Постанова
Іменем України
30 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 233/1141/15-ц
провадження № 61-10716св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2015 року у складі судді Орчелоти А. В. та рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Космачевської Т. В., Мальованого Ю. М.,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 03 жовтня 2013 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (без номера), за яким позичальник отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 погодилася з тим, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови та Правила), Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між нею і банком договір, про що свідчить її підпис у заяві. Позичальник не виконувала взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого станом на 19 лютого 2015 року в неї утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 8 728,21 грн, з яких: 4 480,79 грн - тіло кредиту,2 756,43 грн - проценти, 599,17 грн - комісія; 500 грн - штраф (фіксована частина); 391,82 грн - штраф (процентна складова). Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 03 жовтня 2013 року станом на 19 лютого 2015 року в розмірі 8 728,21 грн, з яких: 4 480,79 грн - тіло кредиту; 2 756,43 грн - проценти, 599,17 грн - комісія, 500 грн - штраф (фіксована частина), 391,82 грн - штраф (процентна складова). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов'язань.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 23 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2015 року змінено в частині стягнення штрафу (процентної складової). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» штраф (процентну складову) в розмірі 219,18 грн. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін. Встановлено, що загальна сума стягнення становить 8 555,57 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією є правильним. Разом з тим місцевий суд залишив поза увагою те, що в силу статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» із змінами та доповненнями, внесеними Законами України від 12 лютого 2015 року № 189-VIII, від 02 березня 2015 року №222-VIII, банк зобов'язаний скасувати відповідачу штрафи, нараховані з 14 квітня 2014 року на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами, так як ОСОБА_1 зареєстрована в місті Костянтинівці Донецької області, яке відноситься до населених пунктів, на території яких проводилася антитерористична операція.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У червні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 серпня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що вона ніколи не отримувала у ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитних карток. Коли їй стало відомо про відкриття провадження в цій справі, вона подала до місцевого суду заперечення, в яких зазначила, що не визнає позов. Крім того, вона зверталася до служби безпеки ПАТ КБ «ПриватБанк», де її запевнили, що розберуться з цією ситуацією і відкличуть позовну заяву. Однак, як з'ясувалося, жодної перевірки банк не проводив. Вона не підписувала кредитного договору та була готова оплатити вартість почеркознавчої експертизи з метою підтвердження цих обставин.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області.
24 жовтня 2018 року справа № 233/1141/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Судами встановлено, що 03 жовтня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (без номера), за умовами якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої зобов'язання за вказаним кредитним договором, внаслідок чого в неї утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 19 лютого 2015 року склала 8 728,21 грн, з яких: 4 480,79 грн - тіло кредиту,2 756,43 грн - проценти, 599,17 грн - комісія; 500 грн - штраф (фіксована частина); 391,82 грн - штраф (процентна складова).
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» із змінами та доповненнями, внесеними Законами України від 12 лютого 2015 року № 189-VIII, від 02 березня 2015 року № 222-VIII, на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.
На виконання частини п'ятої статті 14-1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2015 року № 1053-р та від 02 грудня 2015 року № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, серед яких зазначено місто Костянтинівка Донецької області.
Апеляційним судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрована в місті Костянтинівці Донецької області.
На виконання частини шостої статті 14-1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» Національний банк України з метою забезпечення реалізації статті 2 цього Закону листом від 05 листопада 2014 року № 18-112/64483 «Про скасування пені та штрафів за договором кредиту під час АТО» повідомив всі банки про необхідність неухильно дотримуватися вимог Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та про відповідальність керівників банків за їх невиконання.
Станом на 14 квітня 2014 року нарахований банком штраф (процента складова) складав 219,18 грн.
Відповідно до статті 57 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 59 ЦПК України 2004 року).
Згідно зі статтею 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Встановивши, що ОСОБА_1 не виконувала належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, в результаті чого в неї утворилася заборгованість, наявність якої вона не спростувала, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про доведеність ПАТ КБ «ПриватБанк» пред'явлених позовних вимог.
При цьому, врахувавши вимоги Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», апеляційний суд обґрунтовано виходив з відсутності підстав для нарахування банком з 14 квітня 2014 року неустойки на основну суму заборгованості та про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи заявника про те, що вона ніколи не оформляла у ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитних карток та була готова оплатити вартість почеркознавчої експертизи для підтвердження цих обставин, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до частин другої, третьої статті 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин (частини перша, друга статті 131 ЦПК України 2004 року).
Згідно з пунктами 6, 7 частини другої статті 295 ЦПК України 2004 року в апеляційній скарзі мають бути зазначені: нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції; клопотання особи, яка подала скаргу.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 301 ЦПК України 2004 року протягом десяти днів з дня отримання справи суддя-доповідач вчиняє, зокрема, такі дії: за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача;
Отже, будучи належним чином сповіщеною про хід судового розгляду та знаючи про предмет позову, відповідач мала можливість подати необхідні докази на спростування наведених банком обставин, в тому числі заявити клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, однак таким правом не скористалася ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи не спростовують висновків судів, зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.
Верховний Суд перевірив у межах касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і не знайшов підстав для виходу за ці межі.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржувані судові рішення судів першої (у незміненій частині) та апеляційної інстанцій відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Відповідно до частини третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 серпня 2017 року було зупинене ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 червня 2018 року, то у зв'язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його виконання.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2015 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 серпня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 серпня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
М. Ю. Тітов