Постанова
Іменем України
26 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 279/4894/18
провадження № 51-3670км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженої ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 3 квітня 2020 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 15 липня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018060060000781, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Сантарка Коростенського районуЖитомирської області, зареєстрованої у АДРЕСА_1 , жительки АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 3 квітня 2020 року ОСОБА_6 визнано винуватою та засудженою за ч. 1 ст. 190 КК до покарання у виді штрафу у розмірі сорока неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь Управління праці та соціального захисту населення Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області (далі - Управління) в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 56 811,03 грн.
Вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою у тому, що вона 12 січня 2017 року та надалі 7 липня 2017 року в приміщенні Управління на вул. І. Франка, 5 у м. Коростені з метою отримання державної соціальної допомоги як малозабезпеченій сім'ї у поданій заяві про надання їй державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям (далі - заява) та декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням усіх видів соціальної допомоги (далі - декларація), умисно не вказала відомостей про належний їй житловий будинок на АДРЕСА_3 , загальною площі 59,2 кв. м, право власності на який було набуто на підставі рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 29 жовтня 2015 року за № 279/9961/15-ц, чим ввела в оману працівників Управління. У такий спосіб засуджена за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року незаконно отримала 56 811,03 грн державної соціальної допомоги як малозабезпеченій сім'ї.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 15 липня 2020 року залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, які її подала
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо неї судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) через відсутність у її діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК. Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджена вказує на те, що вирок суду не відповідає вимогам ч. 3 ст. 374 КПК, оскільки у ньому при формулюванні обвинувачення визнаного судом доведеним, не відображена суб'єктивна сторона інкримінованого злочину, а саме наявність у її діях прямого умислу та корисливого мотиву на вчинення шахрайських дій. ОСОБА_6 вказує, що вона помилково не вказала у заяві та декларації інформацію про наявність в неї на праві власності житлового будинку на АДРЕСА_3 , оскільки він не придатний для проживання і вона не розглядала його як об'єкт декларування. Також засуджена наголошує, що за подання недостовірних даних про майно чи доходи та майновий стан, що вплинуло на встановлення права на призначення соціальної допомоги та визначення її розміру, внаслідок чого були виплачені надмірні кошти, настає цивільно-правова відповідальність, тому кримінальна відповідальність фізичної особи виключається. Стверджує, що апеляційний суд безпідставно не звільнив її від призначеного за ч. 1 ст. 190 КК покарання у зв'язку із закінченням строків давності, оскільки на час постановлення ухвали з моменту вчинення злочину минуло 3 роки.
Від захисника ОСОБА_7 та представника потерпілого Управління - ОСОБА_8 надійшли заяви про здійснення касаційного розгляду за їх відсутності.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджена ОСОБА_6 підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити на підставах, указаних у ній.
Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги, просила оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд (далі - Суд) виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Положеннями ч. 1 ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
У поданій касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 вказує на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставного її засудження за вчинення інкримінованого злочину.
Перевіривши зазначені доводи, Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на нижченаведене.
Так, у результаті перевірки справи у порядку касаційної процедури встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК,ґрунтується на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, такі висновки про винуватість ОСОБА_6 судом зроблено на підставі:
- показань представників потерпілої сторони та цивільного позивача, які пояснили, що засуджена 12 січня 2017 року та 7 липня 2017 року зверталася до органів соціального захисту за оформленням матеріальної допомоги малозабезпеченим сім'ям; при цьому в поданих заявах та деклараціях вона вказала лише наявність у її користуванні житлового приміщення на АДРЕСА_2 . Також додали, що ОСОБА_6 було роз'яснено про необхідність зазначати відомості про перебування у її володінні або користуванні всіх житлових приміщень та про те, що відповідальність за недостовірність даних несе заявник;
- показань свідків ОСОБА_9 (юрисконсульта Управління), ОСОБА_10 (головного державного соціального інспектора Управління), ОСОБА_11 , які підтвердили, що за результатами проведення перевірки правильності та повноти надання інформації, яка подається заявниками для призначення соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, було встановлено, що ОСОБА_6 під час оформлення соціальної допомоги подала недостовірні дані, а саме в декларації не зазначила відомостей про перебування у її власності житлового приміщення у с. Пугачівка;
- показань свідка ОСОБА_12 , який пояснив, що був присутній у якості понятого під час проведення огляду місця події - житлового будинку у с. Пугачівка, у ході якого зафіксували обстановку біля будинку, окрім того повідомив, що будинок перебуває у задовільному стані.
