Ухвала
30 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 755/18399/17
провадження № 61-16730ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» (далі - ТОВ «ВЕЛЛФІН» або товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останнього на користь товариства грошові кошти у розмірі 16 834,50 грн, судові витрати на оплату судового збору в сумі 1 600,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 24 лютого 2017 року ОСОБА_1 оформив заявку для отримання позики, що підтверджується роздруківкою заявки відповідача з офіційного веб-сайту позивача. На підставі заповненої відповідачем заявки, 24 лютого 2017 року між сторонами укладено договір позики № 144680. Відповідно до умов договору позики, позикодавець надає позичальникові грошові кошти в сумі 1 500,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Станом на день подання позову, ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання по договору позики не виконав, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість в сумі 16 834,50 грн, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 березня 2018 року в задоволенні позову ТОВ «ВЕЛЛФІН» відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме ОСОБА_1 підписано електронним цифровим підписом заявку на укладення договору позики з позивачем, враховуючи те, що особистий ключ має властивості прихованого файлу, і даних про сертифікацію ключа в матеріалах справи немає.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «ВЕЛЛФІН» задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» заборгованість у розмірі 16 834,50 грн та судовий збір у розмірі 4 000,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги товариства апеляційний суд, зазначив, що правила надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «ВЕЛЛФІН» перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті, і є публічною пропозицією (офертою) у розумінні статей 641, 644 Цивільного кодексу України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. А відтак, між сторонами було досягнуто згоди щодо всі істотних умов договору позики. Доказом підтвердження отримання ОСОБА_1 коштів є лист від ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 25 вересня 2017 року. Тому, оскільки відповідач свої зобов'язання за кредитним договором порушив, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем така підлягає стягненню з нього на користь позивача.
ОСОБА_1 у листопаді 2020 року засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року у вищевказаній справі, в якій посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у даній справі становить 16 834,50 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 100 = 210 200,00 грн), а тому у розумінні ЦПК України справа є малозначною.
Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, яким, за загальним правилом, виключається можливість перегляду ухвалених у ній судових рішень судом касаційної інстанції.
Крім того, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 28 грудня 2017 року справу визнано малозначною.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Касаційна скарга не містить посилань на наявність обставин, які передбачені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Випадків, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, у цій справі не встановлено Верховним Судом.
Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у даній справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у загальних положеннях цього Кодексу, то вона поширюються й на касаційне провадження.
При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не наведені, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик