14 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 761/21994/15-ц
провадження № 61-762сво19
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сімоненко В. М.,
суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д.,
Синельникова Є. В., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач (третя особа за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування»,
відповідачі: ОСОБА_1 , публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України (позивач за зустрічним позовом),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 квітня 2018 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» (далі - ПАТ «Укргазвидобування») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ПАТ «Дельта Банк», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про визнання договору поруки недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 30 вересня 2013 року між ПАТ «Дельта Банк» (кредитор) та ПАТ «Укргазвидобування» (позичальник) укладено договір кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 (далі - кредитний договір), предметом якого були грошові кошти, які надавалися окремими частинами - траншами, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 150 000 000,00 грн, зі сплатою за користування кредитом 24 % річних з кінцевим терміном погашення не пізніше 29 вересня 2014 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором
28 листопада 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого відповідач як поручитель зобов'язався відповідати за зобов'язаннями позичальника в межах суми боргу в розмірі
34 000 000,00 грн.
У зв'язку з невиконанням ПАТ «Укргазвидобування» зобов'язань за кредитним договором, 19 лютого 2015 року банком було здійснено списання з депозитного рахунку ОСОБА_1 грошових коштів, що є еквівалентом 34 000 000,00 грн.
Позивач вважав, що договір поруки є недійсним через те, що у кредитному договорі передбачений лише такий вид забезпечення як застава, отже зазначене основне зобов'язання може бути забезпечене виключно заставою та не може бути забезпечене іншим видом забезпечення без внесення змін в основне зобов'язання у відповідності до положень статті 546 та частини першої статті 548 ЦК України.
Оскільки умовами кредитного договору не передбачено забезпечення зобов'язань порукою, позивач вважає, що оспорюваний договір суперечить положенням частини першої статті 548 ЦК України та в силу частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.
У лютому 2017 року Національний банк України звернувся до суду із самостійним позовом до ОСОБА_1 , ПАТ «Дельта Банк», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ПАТ «Укргазвидобування», про визнання недійсним договору поруки.
Позовні вимоги Національного банку України мотивовано тим, що відповідно до пункту 3 статті 7, пункту 3 статті 25 Закону України «Про Національний банк України», між Національним банком України та ПАТ «Дельта Банк» були укладені кредитні договори від 22 жовтня 2008 року № 51, від 05 листопада 2008 року № 64, від 11 листопада 2008 року №86/11-08/СТ, від 11 вересня 2008 року № 39/09-08/СТ, від 29 грудня 2008 року № 144, від 29 грудня 2008 року № 144/1, від 30 грудня 2008 року № 144/2, від 31 грудня 2008 року № 144/3, від 05 січня 2009 року № 144/4, від 12 січня 2009 року № 144/5, від 29 січня 2009 року № 144/6, від 06 лютого 2009 року № 144/7, від 11 лютого 2009 року №144/8, від 13 лютого 2009 року №144/9, від 16 лютого 2009 року №144/10, від 27 лютого 2009 року №144/11, від 04 березня 2009 року №144/12, від 05 березня 2009 року №144/13, від 13 березня 2009 року №144/14, від 20 березня 2009 року №144/15, від 06 квітня 2016 року №144/16, від 15 квітня 2009 року №144/17, від 17 квітня 2009 року №144/18, від 30 квітня 2009 року №144/19, від 03 червня 2009 року №144/20.
За умовами цих кредитних договорів, Національний банк України надав
ПАТ «Дельта Банк» кредит для збереження ліквідності, а ПАТ «Дельта Банк» зобов'язався повернути кредит у порядку та строки, передбачені умовами договору, а також сплатити проценти за його користування.
Згідно з умовами цих кредитних договорів забезпеченням за ними виступають майнові права за укладеними АТ «Дельта Банк» кредитними договорами з юридичними та фізичними особами. Оформлення забезпечення відбувається шляхом укладання окремого договору застави майнових прав.
З метою забезпечення виконання ПАТ «Дельта Банк» своїх зобов'язань за кредитним договором, між Національним банком України та ПАТ «Дельта Банк» 01 листопада 2013 року було укладено договір застави майнових прав № 51/64/144/39/86/ЗМП-9, на підставі якого ПАТ «Дельта Банк» передало у заставу Національного банку України майнові права, в тому числі, за кредитним договором, укладеним з ПАТ «Укргазвидобування», а також усіма забезпечувальними зобов'язаннями до нього.
У зв'язку з укладанням та на підставі договору застави майнових прав, у Єдиному державному реєстрі обтяжень рухомого майна 05 листопада 2013 року № 13994180 ДП «Інформаційний центр» було зареєстровано приватне обтяження (застава рухомого майна) за об'єктом: майнові права за кредитним договором, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазвидобування», та оголошено заборону відчуження предмету обтяження. Обтяжувачем рухомого майна визначено Національний банк України, а боржником - ПАТ «Дельта Банк».
Згідно з пунктом 1.1 предметом застави майнових прав за цим договором є зобов'язання, що випливають із кредитного договору № ВКЛ-2022390 та забезпечувалися договорами застави від 30 вересня 2013 року
№ ВКЛ-2022390/1/S-1 та від 30 вересня 2013р. №ВКЛ-2022390/1/S-2, укладеними між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазвидобування». У подальшому між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 було укладено оспорюваний договір поруки.
Договір поруки було оприбутковано ПАТ «Дельта Банк» на відповідному позабалансовому рахунку обліку наданих застав 19 лютого 2015 року.
19 лютого 2015 року ПАТ «Дельта Банк» на підставі пункту 1.3 договору поруки здійснило договірне списання коштів із депозитного рахунку ОСОБА_1 в сумі 34 000 000,00 грн у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язання
ПАТ «Укргазвидобування».
З урахуванням викладеного, Національний банк України вважав, що договір поруки, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , підлягає визнанню недійсним, оскільки у порушення пунктів 3.4.2, 3.4.5 договору застави майнових прав, статей 1, 3, 50 Закону України «Про заставу» та статей 576, 587 ЦК України, майнові права ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором, які перебували у заставі Національного банку України, фактично були відчужені без його згоди третій особі.
Крім того, укладанням оспорюваного договору поруки без погодження з Національним банком України як заставодержателем, фактично було внесені зміни до кредитного договору, умовами якого (пункт 1.3) було визначено вичерпний перелік забезпечувальних зобов'язань, до яких оспорюваний договір не включений.
Оспорюваний договір був укладений значно пізніше укладання договору застави майнових прав із Національним банком України, чим фактично було порушено умови договору застави майнових прав (пункт 3.4.5), щодо встановлення заборони відносно внесення змін до кредитного договору та забезпечувальних договорів, що забезпечують їх виконання, без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.
Оскільки ПАТ «Дельта Банк» не мало права укладати договір поруки без погодження з куратором банку, такий договір слід вважати укладеним із порушенням ПАТ «Дельта Банк» закону та його господарської компетенції, що є підставою для визнання його недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України.
На думку Національного банку України, договір поруки було фактично укладено після визнання ПАТ «Дельта Банк» проблемним банком, погашення заборгованості відбувалось із рахунку відповідача ОСОБА_1 у проблемному банку та на момент погашення якої очевидною була обмеженість у використанні відповідачем коштів на його рахунку та неможливість банку виконувати свої зобов'язання перед кредиторами. Таким чином, оспорюваний договір поруки не мав на меті досягнення визначеного чинним законодавством результату для поруки - забезпечення виконання активами ПАТ «Дельта Банк» (майновими правами за кредитним договором, переданими в порядку регресу) грошових вимог до ПАТ «Укргазвидобування».
З урахуванням наведеного, Національний банк України просив визнати недійсним договір поруки № П 2022390-5, укладений 28 листопада 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 квітня 2018 року позови ПАТ «Укргазвидобування» та Національного банку України задоволено.
Визнано недійсним договір поруки від 28 листопада 2014 року № П2022390-5, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорюваний договір поруки суперечить положенням статті 548 ЦК України, а тому підлягає визнанню недійсним із підстав, передбачених частиною першою статті 203, статтею 215 ЦК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 квітня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позовів.
Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що посадові особи ПАТ «Дельта Банк» в особі їх представників вчинили укладення спірного договору поруки від 28 листопада 2014 року з порушенням обмежень, які були встановлені нормативно-правовими актами Національного банку України, а тому зазначений правочин виходить за межі дієздатності юридичної особи - ПАТ «Дельта Банк», вчинений із перевищенням повноважень, отже, є підстави вважати його недійсним на підставі положень частини другої статті 203, статті 215 ЦК України.
