Постанова
Іменем України
26 листопада2020 року
м. Київ
справа № 524/10374/18
провадження № 61-21889св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Акціонерне товариство «ВТБ Банк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «ВТБ Банк» на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14 серпня 2019 року у складі судді Андрієць Д. Д. та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Бондаревської С. М., Лобова О. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ВТБ Банк», ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та іпотеки,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до відповідачів, посилаючись на те, що 03 вересня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір № 12.11/08-ДІ, відповідно до якого предметом іпотеки була квартира АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27 серпня 2008 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Прокопом О. Е., зареєстрованого в реєстрі за № 5998.
Зазначає, що вказаний договір купівлі-продажу був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та, відповідно до умов договору квартира належала продавцю на підставі рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 16 травня 2008 року, яке було скасовано ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 30 серпня 2011 року у зв'язку із нововиявленими обставинами.
Вказує, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 11 жовтня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області відмовлено; задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області і визнано за ОСОБА_1 право власності, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1 .
Вважає, що на даний час його права як власника квартири, порушуються, оскільки в провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом АТ «ВТБ Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 у зв'яку з наявною заборгованістю ОСОБА_4 перед банком, який не є належним власником вказаного нерухомого майна.
З урахуванням наведеного просив суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений 27 серпня 2008 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Прокопом О. Е., зареєстрований в реєстрі за № 5998; визнати недійсним іпотечний договір № 12.11/08-ДІ, укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 , посвідчений 03 вересня 2008 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Прокопом О. Е., зареєстрований в реєстрі за № 6261; вирішити питання судових витрат.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 до АТ «ВТБ БАНК», ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та іпотеки, задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений 27 серпня 2008 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Прокопом О. Е., зареєстрований в реєстрі за № 5998. Визнано недійсним іпотечний договір № 12.11/08-ДІ, укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 , посвідчений 03 вересня 2008 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Прокопом О. Е., зареєстрований в реєстрі за № 6261. Вирішено питання розподілу судових витрат
Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу АТ «ВТБ Банк» залишено без задоволення, а рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 серпня 2019 року без змін.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу від 27 серпня 2008 року, ОСОБА_3 не була належним власником нерухомого майна, то зміст цього договору не відповідає вимогам статті 203 ЦК України, а тому вказаний правочин було визнано судом недійсним. Окрім того, оскільки судом було визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який слугував підставою для передання вказаного нерухомого майна в іпотеку, суд вважав, що іпотечний договір № 12.11/08-ДІ, посвідчений 03 вересня 2008 року приватним нотаріусом Прокопом О. Е., також є недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року представник АТ «ВТБ Банк» - адвокат Галасун Г. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14 серпня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувані судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника АТ «ВТБ Банк» мотивована тим, що судами визнано неналежний спосіб захисту прав позивача шляхом визнання договору купівлі-продажу недійсним. Вказує, що наслідком угоди, укладеної з порушенням права власності позивача є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація), а тому права позивача не підлягають захисту шляхом задоволення вимог до набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 203 ЦК України та 215 ЦК України.
Представник заявника зазначає, що з огляду на те, що права позивача у цій справі не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу, то відповідним чином, не може бути законним і обґрунтованим рішення суд щодо визнання іпотечного договору недійсним з підстав визнання недійсності договору купівлі-продажу квартири.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2020 року позивачем ОСОБА_1 до Верховного Суду було подано відзив на касаційну скаргу АТ «ВТБ Банк» в якому позивач у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на її необґрунтованість, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Автозаводського районного суду м. Кременчука.
21 лютого 2020 року цивільна справа № 524/10374/18 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 27 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Прокопом О. Е. Відповідно до умов договору ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_4 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 209,3 кв. м, житловою площею 118,1 кв. м, яка належала продавцю на праві власності на підставі рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 16 травня 2008 року.
У свою чергу, 03 вересня 2008 року між ВАТ ВТБ Банк (правонаступником якого є - АТ «ВТБ Банк») та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір № 12.11/08-ДІ, посвідчений 03 вересня 2008 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Прокопом О. Е., предметом іпотеки за яким є нерухоме майно: квартира в трьохквартирному житловому будинку з мансардою, загальною площею 209,3 кв. м, житловою площею 118,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Цей договір забезпечує вимоги ВАТ ВТБ Банк, що витікають з кредитного договору від 03 вересня 2008 року № 12.11/08-ДІ, укладеного між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 .
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області у справі № 2-3534/2011 від 11 жовтня 2011 року відмовлено в задоволенні первісного позову ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради про визнання права власності на самовільно збудоване нерухоме майно та задоволено позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 та Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання права власності на нерухоме майно. Визнано за ОСОБА_1 право власності на триквартирний житловий будинок з мансардою під літ. «З,З ман» за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 628,1 кв. м, житловою площею 354,5 кв. м, допоміжною площею 273,6 кв. м; право власності на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 118,1 кв. м, допоміжною площею 91,2 кв. м, загальною площею 209,3 кв. м; право власності на квартиру АДРЕСА_3 , житловою площею 118,3 кв. м, допоміжною площею 91,2 кв. м, загальною площею 209,5 кв. м.; право власності на квартиру АДРЕСА_4 , житловою площею 118,1 кв. м, допоміжною площею 91,2 кв. м, загальною площею 209,3 кв. м; право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 , площею 532 кв. м., кадастровий номер земельної ділянки 5310436100:07:003:0341, цільове призначення земельної ділянки будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Рішення суду набрало законної сили 24 жовтня 2011 року.
Вказаним рішенням суду встановлено, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 16 травня 2008 року, що ухвалене у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради про визнання права власності на самовільно збудоване нерухоме майно позов ОСОБА_3 був задоволений і за нею визнано право власності на самовільно збудований нею житловий будинок з мансардою під літ. «З,З ман» загальною площею 628,1 кв. м, житловою площею 354,5 кв. м, допоміжною площею 273,6 кв. м та і в тому числі визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 30 серпня 2011 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 16 травня 2008 року було скасоване у зв'язку з нововиявленими обставинами, а справу призначено до слухання в загальному порядку.
Окрім того, рішенням суду по справі № 2-3534/2011 від 11 жовтня 2011 року встановлено, що 31 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір, за умовами якого ОСОБА_1 зобов'язався фінансувати ОСОБА_3 будівництво триповерхового, триквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 628 кв. м; всі будівельні матеріали, які використовуються ОСОБА_3 для будівництва будинку, належать ОСОБА_1 ; у випадку, якщо ОСОБА_3 , не передасть ОСОБА_1 завершений будинок до 01 вересня 2008 року або вчинить інші дії, що призведуть до невиконання п.1.2 даного Договору, ОСОБА_3 сплачує неустойку у розмірі 10% вартості будівництва при цьому ОСОБА_1 має право в судовому порядку визнати право власності на будинок та земельну ділянку.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 18 грудня 2018 року № 149963910 ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (частини перша і друга статті 4 ЦПК України).
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. подібні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17(пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником та фактичним володільцем майна - спірної квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 118,1 кв. м, допоміжною площею 91,2 кв. м, загальною площею 209,3 кв. м.
А тому висновок судів попередніх інстанцій про те, що захист його цивільного права підлягає судовому захисту саме шляхом пред'явлення негаторного прозову до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном є правильним.
Суди встановили, що наразі щодо спірного нерухомого майна діє договір купівлі-продажу від 27 серпня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та іпотечний договір № 12.11/08-ДІ, укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 від 03 вересня 2008 року, які порушують права ОСОБА_1 на вільне користування належним йому майном, а тому колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, що допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема, і шляхом пред'явлення позову про визнання недійсними відповідних правочинів, що буде належним способом захисту його цивільного права.
З огляду на вищенаведене колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами визнано неналежний спосіб захисту прав позивача шляхом визнання договору купівлі-продажу недійсним, адже наслідком угоди, укладеної з порушенням права власності позивача є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація), а тому права позивача не підлягають захисту шляхом задоволення вимог до набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 203 ЦК України та 215 ЦК України.
Крім того, як правильно вказував апеляційний суд, питання повернення майна у володіння законного власника - ОСОБА_1 вже вирішено судом шляхом постановлення 11 жовтня 2011 року Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області рішення у справі №2-3534/2011, яким визнано за останнім право власності на спірну квартиру, відтак, позивач є власником спірного майна, що виключає можливість пред'явлення віндикаційного позову.
Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (частина перша статті 658 ЦК України). Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Таким чином, розпоряджатись майном може тільки власник.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна були правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.
Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Суди встановили, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області по справі № 2-3534/2011 від 11 жовтня 2011 року була встановлена безпідставність вимог ОСОБА_3 про визнання за нею права власності, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1 .
Таким чином колегія суддів вважає привильними висновки судів попередніх інстанцій, що вказане рішення суду спростовує презумпцію правомірності договору купівлі -продажу від 27 серпня 2008 року, з огляду на те, що на момент його укладення ОСОБА_3 не була належним власником нерухомого майна, адже рішення, яким за ОСОБА_3 було визнано право власності було скасоване, відтак, вказаний правочин не відповідає вимогам статті 203 ЦК України, а тому, в силу частини першої статті 215 ЦК України, був обґрунтовано визнаний недійсним.
Скасоване судове рішення жодних правових наслідків не породжує, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 644/7422/16-ц (провадження № 14-363цс18).
Статтею 5 Закону України «Про іпотеку» визначено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна, що належать іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація.
Проте, оскільки договір купівлі-продажу квартири від 27 серпня 2008 року місцевим судом було обґрунтовано визнано недійсним, при цьому цей правочин був підставою для передання спірного нерухомого майна в іпотеку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов до правильного висновку, що іпотечний договір від 03 вересня 2008 року № 12.11/08-ДІ також є недійсним.
З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає доводи касаційної скарги про те, що оскільки права позивача у цій справі не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу, то відповідним чином, не може бути законним і обґрунтованим рішення суду щодо визнання іпотечного договору недійсним з підстав визнання недійсності договору купівлі-продажу квартири.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників, при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «ВТБ Банк» залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14 серпня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
В. С. Висоцька
І. М. Фаловська