26 листопада 2020 року
справа № 759/1869/20
провадження № 51-4917км20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча ОСОБА_1 ,
судді: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
секретар судового засідання ОСОБА_4 ,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_5 ,
захисник ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100080000162, стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Самарканді Республіки Узбекистан, проживає у АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість,виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суду) про зміну судових рішень та звільнення ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.
Свою вимогу захисник мотивує тим, що суд першої інстанції не повною мірою врахував конкретні обставини провадження та дані, що характеризують особу засудженого, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину: його щире каяття, добровільне відшкодування шкоди та наявність на утриманні батьків похилого віку, а також те, що ОСОБА_7 не є суспільно небезпечною особою, раніше не судимий, працює, має дітей і онуків, проживає у цивільному шлюбі.
Вважає, що за встановлених обставин суд мав застосувати до ОСОБА_7 ст. 69 або ст. 75 КК України.
Зазначає, що апеляційний суд не надав належної оцінки апеляційним вимогам захисника, не навів в ухвалі достатніх доводів на їх спростування та не вказав переконливих підстав, на яких залишив без задоволення апеляційну скаргу, а тому ухвала суду апеляційноїінстанції не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПКУкраїни).
Крім того, всупереч вимогам ст. 404 КПКУкраїни апеляційний суд не звернув уваги на клопотання про дослідження доказів, які не досліджувались судом першої інстанції, а саме документів про стан здоров'я матері обвинуваченого, яка згідно з довідкою лікаря не здатна до самообслуговування та потребує сторонньої допомоги, та врахував ці обставини.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
За ухвалою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 11 січня 2020 року близько 15:30, перебуваючи у відділенні № 26 «Кредит Кафе» на просп. Перемоги, 100/1 у м. Києві, в якому здійснює свою господарську діяльність ТОВ «Партнер Фінанс», будучи боржником вказаної кредитної організації, звернувся до касира ОСОБА_8 з проханням отримати черговий кредит, проте й цьому йому було відмовлено. Тоді ОСОБА_7 , скориставшись відсутністю інших відвідувачів у той час, вирішив заволодіти грошовими коштами вказаної кредитної організації шляхом нападу на касира ОСОБА_8 .
З метою реалізації свого злочинного умислу ОСОБА_7 дістав з кишені куртки пристрій для відстрілу гумових куль «Schmeisser», kal. 9 mm, PA НОМЕР_1 , направив його в бік касира ОСОБА_8 , погрожуючи застосуванням насильства, небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, та висловив рішучу вимогу негайно передати йому грошові кошти, наявні в сейфі. Сприймаючи погрози ОСОБА_7 як реальну загрозу своєму життю та здоров'ю, касир ОСОБА_8 передала йому належні ТОВ «Партнер Фінанс» грошові кошти в сумі 4880,30 грн, якими ОСОБА_7 незаконно заволодів, після чого з місця вчинення злочину втік, розпорядившись чужим майном на власний розсуд.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу, прокурор просив залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Мотиви Суду
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 і правильності кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Виходячи зі змісту ст. 69 КК України, призначення основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції відповідної норми, або більш м'якого виду покарання, не зазначеного в санкції, можливе з урахуванням особи винного та лише у тому випадку, коли встановлені у справі обставини, що пом'якшують покарання, настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.
Згідно з положеннями ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таке рішення має бути належним чином умотивовано.
Як видно з вироку, суд першої інстанції, призначаючи покарання, відповідно до ст. 65 КК України врахував: ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких; пом'якшуючі покарання обставини, якими визнав щире каяття та добровільне відшкодування матеріальної шкоди; відсутність обтяжуючих покарання обставин; дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, працює, проживає разом із батьками похилого віку.
Таким чином, суд першої інстанції врахував обставини, наявні на момент ухвалення вироку, на які посилається захисник в касаційній скарзі.
Зазначені обставини суд першої інстанції обґрунтовано визнав такими, які дають підстави призначити ОСОБА_7 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 187 ККУкраїни.Таке покарання, на переконання суду першої інстанції, є справедливим і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також відповідає меті покарання, гуманності, справедливості і не тягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що всі наведені дані про особу ОСОБА_7 та обставини, які пом'якшують його покарання, з урахуванням конкретних обставин вчинення злочинуне є такими, які б свідчили про можливість виправлення його без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним контролю при звільненні від відбування покарання з випробуванням.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи провадження в апеляційному порядку, дослідив матеріали кримінального провадження, провів судові дебати, проаналізував в ухвалі доводи апеляційної скарги захисника про звільнення ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, які аналогічні доводам, наведеним у його касаційній скарзі,та надав їм належну оцінку.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПКУкраїни.
На думку Суду, встановлені судом першої інстанції обставини у цьому конкретному випадку не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочинуабо дають підстави для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.
За встановлених судом обставин твердження у касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на стан здоров'я матері обвинуваченого, яка не здатна до самообслуговування та потребує сторонньої допомоги, що підтверджується медичними документами, та не навів в ухвалі відповідних мотивів, не є такими, які спростовують правильність висновків суду щодо призначеного покарання.
З урахуванням вищевказаних конкретних обставин провадження та даних про особу засудженого, положень статей 50, 65 КК України покарання, призначене ОСОБА_7 , відповідає загальним засадам його призначення, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Таким чином, підстав для задоволення скарги не встановлено.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3