Крім того, суд на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй злочину послався на фактичні дані, що містяться:
- у протоколі огляду місця події від 14 вересня 2018 року з фототаблицями до нього, яким зафіксовано вигляд з вулиці житлового будинку на АДРЕСА_3 , обстановку біля будинку;
- у рішеннях начальника Управління від 12 січня 2017 року та 7 липня 2017 року про призначення ОСОБА_6 державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї за періоди 1 січня 2017 року по 30 червня 2017 року та з 1 липня 2017 року по 31 грудня 2017 року;
- у заявах про призначення соціальної допомоги від 12 січня 2017 року та 7 липня 2017 року, якими підтверджується, що обвинувачена була обізнана з наслідками та відповідальністю за подання недостовірної інформації про майно та доходи, про необхідність повернення отриманих коштів у разі подання неповних або недостовірних відомостей;
- у деклараціях про доходи та майновий стан від 12 січня 2017 року та 7 липня 2017 року, з яких убачається, що ОСОБА_6 зазначила лише про наявність у неї права лише на житлове приміщення на АДРЕСА_2 , при цьому жодних даних про належність на праві власності житлового приміщення на АДРЕСА_3 вказано не було.
- в інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якою ОСОБА_6 на праві власності належать два житлові будинки на АДРЕСА_3 , загальною площею 59,2 кв. м (житлова площа складає 18,2 кв. м) та на АДРЕСА_2 , загальною площею 82,1 кв.м (житлова площа складає 45,1кв. м);
- в акті від 2 січня 2018 року, яким зафіксовано, що при перевірці особової справи № 674620 ОСОБА_6 виявлено відомості про об'єкти нерухомого майна за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , які є у її власності;
- у рішенні Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 29 жовтня 2015 року за №279/9961/15-ц, відповідно до якого за ОСОБА_6 визнано право власності на спадкове майно у виді житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після смерті її баби;
- у висновку про технічний стан житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_3 від 22 квітня 2015 року за № 68 та довідці Коростенської МБТІ Житомирської обласної ради № 271 від 17 липня 2018 року, з яких убачається, що будинок являється житловим;
- у розрахунку Управління, згідно яким зайво отримані ОСОБА_6 виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям по о/р № НОМЕР_1 за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року становлять 56 811,03 грн.
Оцінивши зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у заволодінні чужим майном шляхом обману та необхідність кваліфікації її дій за ч. 1 ст. 190 КК.
При цьому місцевий суд ретельно перевірив і належно оцінив твердження засудженої щодо заперечення її винуватості у вчиненні інкримінованого злочину та той факт, що працівники Управління не роз'яснювали їй правильність заповнення заяви та декларації. Спростовуючи вказані доводи, суд обґрунтовано послався на показання представника потерпілої сторони та свідка ОСОБА_11 , які підтвердили, що ОСОБА_6 було роз'яснено про те, що вона мала вказувати всі житлові приміщення, якими вона володіє та користується, а також ті обставини, що вона попереджалась про достовірність поданих нею даних. Вказані показання суд визнав послідовними й такими, що узгоджуються між собою, і підстав вважати їх сумнівними та суперечливими у суду касаційної інстанції немає.
Також усупереч посиланню засудженої, у мотивувальній частині вироку місцевий суд відповідно до вимог ст. 374 КПК виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив і зазначив мотиви та мету вчинення ОСОБА_6 інкримінованого кримінального правопорушення, місце, час, спосіб його вчинення, наслідки цього злочину, що настали. Зокрема, як ознаку суб'єктивної сторони вчинення засудженою злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, судом у вироку визначено, що ОСОБА_6 умисно приховала відомості про належне їй на праві власності житлове приміщення на АДРЕСА_3 .
Не погодившись із вироком місцевого суду, ОСОБА_6 оскаржила його в апеляційному порядку. У поданій скарзі засуджена, навівши доводи про відсутність у її діях умислу на вчинення шахрайства та наявність між нею та Управлінням цивільно-правових відносин, просила скасувати оспорюваний вирок і закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК.
Суд апеляційний інстанції у межах, установлених ст. 404 КПК і у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянувши кримінальне провадження за вказаною апеляційною скаргою, належним чином перевірив викладені в ній доводи, які за змістом аналогічні наведеним у її касаційній скарзі, дійшов умотивованого висновку про їх безпідставність і законність вироку щодо ОСОБА_6 , навівши переконливі мотиви на обґрунтування свого рішення.
Зокрема, як убачається зі змісту ухвали, згаданий суд, спростовуючи твердження обвинуваченої ОСОБА_6 про відсутність умислу на заволодіння державними коштами шляхом обману, правильно зазначив, що засуджена при поданні нею заяв і декларацій була обізнана з наслідками та відповідальністю за подання недостовірної інформації про майно та доходи й про необхідність повернення отриманих коштів у разі подання неповних або недостовірних відомостей у своїх документах. Однак у декларації ОСОБА_6 вказала про наявність у неї права власності лише на житлове приміщення на АДРЕСА_2 , а відомості про належність їй на праві власності житлового приміщення на АДРЕСА_3 свідомо зазначено нею не було.
За вказаних обставин апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками місцевого суду про те, що ОСОБА_6 умисно ввела потерпілу особу в оману щодо наявності в її володінні та власності житлових приміщень, що призвело до отримання нею грошової допомоги, право на отримання якої не виникло б за умови повідомлення (зазначення) потерпілій особі правдивих даних щодо дійсного майнового стану.
Крім того, суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи засудженої про те, що будинок на АДРЕСА_3 не є житловим приміщенням, оскільки, на її думку, є непридатним для проживання, послався на те, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_6 належить на праві власності два житлові будинки, один з яких розташований на АДРЕСА_3 , загальною площею 59, 2 кв. м (житлова площа складає 18,2 кв. м), право власності на яке було набуто на підставі рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 29 жовтня 2015 року за № 279/9961/15-ц (державна реєстрація якого була проведена у 2016 році), а також на висновок про технічний стан вказаного житлового будинку, господарських будівель та споруд від 22 квітня 2015 року за №6 8. Крім того, цей суд правильно зазначив, що будь-яких доказів на підтвердження того, що вказаний будинок не має статусу житлового приміщення, стороною захисту не надано.
Що стосується аргументів у касаційній скарзі засудженої на те, що за подання недостовірних даних про майно чи доходи та майновий стан, що стало підставою для встановлення права на призначення соціальної допомоги, внаслідок чого були виплачені надмірні кошти, настає цивільно-правова відповідальність (Закон України від 1 червня 2000 року № 1768-ІІІ «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» (у редакції від 1 січня 2014 року; далі - Закон № 1768-ІІІ), а не кримінальна, то Суд вважає за необхідне зазначити таке.
Висновок щодо наявності складу злочину, передбаченого у ч. 1 ст. 190 КК у діях особи, яка отримала соціальну допомогу внаслідок подання недостовірних відомостей про доходи і майновий стан, викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 листопада 2020 року (справа № 159/3357/18, провадження № 51-2570кмо19).
У вказаному висновку зазначено, що одночасне притягнення однієї особи до цивільної та кримінальної відповідальності не суперечить передбаченому у ч. 1 ст. 61 Конституції України принципу, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Наведене конституційне положення не виключає можливості настання двох видів юридичної відповідальності, якщо одним діянням особа вчиняє два різні правопорушення, тобто склади яких містять різні елементи та базуються на різних фактах. У таких випадках має місце ідеальна сукупність правопорушень двох видів (наприклад, злочину та цивільно-правового делікту).
За нормативним визначенням шахрайства, якщо особа, звертаючись до органу соціального захисту з метою одержання державної соціальної допомоги, умисно приховала факти, які спричинили наслідки правового характеру й завдали потерпілій стороні матеріальної шкоди, то такі дії є підставою для виникнення як цивільно-правових, так і кримінально-правових відносин. А отже, є підстави для притягнення зазначеної особи до цивільної та кримінальної відповідальності.
З огляду на наведене, а також ураховуючи положення ч. 1 ст. 61 Конституції України, ч. 1 ст. 2, частин 1, 3 ст. 3 КК, об'єднана палата дійшла висновку, що саме собою встановлення в Законі № 1768-ІІІ механізму повернення органу соціального захисту надміру виплачених коштів не виключає притягнення особи до кримінальної відповідальності за шахрайство (ст. 190 цього Кодексу) за умови, якщо в діянні особи є всі елементи складу вказаного кримінального правопорушення і під час звернення за державною соціальною допомогою не було жодних правових підстав для її призначення цій особі.
З установлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи вбачається, що своїми діями ОСОБА_6 порушила порядок реалізації передбаченого актами цивільного законодавства суб'єктивного права на одержання державної соціальної допомоги (елемент складу цивільно-правового делікту) та неодноразово отримувала державні кошти (тобто заволоділа чужим майном) шляхом подання заяви та декларації, які містять недостовірну інформацію (тобто фактично шляхом введення в оману), заподіявши цим істотної шкоди відносинам власності (елемент складу злочину, передбаченого ст. 190 КК).
Таким чином, вчинене ОСОБА_6 суспільне небезпечне діяння проти власності обґрунтовано отримало судами юридично-правову оцінку за ч. 1 ст. 190 КК. Тому всупереч посиланням у касаційній скарзі закон України про кримінальну відповідальність було застосовано правильно.
Що стосується посилань ОСОБА_6 про те, що апеляційний суд безпідставно не звільнив її від призначеного за ч. 1 ст. 190 КК покарання у зв'язку із закінченням строків давності відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК, то вони є неприйнятними, оскільки з часу вчинення засудженою злочину (31 грудня 2017 року), передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, та набрання вироком місцевого суду законної сили (15 липня 2020 року) не минуло 3 роки.
Отже, Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції за своїм змістом є належно вмотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК.У них зазначено відповідні підстави та положення закону, якими керувалися ці суди при постановленні своїх рішень.
Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків, викладених в оспорюваних судових рішеннях, і не ставлять під сумнів законність цих рішень.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би тягнули за собою скасування судових рішень.
За вказаних обставин, подану касаційну скаргу ОСОБА_6 слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 3 квітня 2020 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 15 липня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3