17 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 607/10651/18
провадження № 61-5394 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач -прокуратура Тернопільської області, Державнаказначейська служби України,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2018 року, на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 грудня 2018 року в складі судді Вийванка О. М. та на постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року в складі колегії суддів Ткача З. Є., Міщія О. Я., Шевчук Г. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
Учервні 2018 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до прокуратури Тернопільської області, Державної казначейської служби України та з уточненням позовних вимог просив стягнути солідарно з відповідачів 2 000 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 92 000 грн судових витрат.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що в квітні 2016 року він звернувся до прокуратури Тернопільської області з заявою про злочин, у якій зазначив, що посадові особи Тернопільської обласної державної податкової інспекції Головного управління Державної Фіскальної служби України в Тернопільській області з корисливих мотивів умисно сфабрикували документи, щоб виключити позивача зі списків осіб, які потребують покращення житлових умов, чим позбавили його права на отримання житла, на яке він чекав понад 37 років.
Прокуратура не внесла своєчасно відомості про злочин до Єдиного реєстра досудових розслідувань, приховує від ОСОБА_2 інформацію про хід розслідування в кримінальному провадженні, тривалий час не визнавала його потерпілим, вчиняє незаконні дії, що викликають сумнів в об'єктивності, неупередженості та незалежності розслідування, необґрунтовано зволікає з розглядом його звернень та клопотань, приймає незаконні рішення в справі, вносить неправдиві відомості в ЄРДР щодо кримінального провадження № 42016211180000029 із метою уникнення контролю та не розслідувати його, щоб прикривати злочинну діяльність посадовців.
ОСОБА_2 зазначав, що порушення його прав та інтересів було встановлено ухвалами суду про скасування постанов прокуратури в цьому кримінальному провадженні, що свідчить про незаконність дій прокуратури Тернопільської області.
Унаслідок виявленої зневаги з боку прокуратури Тернопільської області, а такожприйнятими протиправними рішеннями та протиправною бездіяльністю позивачеві завдана моральна шкода, оскільки такі дії призвели до утиску та обмеження позивача вреалізації та користуванні своїми правами.
ОСОБА_2 вказував, що втратив довіру до прокуратури, перебував у невизначеній ситуації, що спричинило йому глибокі душевні страждання. Позивач зазнав розчарування та страждання, що призвело до зміни звичного способу життя та негативно відобразилося на його самопочутті та здоров'ї.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2018 року позов задоволено частково та стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_2 2000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 має право на відшкодування моральної шкоди, яка виразилася в душевних стражданнях, завданих неправомірною бездіяльністю та рішеннями посадових осіб прокуратури Тернопільської області, розмір якої визначений судом із урахуванням обставин справи, вимог розумності та справедливості.
Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 грудня 2018 року стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_2 42 грн у рахунок відшкодування судових витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Частково задовольняючи заяву позивача про відшкодування судових витрат, місцевий суд виходив із того, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження факту понесення ним витрат, пов'язанних з учиненням процесуальних дій, а саме направлення процесуальних документів учасникам справи на суму 42 грн. Доказів на підтвердження оплати послуг адвоката в даній справі позивач не надав.
Питання про повернення судового збору за подачу позову вирішенню не підлягає, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подачу даного позову.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року апеляційну скаргу прокуратури задоволено, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2018 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вирішено судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, понесені прокуратурою Тернопільської області, компенсувати за рахунок держави.
Апеляційний суд виходив із того, що вимоги про відшкодування моральної шкоди обґрунтовані незаконними процесуальними рішеннями органів прокуратури, що призвели до неефективного здійснення досудового розслідування слідчими та прокурорами в кримінальному провадженні протягом тривалого часу, проте відповідні постанови були скасовані в судовому порядку з посиланням на неповноту розслідування. Отже, позивач не довів у встановленому законом порядку протиправність дій посадових осіб прокуратури Тернопільської області, внаслідок яких йому була заподіяна моральна шкода та наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями й заподіяною шкодою.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, апеляційний суд виходив із того, що позивач звільнений від сплати судового збору, а оскільки апеляційна скарга прокуратури Тернопільської області підлягає задоволенню, то судовий збір, сплачений нею за подачу апеляційної скарги, підлягає поверненню прокуратурі з Державного бюджету України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
12 березня 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2018 року, на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 грудня 2018 року та на постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі та розподіл судових витрат відповідно до вимог позивача.
Позивач указував, що сам факт неодноразового скасування судом постанов прокуратури про закриття кримінального провадження та про відмову в задоволенні заяви про притягнення особи як потерпілого є достатнім доказом незаконності дій прокуратури та підтверджує факт завдання позивачеві моральної шкоди. Рішення суду першої інстанції в цій частині є правильним, проте апеляційний суд безпідставно скасував його.
ОСОБА_2 уважає, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір моральної шкоди, оскільки глибина його душевних і фізичних страждань була значно більшою, про що свідчить украй протиправний характер дій прокуратури.
Щодо понесених судових витрат позивач указував, що форма та зміст діяльності адвоката з надання відповідних послуг може бути різною та полягати, зокрема, в наданні консультацій і складенні процесуальних документів, а тому той факт, що адвокат не подавав такі документи й не підписував їх, не спросовує, що він не надав правову допомогу.
Посилання судами на відсутність доказів, що підтверджують оплату послуг адвоката, є безпідставним, оскільки доходи та діяльність адвоката не є предметом розгляду в даній справі.
Відзив на касаційну скаргу
У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив прокуратури на дану касаційну скаргу, в якому вона просила залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Відповідач указує, що апеляційний суд із урахуванням правозастосовної практики зробив правильний висновок про недоведеність позовних вимог.
Правильним є також і висновок апеляційного суду в частині вирішення питання про розподіл судових витрат і відмови в стягненні їх із прокуратури на користь позивача, оскільки такі вимоги не підтверджуються належними та допустимими доказами.
У червні 2019 року до Верховного Суду надійшла відповідь позивача на зазначений відзив.
ОСОБА_2 зазначав, що всі викладені у відзиві доводи підлягають відхиленню з підстав, наведених ним у касаційній скарзі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 квітня 2016 року в справі № 607/3839/16-к скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність прокурора Тернопільської місцевої прокуратури і зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Зобов'язано Тернопільську місцеву прокуратуру внести до ЄРДР відомості за заявою ОСОБА_2 від 01 квітня 2016 року про кримінальне правопорушення та розпочати досудове розслідування, про що повідомити заявника у встановлені нормами КПК України термін та спосіб.
21 квітня 2016року до ЄРДР за № 42016211180000029 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України.
Постановою старшого слідчого СВ прокуратури Тернопільської області від 29 липня 2016 кримінальне провадження № 42016211180000029 від 21 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті364 КК України, закрито в зв'язку з відсутністю в діях працівників Тернопільської ОДПІ ГУ ДФС України в Тернопільській області ознак складу вказаного злочину.
Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2016 року в справі № 607/9669/16-к скасовано постанову слідчого СВ прокуратури Тернопільської області від 27 вересня 2016 року про закриття кримінального провадження № 42016211180000029 від 21 квітня 2016 року, а матеріали кримінального провадження №42016211180000029 від 21 квітня 2016 року направлено до прокуратури Тернопільській області для продовження досудового розслідування.
Постановою заступника начальника СВ прокуратури Тернопільської області від 18 травня 2016 року в задоволенні клопотання ОСОБА_2 від 16 травня 2016 року про залучення його як потерпілоговідмовлено.
Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2016 року в справі № 607/9669/16-к скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність слідчого щодо визнання його потерпілим задоволено. Скасовано постанову заступника начальника СВ прокуратури Тернопільської області від 18 травня 2016 року про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_2 від 16 травня 2016 року про залучення як потерпілого в кримінальному провадженні № 42016211180000029 від 21 квітня 2016 року, а матеріали вказаного кримінального провадження повернуто в прокуратуру Тернопільської області для вирішення клопотання ОСОБА_2 від 16 травня 2016 року про визнання його потерпілим.
Постановою слідчого від 30 листопада 2016 року ОСОБА_2 відмовлено у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні № 42016211180000029.
Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року в справі № 607/9669/16-к скасовано постанову старшого слідчого відділу прокуратури Тернопільської області від 30 листопада 2016 року в кримінальному провадженні № 42016211180000029 від 21 квітня 2016 року про відмову в визнанні потерпілим та зобов'язано слідчого, прокурора в кримінальному провадженні вручити ОСОБА_2 пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого.
Постановою слідчого в ОВС СВ прокуратури Тернопільської області від 28 грудня 2017 року кримінальне провадження № 42016211180000029 від 21 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України, закрито в зв'язку з відсутністю в діяннях працівників Тернопільської ОДПІ ГУ ДФС України в Тернопільській області ознак складу вказаного злочину.
Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року в справі № 607/1108/18 скаргу ОСОБА_2 на постанову прокурора Тернопільської прокуратури про закриття кримінального провадження задоволено. Скасовано постанову слідчого в ОВС СВ прокуратури Тернопільської області від 28 грудня 2017 року про закриття кримінального провадження № 42016211180000029 від 21 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України, а матеріали кримінального провадження № 42016211180000029 від 21 квітня 2016 року направлено в СВ прокуратури Тернопільської області для продовження досудового розслідування.
Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 серпня 2018 року в справі № 607/14100/18 скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність прокурора прокуратури Тернопільської області задоволено. Зобов'язано прокурора прокуратури Тернопільської області в кримінальному провадженні № 42016211180000029 розглянути скаргу ОСОБА_2 на недотримання строків у кримінальному провадженні, зареєстровану в прокуратурі Тернопільської області 16 липня 2018 року за № 1224, повідомивши заявника про результати її розгляду в строк до трьох днів від отримання копії ухвали.
На момент розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанцій триває досудове розслідування кримінального провадження №42016211180000029 від 21 квітня 2016 року, що не заперечується учасниками справи.
Суди також установили, що адвокат Помарянський В. С. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №645 від 15 липня 2011 року) мав повноваження на представництво інтересів ОСОБА_2 у цій справі на підставі ордера серії ТР № 034896 від 12липня 2018 року
На підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу позивач подав у суд першої інстанції акт прийому-передачі надання правової допомоги в цивільній справі № 607/10651/18, складений 15 листопада 2018 року ОСОБА_2 та адвокатом Поморянським В. С.
Згідно з указаним актомгонорар адвоката становить 20 250 грн, який ОСОБА_2 зобов'язаний сплатити до 01 травня 2019 року.
У матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують фактоплати гонорара адвоката (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та інші).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України(тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)».
У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
Згідно з частиною першоюстатті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Установивши, що позивач не довів у встановленому законом порядку факт завдання прокуратурою Тернопільської області моральної шкоди, а саме наявності протиправних дій чи бездіяльності її посадових осіб і причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та завданою моральною шкодою, апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову в даній справі.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права зроблений, зокрема, в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 243/5118/19(провадження № 61-213св20), від 12 квітня 2019 року в справі № 686/10651/18(провадження № 61-305св19).
Оскарження особою до суду прийнятих процесуальних рішень органом досудового розслідування (прокурором) під час кримінального провадження в порядку вимог КПК України є механізмом реалізації його права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства.
Реалізація такого механізму оскарження постанов слідчого у розумінні статті 23 ЦК України не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом, зокрема, в постановах від 27 березня 2019 року в справі № 243/9826/16-ц (провадження № 61-16543св18), від 11 лютого 2019 року всправі № 233/4186/16-ц (провадження № 61-17986св18), від 31 жовтня 2018 року в справі № 646/5224/17 (провадження № 61-7478св18), від 26 вересня 2018 року в справі № 638/12068/16-ц (провадження № 61-203св18).
Із урахуванням зазначеного, правильним є також висновок апеляційного суду, щоправа та інтереси позивача у кримінальному провадженні були відновлені ухвалами слідчих суддів Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються в разі відмови в позові на позивача.
Установивши, що позов не підлягає задоволенню, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутністьпідстав для стягнення з прокуратури на користь позивача витрат на професійну правову допомогута витрат, пов'язанних із учиненням процесуальних дій.
Аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваною постановою апеляційного суду, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук