Постанова
Іменем України
25 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 752/21544/18
провадження № 61-2862св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація,
третя особа - Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Олійника В. І., Суханової Є. М.,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа - Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання нечинним рішення органу опіки та піклування, визначення місця проживання дитини, визначення способів участі в особистому вихованні дитини та спілкуванні з дитиною, в якому просив: визнати нечинним розпорядження Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 23 лютого 2018 року № 124 «Про визначення місця проживання малолітньої дитини»; визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 ; відібрати малолітню ОСОБА_3 від матері ОСОБА_2 та передати батькові ОСОБА_1 . У разі незадоволення вказаних позовних вимог просив визначити спосіб та порядок його участі у вихованні малолітньої ОСОБА_3 шляхом встановлення відповідного графіка. У разі незадоволення його позовних вимог про визначення місця проживання дитини з батьком, відібрання її від матері та визначення почергової участі у вихованні дитини - визначити інший спосіб участі у вихованні дитини в дошкільний та шкільний періоди і до досягнення дитиною 14-річного віку.
20 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив суд зобов'язати ОСОБА_2 забезпечити його побачення та спілкування (контакти) з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожного вівторка та четверга з 16-30 год. до 18-30 год. та кожної суботи з 12 год. до 15 год. поблизу місця проживання дитини, у публічних місцях, парках, скверах, розважальних закладах, кінотеатрах, в межах території міста Києва. Також просив зобов'язати ОСОБА_2 особисто або через третіх осіб передавати малолітню доньку у вказані дні йому для проведення ними спільних побачень (зустрічей) та особистого спілкування (контактів). Застосувати зустрічне забезпечення, зобов'язавши його повертати малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , не пізніше 18-30 год. кожного вівторка та четверга і не пізніше 15 год. кожної суботи, а також особисто передавати малолітню доньку ОСОБА_2 або третім особам за її згодою не пізніше 18 год. кожного вівторка та четверга і не пізніше 15 год. кожної суботи.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 листопада 2018 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
05 грудня 2018 року ОСОБА_1 повторно звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій посилався на те, що після припинення його шлюбних відносин з ОСОБА_2 вона чинить перешкоди у вихованні, спілкуванні, зустрічах та інших формах його контактів з їх дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 постійно змінює місце проживання дитини, заклади дошкільної освіти, гуртки, секції та інше, внаслідок чого між ним та донькою відсутній контакт (спілкування, побачення), втрачаються психологічні та емоційні зв'язки, дитина забуває батька. Тому невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неможливості виконання рішення суду. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив зобов'язати ОСОБА_2 забезпечувати явку малолітньої ОСОБА_3 , 2015 року народження, до Міського центру дитини, розташованого по вулиці Дегтярівській, 3-А в місті Києві, кожного понеділка з 15 год. до 16-30 год. для проведення спільних зустрічей (побачень) з ним у присутності ОСОБА_2 або без її присутності за участю фахівця Міського центру дитини (за згодою), без присутності будь-яких інших осіб, починаючи з наступного понеділка з дати постановлення ухвали про забезпечення позову і до ухвалення остаточного рішення в даній цивільній справі.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року у складі судді Шевченко Т. М. заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково, зобов'язано ОСОБА_2 забезпечити явку малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Міського центру дитини, розташованого по вулиці Дегтярівській, 3-А в місті Києві, кожного понеділка з 15 год. до 16-30 год. для проведення спільних зустрічей (контактів) з ОСОБА_1 у присутності ОСОБА_2 та фахівця Міського центру дитини (за згодою) без участі будь-яких інших осіб, починаючи з наступного понеділка з дати постановлення цієї ухвали до ухвалення остаточного рішення в даній справі.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що між сторонами існує спір та реальна загроза невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Обраний заявником вид забезпечення позову відповідає вимогам статті 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), є співмірним із заявленими позовними вимогами та беззаперечно буде сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків між малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її батьком - ОСОБА_1
26 грудня 2018 року представник ОСОБА_2 - адвокат Волкова О. О. подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року повернуто заявнику без розгляду.
23 квітня 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Демченко К. М. подав апеляційну скаргу повторно, але через Голосіївський районний суд міста Києва.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року скасовано, в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що застосований місцевим судом захід забезпечення позову шляхом встановлення дня тижня та часу зустрічей для спілкування позивача з донькою фактично вирішує по суті одну із заявлених позовних вимог ОСОБА_1 про визначення способу та порядку участі у вихованні доньки, що є недопустимим. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2018 року у справі № 752/25278/18 було частково задоволено заяву ОСОБА_2 , яка діяла від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , заінтересована особа - ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису, встановлено заходи обмеження прав ОСОБА_1 та покладено на нього обов'язки, зокрема заборонено наближатися на відстань ближче 500 м до місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними. Обмежувальний припис було видано строком на 6 місяців і він підлягав негайному виконанню, тобто з 06 грудня 2018 року. Таким чином, оскаржуваною ухвалою фактично було скасовано рішення суду в іншій справі, яке набрало законної сили.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
07 серпня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та повернути справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року і не звернув уваги на те, що копію зазначеної ухвали ОСОБА_2 отримала в день її постановлення, однак апеляційну скаргу подала лише 23 квітня 2019 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження в 5 місяців. Крім того, апеляційний суд розглянув справу без його участі та необґрунтовано відмовив у задоволенні його клопотань про відкладення розгляду справи та про долучення до матеріалів справи доказів. Висновок апеляційного суду про тотожність заявлених позовних вимог та заходів забезпечення позову, які були вжиті судом першої інстанції, є помилковим, оскільки він не заявляв позовних вимог про зустріч з дитиною в Міському центрі дитини, про зустріч з дитиною у присутності ОСОБА_2 , психолога або будь-яких інших осіб. Оскільки відповідач налаштовує малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проти нього, то в подальшому він може втратити емоційний контакт з дитиною і виконати остаточне рішення суду в цій справі буде неможливо. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2018 року у справі № 752/25278/18 за заявою ОСОБА_2 , яка діяла від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , заінтересована особа - ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису було ухвалено без його участі, тому він не знав про його існування.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Волкової О. О. на ухвалу Київського апеляційного суду від 03 січня 2019 року в цій справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду міста Києва.
25 липня 2019 року справа № 752/21544/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року в цій справі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Волкової О. О. задоволено частково, скасовано ухвалу Київського апеляційного суду від 03 січня 2019 року.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Матеріалами справи підтверджується, що в позовній заяві ОСОБА_1 , окрім вимог про визнання нечинним рішення органу опіки та піклування, визначення місця проживання дитини, просив також визначити спосіб та порядок його участі у вихованні малолітньої ОСОБА_3 шляхом встановлення відповідного графіка. В разі незадоволення його позовних вимог про визначення місця проживання дитини з батьком, відібрання її від матері та визначення почергової участі у вихованні дитини просив визначити інший спосіб участі у вихованні дитини в дошкільний та шкільний періоди і до досягнення дитиною 14-річного віку.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач посилався на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до фактичної неможливості виконання рішення суду у зв'язку з повним розривом сімейних зв'язків, психологічного і емоційного контакту між ним та дитиною. Тому просив суд зобов'язати ОСОБА_2 забезпечувати явку малолітньої ОСОБА_3 , 2015 року народження, до Міського центру дитини, розташованого по вулиці Дегтярівській, 3-А в місті Києві, кожного понеділка з 15 год. до 16-30 год. для проведення спільних зустрічей (побачень) з ним у присутності ОСОБА_2 або без її присутності за участю фахівця Міського центру дитини (за згодою), без присутності будь-яких інших осіб, починаючи з наступного понеділка з дати постановлення ухвали про забезпечення позову і до ухвалення остаточного рішення у справі.
Апеляційним судом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2018 року у справі № 752/25278/18 було частково задоволено заяву ОСОБА_2 , яка діяла від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , заінтересована особа - ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису, встановлено заходи обмеження прав ОСОБА_1 та покладено на нього обов'язки, зокрема заборонено наближатися на відстань ближче 500 м до місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними. Обмежувальний припис видано строком на 6 місяців, а також зазначено, що рішення суду підлягає негайному виконанню і оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з пунктами 2, 10 частини першої, частинами третьою, десятою статті 150 ЦПК України в редакції, чинній на час постановлення ухвали про забезпечення позову судом першої інстанції та ухвалення оскаржуваного судового рішення апеляційним судом, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 153 ЦПК України в редакції, чинній на час постановлення ухвали про забезпечення позову судом першої інстанції та ухвалення оскаржуваного судового рішення апеляційним судом, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 4, 10 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що «право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін».
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Скасовуючи ухвалу місцевого суду та відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що встановлення дня тижня та часу зустрічей для спілкування позивача з донькою фактично вирішує по суті одну із заявлених позовних вимог ОСОБА_1 про визначення способу та порядку участі у вихованні доньки. Забезпечення позову у спосіб, запропонований позивачем, фактично наперед вирішує питання, які стосуються розгляду частини позовних вимог по суті. Тому правильним є висновок апеляційного суду щодо тотожності вжитих судом першої інстанції заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, що відповідно до частини десятої статті 150 ЦПК України не допускається.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень (джерело посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/79685809), постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2018 року у справі № 752/25278/18 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 , яка діяла від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , заінтересована особа - ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2020 року у справі № 752/25278/18 (провадження №61-67св19) касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року - без змін (джерело посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/90385054).
При цьому, враховуючи, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2018 року у справі № 752/25278/18 підлягало негайному виконанню і оскарження цього рішення не зупиняло його виконання, то правильним є висновок апеляційного суду про те, що вжиті ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року заходи забезпечення позову шляхом зобов'язання ОСОБА_2 забезпечити явку малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Міського центру дитини, розташованого по вулиці Дегтярівській, 3-А в місті Києві, кожного понеділка з 15 год. до 16-30 год. для проведення спільних зустрічей (контактів) з ОСОБА_1 у присутності ОСОБА_2 та фахівця Міського центру дитини (за згодою) без участі будь-яких інших осіб, починаючи з наступного понеділка з дати постановлення цієї ухвали до ухвалення остаточного рішення у даній справі, фактично скасовують зазначене рішення суду в іншій справі, яке набрало законної сили 06 грудня 2018 року та було чинним до 05 лютого 2019 року.
Доводи касаційної скарги про те, щоапеляційний суд безпідставно поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов'язується з наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Згідно зі статтею 6 Конвенції кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у контексті Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного та обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії»).
Відповідно до правових висновків ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява №23436/03).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 травня 2019 року заяву ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено, поновлено процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року. (т.1 а.с.214-215)
Статтею 355 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 351 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини першої розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Поновлюючи строк на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції взяв до уваги те, що вперше ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року протягом 15-ти днів з моменту ознайомлення з нею, однак ухвалою Київського апеляційного суду від 03 січня 2019 року її апеляційну скаргу було повернуто без розгляду на підставі підпункту 15.5 пункту 15 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у зв'язку з поданням вказаної апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Посилаючись на те, що чинне законодавство містить положення, які могли бути витлумачені відповідачем неоднозначно, апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність поновлення строку на апеляційне оскарження з метою забезпечення доступу до правосуддя.
Аргументи заявника про те, що апеляційний суд розглянув справу без його участі та необґрунтовано відмовив у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи, є неспроможними, оскільки про судове засідання апеляційного суду, призначене на 20 червня 2019 року, він був належним чином повідомлений 22 травня 2019 року (згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0209908090779). При цьому, визнавши причини неявки позивача неповажними та відмовивши в задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Згідно з частиною другою статті 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
З огляду на викладене, оскільки питання про достатність доказів відноситься до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і апеляційним судом не встановлено порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції, то посилання заявника на те, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні його клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення і стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував.
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що питання визначення способів участі в особистому вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто не проживає разом з нею під час судових спорів, становить загрозливу проблематику, яка не передбачена законодавцем. На даний час відсутня єдина позиція щодо вказаного питання, тому ця справа повинна бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною п'ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
За наведених обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки в цій справі апеляційним судом правильно застосовано норми процесуального права, а наведені у клопотанні аргументи не свідчать про наявність виключної правової проблеми і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. А. Стрільчук
Судді:В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
М. Ю. Тітов