18 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 757/18772/19-ц
провадження № 61-15907 ск 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не є учасником справи - ОСОБА_1 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Затварницька Інна Петрівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округ Солом'яна Лідія Василівна про визнання права власності на квартиру, визнання договорів дарування квартири недійсними та скасування державної реєстрації права власності на квартиру,
У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Затварницька І. П., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солом'яна Л. В. та просила:
- визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 та витребувати її із володіння відповідача ОСОБА_5 ;
- визнати недійсним договір дарування квартири від 24 березня 2011 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Затварницькою І. П. та зареєстровано в реєстрі за № 701;
- визнати недійсним договір дарування квартири від 01 листопада 2016 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солом'яною Л. В. та зареєстровано в реєстрі за № 1250 (номер запису про право власності 17305340);
- скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_3 ;
- скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_4 ;
- скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 та запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_5 за № 17305340.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2019 року позов задоволено частково, визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та витребувано її із володіння ОСОБА_5 .
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 24 березня 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Затварницькою І. П., зареєстрований в реєстрі за № 701.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 01 листопада 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солом'яною Л. В., зареєстрований в реєстрі за № 1250.
Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 та запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_5 за № 17305340.
10 серпня 2020 року ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу на вказане судове рішення.
12 жовтня 2020 року представник ОСОБА_5 подав заяву про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 77,4 м2, за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 1077273080000.
Заява обґрунтована тим, що станом на 11 жовтня 2020 року позивач - ОСОБА_2 подарувала квартиру, що є предметом розгляду у цій справі, ОСОБА_1 , яка не є учасником справи, а тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, якщо воно буде прийняте на користь ОСОБА_5 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року в складі колегії суддів Оніщук М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В. заяву про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції від 20 серпня 2019 року не набрало законної сили в зв'язку з його оскарженням до апеляційного суду, при цьому 04 червня 2020 року позивач подарувала спірну квартиру ОСОБА_1 , що є неприпустимим до прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
29 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду та просила суд скасувати її як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не взяв до уваги, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів виключно позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Крім цього, договір дарування було укладено до подання апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження, а квартира на момент винесення ухвали апеляційного суду, якою накладено арешт на спірну квартиру, належала ОСОБА_1 , яка не є стороною у справі, що порушує вимоги пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України.
Відповідно до абзацу 5 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.
Апеляційний суд встановив, що предметом спору в цій справі є квартира АДРЕСА_1 , яка 04 червня 2020 року була подарована ОСОБА_1 , яка не є учасником справи.
Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішення.
Згідно з пунктом 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечено, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Апеляційний суд встановивши, що спірну квартиру, яка є предметом спору, до прийняття постанови апеляційним судом подаровано ОСОБА_1 , у зв'язку з чим існує реальна загроза утруднення виконання можливого рішення суду, винесеного на користь відповідача ОСОБА_5 , дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Посилання ОСОБА_1 на те, що спірна квартира була їй подарована через більше чим пів року з дня винесення рішення судом першої інстанції та до відкриття апеляційного провадження, не беруться до уваги, оскільки апеляційний суд установив, що строк на подання апеляційної скарги пропущено з поважних причин та поновив його.
Відповідно до частини другої статті 273 ЦПК України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Доводи ОСОБА_1 про те, що заява про забезпечення позову подається виключно для захисту прав або інтересів позивача, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України захист прав або інтересів позивача є однією із трьох підстав забезпечення позову.
Інші доводи та обставини, на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки їм було надану відповідну правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Ураховуючи викладене, підстави вважати, що апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, відсутні.
З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук