24 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 380/6515/20 пров. № А/857/12673/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Ніколіна В.В., Пліша М.А.,
за участю секретаря судових засідань - Михальської М. Р.,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року (головуючий суддя: Кухар Н.А., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 , 14.08.2020 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 22.01.2020 № 13-1069/16-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким ОСОБА_1 відмовлено у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ - 01.03);
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ - 01.03), яка знаходиться на території Топорівської сільської ради Буського району Львівської області за межами населених пунктів.
Обґрунтовує позов тим, що в оскаржуваному наказі міститься посилання лише на ч. 3 ст. 136 Земельного кодексу України, а відмова ГУ Держгеокадастру у Львівській області в надані дозволу позивачеві на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є неправомірною, оскільки в наказі не наведено жодної з підстав передбаченої частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України. На думку представника позивача, на момент прийняття наказу відповідачем від 22.01.2020, дія ч. 3 ст. 136 Земельного кодексу України на вказану земельну ділянку не поширювалася.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення є незаконним та необґрунтованим, а тому просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на аналогічні підставі викладені в позовній заяві.
Представника позивача, 23.11.2020 подав клопотання про розгляд справи без його участі та участі позивача.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце.
У відповідності до ч. 4 ст. 229 і ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлених про дату, час, місце розгляду справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що представник позивача Суровцова З.А., звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із заявою від 12 грудня 2019 року, в якій просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 гектари для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ - 01.03), яка знаходиться на території Топорівської сільської ради Буського району Львівської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим № 4620686200:13:001:0022.
До заяви додано графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки; копія документа, що посвідчує особу гр. ОСОБА_1 , копія документа про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (реєстраційного номеру фізичних осіб - платників, податків та інших обов'язкових платежів (реєстраційного номеру облікової картки платника податків) ОСОБА_1 , копія посвідчення учасника бойових дій та довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України на ім'я ОСОБА_1 , нотаріально засвідчена копія довіреності від 19.03.2019, копія документа, що посвідчує особу представника за довіреністю гр. ОСОБА_2 , копія документа про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (реєстраційного номеру облікової картки платника податків) представнику за довіреністю - гр. ОСОБА_2 .
Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 22.01.2020 № 13-1069/16-20-СГ відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розташованої на території Топорівської сільської ради Буського району, орієнтований розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: земельна ділянка знаходиться в межах про інвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву (кадастровий номер 4620686200:13:001:0022, загальна площа 29,8006 га), який включений до переліку земельних ділянок, права на які буде виставлено на земельні торги Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області, та які відповідно до пункту 3 статті 136 Земельною кодексу України, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів. Крім цього, земельна ділянка перебуває в користуванні третіх осіб.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відповідач діяв у межах повноважень та відповідно до вимог законодавства, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. «а» ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України).
Згідно ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (ч. 8 ст. 118 Земельного кодексу України).
Частинами 10 та 11 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, які уповноважені розглядати ці питання. Ці норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в ст. 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.
Тобто, надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначено виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 ст. 134 Земельного кодексу України, визначено випадки, коли земельні ділянки державної або комунальної власності не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 136 Земельного кодексу України, організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.
У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.
Добір земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об'єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної чи комунальної власності, які або права на які виставляються на земельні торги, здійснюється з урахуванням затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, а також маркетингових досліджень, інвестиційної привабливості, звернень громадян та юридичних осіб щодо намірів забудови.
Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах, є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Земельного кодексу України організатором земельних торгів є фізична або юридична особа - власник земельної ділянки, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, що здійснює реалізацію права державної чи комунальної власності на земельні ділянки, які уклали з виконавцем земельних торгів договір про проведення земельних торгів.
Тобто, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, як розпорядник земель сільськогосподарського призначення державної власності, є організатором земельних торгів та відповідно до вимог чинного законодавства наділений повноваженнями визначати перелік земельних ділянок державної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно оскаржуваного наказу підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою було те, що земельна ділянка (кадастровий номер 4620686200:13:001:0022), яку позивач виявив бажання отримати у власність для ведення особистого селянського господарства, було те, що така включена до переліку земельних ділянок, права на які буде виставлено на земельні торги у відповідності до ч. 3 ст. 136 Земельного кодексу України.
Таким чином, враховуючи те, що на момент розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та прийняття відповідачем рішення з цього питання, земельна ділянка з кадастровим номером 4620686200:13:001:0022, наказом ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 16.10.2019 № 13-6768/16-19-СН (а. с. 35-40), була включена до переліку земельних ділянок, право оренди на які пропонуються до продажу на земельних торгах окремими лотами, що в силу приписів ч. 3 ст. 136 Земельного кодексу України, є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Отже, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відповідачем прийнято оскаржуване рішення на підставі та в межах повноважень, у відповідності до норм земельного законодавства, а тому правові підстави для його скасування відсутні.
Аналогічна правова позиція у подібних спірних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 815/7279/16.
Щодо покликання апелянта на те, що на момент прийняття оскаржуваного наказу, дія ч. 3 ст. 136 Земельного кодексу України на вказану земельну ділянку не поширювалася, то суд апеляційної інстанції не бере до уваги такі покликання. Оскільки, як встановлено вище судом апеляційної інстанції, наказом ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 16.10.2019 № 13-6768/16-19-СН, спірну земельну ділянку було включена до переліку земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами. У свою чергу, в матеріалах справи відсутні докази того, що вказаний наказ є скасований чи є нечинним, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що такий підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що в задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки матеріалами справи підтверджено включення спірної земельної ділянки до переліку земельних ділянок, які виставлені на земельні торги, що виключає можливість надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної у власність, орієнтованою площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ - 01.03).
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 313, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року у справі № 380/6515/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді В. В. Ніколін
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 01.12.2020.