Крім того, апеляційний суд вважав, що Постановою Правління Національного банку України від 11 вересня 2014 року № 560/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ «Дельта Банк» шляхом призначення куратора до AT «Дельта Банк» було застосовано особливий режим контролю, призначено куратора Банку, а тому відчуження майна (шляхом припинення права на кредит та заставу за ним) без отримання погодження з куратором Банку є наслідком порушення режиму контролю за діяльністю Банку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2019 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що договір поруки було укладено на законних підставах і сторони кредитного договору не могли в договорі передбачити укладення в майбутньому договору поруки з ОСОБА_1 , який не є стороною кредитного договору. Крім того, не було обов'язковою умовою попередження боржника щодо укладення оспорюваного договору поруки.
Також у касаційній скарзі заявник посилається на обставини, які встановлені Вищим адміністративним судом України у справі № К/800/7723/16, де в ухвалі зазначено, що договори поруки були укладені з дотриманням, передбачених законом вимог на їх укладення, укладені за взаємною згодою сторін та за відсутності законодавчих заборон на укладення таких угод.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2020 року справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» до ОСОБА_1 , публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа без самостійних вимог - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа з самостійними вимогами - Національний банк України, про визнання договору поруки недійсним та за зустрічним позовом Національного банку України до ОСОБА_1 , публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування», про визнання недійсним договору поруки прийнято до розгляду.
Призначено справу до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Мотиви передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходила із наступного.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що оспорюваний договір, укладений із порушенням норм закону та умов договору застави майнових прав, майнові права ПАТ «Дельта Банк» за договором кредитної лінії ВКЛ-2022390/1, які перебували у заставі Національного банку України, фактично були відчужені без його згоди третій особі, оскільки оспорюваний договір поруки було укладено значно пізніше, ніж укладено договір застави майнових прав із Національним банком України, чим фактично було порушено умови договору застави майнових прав (підпункт 3.4.5) щодо встановлення заборони відносно внесення змін до договору кредитної лінії від 30 вересня 2013 року №ВКЛ-2022390/1 та забезпечувальних договорів, що забезпечують їх виконання, без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.
Пред'являючи позов про визнання недійсним договору поруки від 28 листопада 2014 року №П2022390-5, Національний банк України обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що укладання договору поруки, як договір виконання якого тягне за собою передачу забезпечувальних прав до поручителя, за своєю суттю є передачею прав на заставне майно, а тому повинен був укладатись за згодою Національного банку України.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 30 січня
2014 року № 692/БТ, ПАТ «Дельта Банк» було віднесено до категорії проблемних та запроваджено певні обмеження у діяльності банку, зокрема, погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, необхідно було приймати тільки в грошовій формі (крім набуття права власності на об'єкти застави за погодженням із куратором банку). Погашення відповідачем ОСОБА_1 за кредитними зобов'язаннями ПАТ «Укргазвидобування» було проведено з поточного рахунку ОСОБА_1 в банку, проблемність якого була встановлена цією постановою, в результаті таких дій, ПАТ «Дельта Банк» та Національний банк України, як заставодержатель, не отримали реальних грошових надходжень на погашення зобов'язань за кредитним договором, в той час як відповідач ОСОБА_1 неправомірно отримав право зворотної вимоги (регресу) до ПАТ «Укргазвидобування». Крім того, грошові кошти, які були перераховані на виконання оспорюваного договору, були 14 травня 2015 року повернуті на вкладний рахунок відповідача ОСОБА_1 .
Разом із тим, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30 січня 2019 року у цивільній справі
№ 755/11560/16-ц (провадження № 61-38539цс18) у аналогічній справі дійшов висновку про відмову у визнанні недійсним договору поруки через те, що оспорюваний у справі договір поруки було укладено до віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних постановою Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних». Верховний Суд у цій справі не погодився з висновками апеляційного суду, який зауважив, що оспорюваний правочин ставить інших кредиторів ПАТ «Дельта Банк» із кредиторськими вимогами у невигідне становище, оскільки умови договору, укладеного для забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, передбачають договірне списання грошових коштів з рахунку відповідача, відкритих у цьому банку. Відтак, відповідач фактично отримав право на задоволення своїх кредиторських вимог у рахунок позачергового задоволення вимог відповідно до договору забезпечення, укладеного з ПАТ «Дельта Банк».
