Постанова
Іменем України
26 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 428/159/20
провадження № 51-4017 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Луганського апеляційного суду від 21 травня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019130370001745, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, востаннє вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15 березня 2019 року за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13 лютого 2020 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15 березня 2019 року та призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Вирішено цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 , питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Вироком Луганського апеляційного суду від 21 травня 2020 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено свій, яким ОСОБА_7 призначено покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15 березня 2019 року та призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць. В решті вирок суду залишено без зміни.
Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 08 жовтня 2019 року приблизно о 06:00 год, проникнувши до приміщення кімнати АДРЕСА_2 , діючи повторно, таємно викрав належне ОСОБА_9 майно на загальну суму 599, 67 грн.
Крім того, ОСОБА_7 , 22 грудня 2019 року приблизно о 05:00 год, проникнувши до приміщення кімнати АДРЕСА_3 , повторно таємно викрав належне ОСОБА_8 майно на загальну суму 795, 55 грн.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити вирок апеляційного суду, призначивши ОСОБА_7 остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 день. Вважає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання та обираючи розмір остаточного покарання на підставі ст. 71 КК України, не врахував належним чином всіх даних про особу засудженого, обставин, які пом'якшують покарання, відсутність претензій у потерпілих до ОСОБА_7 та призначив засудженому покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок суворості.
Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 підтримав подану ним касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор вважала за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Винуватість ОСОБА_7 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діянь за ч. 3 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком (сукупність вироків).
Як убачається з вироку місцевого суду, при призначенні ОСОБА_7 покарання було враховано ступінь тяжкості вчинених останнім кримінальних правопорушень, дані про особу винного, обставини, які пом'якшують покарання, а також обставину, яка обтяжує покарання і, з урахуванням всього наведеного, прийнято рішення про призначення покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч. 3 ст. 185 КК України.
При цьому, на підставі вимог ч. 1 ст. 71 КК України, судом частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15 березня 2019 року у виді 1 року позбавлення волі та призначено ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляційною скаргою прокурора, який подав апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання через неправильне застосування положень ч. 4 ст. 71 КК України та просив у цій частині скасувати вирок і ухвалити свій, констатував, що призначаючи засудженому покарання за сукупністю вироків, суд першої інстанції помилково призначив остаточне покарання менше, ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Призначаючи ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного попереднім вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15 березня 2019 року, суд першої інстанції не врахував належним чином того, що останньому вказаним вироком було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки і на підставі ст. 75 КК України його було звільнено від цього покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. Тобто, невідбута частина покарання за цим вироком становила 4 роки, що не є максимальним розміром санкції ч. 3 ст. 185 КК України, тому остаточне покарання за сукупністю вироків, враховуючи положення ч. 4 ст. 71 КК України, повинно бути більшим ніж 4 роки позбавлення волі у даному конкретному випадку.
Враховуючи сукупність наведених обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК України та ухвалення нового вироку, яким призначив ОСОБА_7 остаточне покарання, що відповідає вимогам ст. 414 КПК України.
З наведеними висновками суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів, в зв'язку з чим, твердження в касаційній скарзі захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і особі засудженого, з огляду на наявні в справі дані про особу останнього, які до того ж були враховані судом при обранні виду та мінімального розміру передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України заходу примусу, є непереконливими.
Враховуючи тяжкість вчинених злочинів та відомості про особу ОСОБА_7 , призначене судом апеляційної інстанції остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України є таким, що відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним у ст. 65 КК України та є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів. Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 407, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Таким чином, порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для зміни оскаржуваного судового рішення, як про це ставить питання захисник у своїй касаційній скарзі, колегією суддів не встановлено, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Луганського апеляційного суду від 21 травня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3