30 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 620/808/20
адміністративне провадження № К/9901/29927/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року
у справі №620/808/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області
про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просила:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівської області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років за її заявою від 29 січня 2020 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівської області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до вимог ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 26 липня 2001 року), виходячи із розрахунку 90% від суми щомісячного (чинного) заробітку, без обмеження граничного розміру з урахуванням середньомісячної суми виплат обчисленої за останні 24 календарні місяці роботи перед зверненням за призначенням пенсії, яка становить 41965,70 грн відповідно до довідки прокуратури Чернігівської області від 29 січня 2020 року № 18-12, починаючи з 29 січня 2020 року (з дня звернення за пенсією), а в подальшому довічно здійснювати належні позивачу виплати пенсії за вислугу років щомісячно
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівської області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років за її заявою від 29 січня 2020 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівської області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до вимог ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ (в редакції від 26 липня 2001 року), виходячи із розрахунку 90% від суми щомісячного (чинного) заробітку, без обмеження граничного розміру з урахуванням середньомісячної суми виплат обчисленої за останні 24 календарні місяці роботи перед зверненням за призначенням пенсії, яка становить 41965,70 грн відповідно до довідки прокуратури Чернігівської області від 29 січня 2020 року № 18-12, починаючи з дня звернення за пенсією - 29 січня 2020 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області задоволено. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року скасовано та ухвалено постанову, якою позов залишено без задоволення.
06 листопада 2020 року позивачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у справі №620/808/20.
Розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом дослідження, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені в справі незначної складності.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Суд також звертає увагу на положення п. 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.
Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
За правилами п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у п. 7 ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 13 КАС України, а також ч. 1 ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Крім того, серед основних напрацьованих Європейським судом з прав людини підходів до касаційного перегляду судових рішень та, відповідно, застосування "процесуальних фільтрів" до такого перегляду слід віднести наступні:
- Конвенція не зобов'язує держави створювати апеляційні або касаційні суди, проте, якщо вони створені, то особі має гарантуватися дотримання гарантій п. 1 ст. 6 ЄКПЛ на рівні цих судів, хоча у таких випадках можуть застосовуватися менш суворі стандарти.
- право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати передбачуваним обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
- сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору або наявність сумнів у правильності рішення, яке набрало законної сили, не може бути самостійною підставою для оскарження судового рішення.
- жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
- головною функцією судів вищих інстанцій з перегляду є розгляд правових питань, що мають важливе та виключне значення, усунення фундаментальних правових помилок і недоліків, допущених судами нижчих інстанцій, забезпечення єдності судової практики, уніфікованого та єдиного застосування права, а не новий розгляду справи.
В касаційній скарзі скаржник посилається на те, що дана справа підлягає касаційному оскарженню на підставі пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, зазначаючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а справа становить значний суспільний інтерес.
Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України є необґрунтованими, оскільки на поточний день ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.
Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених пп. «а» - «г» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Колегія суддів відхиляє посилання позивача на правову позицію Верховного Суду висловлену у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі №211/2954/17 та від 24 січня 2019 року у справі №404/5325/17, оскільки Верховним Судом постановою від 17 жовтня 2018 року справу №211/2954/17 направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд (судом апеляційної інстанції не враховано, що у позовній заяві позивач просив призначити пенсію на підставі статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року, а відмова відповідача стосується наявності підстав призначення пенсії на підставі Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року), а постановою від 24 січня 2019 року справу №404/5325/17 направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (отримавши клопотання про відкликання апеляційної скарги судом апеляційної інстанції не було його вирішено відповідно до вимог процесуального закону та не прийнято відповідного процесуального рішення). Отже правовідносини у цій справі не є подібними до тих, що виникли у справах №211/2954/17 та №404/5325/17, що унеможливлює використання висновків Верховного Суду в межах даних правовідносин.
До того ж при постановлені рішення суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією викладеною Верховним Судом у постановах від 04 березня 2020 року у справі №265/6322/16-а, від 18 березня 2020 року у справі №310/7064/16-а та від 11 червня 2020 року у справі №265/2627/17.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у вказаній справі, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
З урахуванням вищенаведеного касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню в розумінні ст. 328 КАС України, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до ст. 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі "Науменко проти України" (заява № 41984/98, п. 52), правова певність (визначеність) передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи; цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи; повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень; перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду; відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником не обґрунтовано у касаційній скарзі, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна правова позиція стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності викладена Верховним Судом в ухвалах від 18 лютого 2020 року у справі № 560/2143/19, від 19 березня 2020 року у справі №300/1924/19, від 24 березня 2020 року у справі №500/2006/19, від 14 квітня 2020 року у справі №560/2645/19.
Керуючись ст. ст. 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у справі №620/808/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіІ.В. Желєзний Я.О. Берназюк С.М. Чиркін