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 червня 2018 року при розгляді аналогічної справи № 761/22001/15-ц (провадження № 61-643св17) дійшов висновку про те, що укладення договору поруки та його виконання поручителем жодним чином не порушує законні права та інтереси Національного банку України як заставодержателя за зазначеними вище договорами застави. Відсутність порушення оспорюваним договором прав та інтересів особи, яка не є його стороною, є підставою для відмови в позові про визнання його недійсним (стаття 215, 216 ЦК України). При цьому Верховний Суд у цій постанові зауважив, що вищезазначені норми не передбачають й обов'язкового визначення основним зобов'язанням видів забезпечення його виконання. Зазначення поруки як виду забезпечення у тексті основного зобов'язання є факультативною умовою, недотримання якої не тягне за собою визнання правочину недійсним. Також у постанові наголошено, що обмеження АТ «Дельта Банк» щодо погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, приймати тільки в грошовій формі (крім набуття права власності на об'єкти застави за погодженням з куратором банку), яке було введено постановою Національного банку України від 30 жовтня 2014 року не стосується укладення договору поруки, оскільки порука є новим та додатковим забезпеченням виконання зобов'язання за кредитним договором.
Колегія суддів Другої судової палати вважала, що існують підстави для відступлення від указаних у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 761/22001/15-ц (провадження № 61-643св17) та у постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у цивільній справі № 755/11560/16-ц (провадження № 61-38539цс18), адже вимоги про визнання договору поруки є обґрунтованими через те, що укладення оспорюваного договору поруки було направлено фактично на отримання відповідачем ОСОБА_1 права зворотної вимоги до позивача за рахунок розміщеного у проблемному банку вкладу, розмір якого перевищує суму граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. При цьому банк, у свою чергу, не отримав реальних коштів на погашення зобов'язань за кредитним договором.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши підстави для передання справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, остання звертає увагу на таке.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У частині другій статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Відтак, підставами для передачі справи на розгляд Об'єднаної палати є сукупність декілька аспектів справи, зокрема однаковість застосованих норм права, подібність правовідносин (права та обов'язки, сторони, фактичні обставини тощо), відмінність поглядів суду на тлумачення та/ або застосування норм права тощо.
У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 3-705гс16 наголошено на тому, що угода про врегулювання погашення заборгованостей, яка укладена між сторонами у справі, відповідає встановленим законодавством вимогам, є чинною та не визнана недійсною у судовому порядку, а тому є обов'язковою для сторін і повинна добросовісно виконуватися; при цьому цивільні права сторони, що ґрунтуються на умовах цієї угоди, у разі їх порушення, підлягають захисту в тій же мірі і в той же спосіб, що і права, які передбачені актами цивільного законодавства або випливають із них. Зазначений висновок узгоджується зі встановленим статтею 629 ЦК України загальним принципом обов'язковості договору. Натомість відповідачі при укладенні оспорюваних у цій справі додаткових угод до договору процентної позики, за відсутності погодження банку на зміну умов цього договору, незважаючи на те, що обов'язковість такого погодження передбачено умовами угоди про врегулювання погашення заборгованостей, допустили порушення вимог статті 629 ЦК України, частини першої статті 203 ЦК України, що відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання таких угод недійсними.
Отже, Верховний Суд України фактично зробив висновок, що у разі коли один договір (який укладається однією із сторін) суперечить умовам іншого договору (де така особа була стороною договору), то для захисту прав та інтересів особи (яка не укладала наступний договір) може бути застосований такий спосіб захисту як визнання правочину недійсним. Причому при оспорюванні договору, який суперечить умовам іншого договору, повинна враховуватися добросовісність.
Відповідно до пункту 7 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, зокрема й шляхом уточнення.
Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що вирішення питання про відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, яке порушено в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року, не відноситься до компетенції об'єднаної палати, тому справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтею 403 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
Справу 761/21994/15-ц за позовом публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» до ОСОБА_1 , публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа без самостійних вимог - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа з самостійними вимогами - Національний банк України, про визнання договору поруки недійсним та за зустрічним позовом Національного банку України до ОСОБА_1 , публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування», про визнання недійсним договору поруки, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року повернути Верховному Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Сімоненко
Судді: Б. І. Гулько
В. С. Висоцька
Д. Д. Луспеник
Є. В. Синельников
В. І. Крат
М. Є. Червинська