30 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 910/12300/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020
у справі № 910/12300/19
за позовом Фізичної особи-підприємця Дук Тетяни Миколаївни
до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», скаржник)
про визнання неправомірними дії та зобов'язання вчинити дії,
АТ КБ «ПриватБанк» 06.10.2020 (згідно з кур'єрськими відмітками) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 (повний текст постанови виготовлений 09.09.2020) у справі № 910/12300/19, ухвалити нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Крім того, скаржник просить суд поновити строк на касаційне оскарження судових рішень.
Ухвалою Верховного Суду від 22.10.2020 касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» у справі №910/12300/19 залишено без руху, оскільки остання не містила належного обґрунтування необхідності відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також належного обґрунтування у чому конкретно полягало неправильне застосування норм матеріального та/або порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій; та не містила доказів сплати судового збору, у встановленому Законом розмірі та порядку. Надано скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги та роз'яснено, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, судом буде повернута касаційна скарга на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Крім того, зазначеною ухвалою скаржнику роз'яснено, що йому необхідно конкретизувати норми права, порушенні судами попередніх інстанцій, та зазначити постанову Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні), або навести іншу підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) пунктом (пунктами) частини другої статті 287 ГПК України з відповідним обґрунтуванням. А також зазначено, що одного посилання скаржника в обґрунтування своєї правової позиції на те, що, що суд апеляційної інстанції не врахував та не зазначив в оскаржуваному судовому рішенні жодного висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, не є підставою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
При цьому суд касаційної інстанції відзначив, що відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Однак дана норма, а також чинний ГПК України не містить посилань на обов'язок суду зазначати (перераховувати) в ухваленому судовому рішенні всі враховані/невраховані правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду. Тобто зазначеною нормою закріплені дискреційні повноваження суду в межах процесуального законодавства на власний розсуд вирішувати питання щодо наведення/ненаведення постанови Верховного Суду при ухваленні судового рішення.
Верховний Суд наголосив, що визначати, обґрунтовувати та вказувати у поданій касаційній скарзі підставу для касаційного оскарження, враховуючи принципи змагальності, диспозитивності та рівності перед законом та судом, покладається саме на скаржника. Отже, виключно скаржнику належить право вибору підстави для касаційного оскарження судового рішення, зокрема і, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, при цьому саме скаржник має вказати постанову Верховного Суду, яка не була врахована судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення.
Вищевказана ухвала Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №910/12300/19 направлена скаржнику 22.10.2020 та отримана ним 02.11.2020, що підтверджується зворотним повідомлення про вручення поштового відправлення та наявною інформацією про відстеження вказаного листа на сайті http://ukrposhta.ua.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №910/12300/19 скаржник 11.11.2020 (згідно з кур'єрськими відмітками) подав заяву про усунення недоліків касаційної скарги та долучив до неї доказ сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі №910/12300/19, зокрема - платіжне доручення від 10.11.2020 №PROM0B7QZH.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку, що скаржник на усунення недоліків касаційної скарги подав заяву про усунення недоліків касаційної скарги у межах строку, наданого Судом ухвалою від 22.10.2020 у справі №910/12300/19.
Водночас у поданій заяві про усунення недоліків касаційної скарги скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень невірно застосували норми матеріального права, а саме статі 1066-1068, 1074 Цивільного кодексу України, пункт 10.1 глави 10 постанови Національного банку України від 21.01.2004 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», пункт 14.13 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», частини першу, другу статті 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»; а також порушили норми процесуального права - статті 2, 4, 5, 74, 86, 236, 238 ГПК України.
При цьому АТ КБ «ПриватБанк» знову ж таки вказує, що (надалі дослівно) «судами не враховано та не зазначено жодного висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. При цьому наведення таких висновків у касаційній скарзі, наприклад, правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №910/11471/17, вважаємо невірним та недоречним з огляду на помилковість застосування норм матеріального права, про що вказано вище».
Серед іншого скаржник вважає, що наявні підстави для касаційного оскарження судових рішень у справі №910/12300/19 у розрізі статті 287 ГПК України. При цьому скаржник не конкретизує підставу касаційного оскарження, передбачену відповідним пунктом (пунктами) частини другої статті 287 ГПК України, а лише посилається на наявність таких та перелічує їх.
Колегія суддів вважає за необхідне відзначити і те, що посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.02.2018 у справі №910/11471/17 (як таку, що не потрібно та недоречно вказувати у касаційній скарзі зі слів скаржника), не є явно обґрунтованим, оскільки як вбачається зі змісту вказаної постанови остання ухвалена за інших, встановлених судом, обставин справи та доказів по справі, а також відмінного предмета спору.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що скаржник не в повній мірі усунув недоліки касаційної скарги відповідно до вимог ухвали суду від 22.10.2020, оскільки касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» подана без додержанням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України.
Касаційний господарський суд, зауважує, що «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі»).
При цьому суд касаційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України».
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007, та «Трух проти України» (ухвала), заява № 50966/99, від 14.10.2003).
Відповідно до частини п'ятої статті 292 ГПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про повернення касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Отже, враховуючи, що протягом встановленого строку АТ КБ «ПриватБанк» не усунуло у повній мірі недоліків поданої ним же касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про повернення касаційної скарги з доданими до неї матеріалами скаржнику, у відповідності до частини п'ятої статті 292 ГПК України.
З огляду на вищевикладене клопотання скаржника, подане у цій справі, залишається без розгляду.
Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу АТ КБ «ПриватБанк», що повернення касаційної скарги не є недопуском до правосуддя, адже у разі повернення касаційної скарги, скаржник не позбавлений права повторно звернутися до суду з дотриманням порядку, строку, форми щодо касаційної скарги, передбачених статтями 288, 290, 291 ГПК України.
Керуючись статтею 234, 235, 292 ГПК України, Касаційний господарський суд, -
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 у справі №910/12300/19 повернути з усіма доданими до неї матеріалами скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова