений законом, а за наявності відповідного спору з органами, які уповноважені здійснювати дії пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, як відповідними суб'єктами владних повноважень, останній має вирішуватись за правилами адміністративного судочинства.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Житлово-будівельний кооператив «Арсеналець-16», Київська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 317, 319, 383, 386, 391 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 76, 77-81, 89, 209, 210, 223, 247, 265, 280-283, 289, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору : Житлово-будівельний кооператив «Арсеналець-16» (02139, вул. Курнатовського, буд. 6, м. Київ), Київська міська рада (01044, вул. Хрещатик, буд. 36, м. Київ), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.
Суддя: