24 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 923/260/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранець О.М. - головуючий, Студенець В.І., Мамалуй О.О.
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Ляпінського Віталія Болеславовича
на рішення Господарського суду Херсонської області
у складі судді Литвинової В.В.
від 14.11.2020
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Філінюка І.Г., Аленіна О.Ю., Бєляновського В.В.
від 28.09.2020
за позовом ОСОБА_1
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Квіти Херсона»
до відповідача-2: Держаного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Ляпінського Віталія Болеславовича
за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: ОСОБА_2
за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: ОСОБА_3
за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: ОСОБА_4
за участю третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: Приватного підприємства «Фортуна Лайт»
про визнання рішень недійсними
Державний реєстратор Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Ляпінський Віталій Болеславович 30.10.2020 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Херсонської області від 14.11.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 (повний текст складено 29.09.2020) у справі № 923/260/19.
Згідно з витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 05.11.2020 визначено склад колегії суддів: Баранець О.М. - головуючий, Студенець В.І., Мамалуй О.О.
Перевіривши матеріали касаційної скарги судом встановлено, що вона подана без дотримання вимог статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Оскаржувана постанова Південно-західного апеляційного господарського суду ухвалена 28.09.2020, повний текст виготовлено 29.09.2020, тому днем закінчення строку для подання касаційної скарги є 19.10.2020.
Державний реєстратор Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Ляпінський Віталій Болеславович звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Херсонської області від 14.11.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у справі № 923/260/19 - 30.10.2020, тобто з пропуском строку, встановленого для подання касаційної скарги.
У касаційній скарзі скаржник заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтував тим, що повний текст постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у справі № 923/260/19 отримав лише 13.10.2020.
Відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині 4 статті 293 цього Кодексу.
Нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачається автоматичного та безумовного поновлення строку на касаційне оскарження, у зв'язку з лише самим посиланням на дату отримання копії судового рішення. Дійсно, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення, проте для цього необхідно заявити відповідне клопотання, обґрунтувати поважність причин пропуску такого строку та надати суду відповідні докази.
Такими доказами можуть бути, зокрема, поштовий конверт зі штрихкодовим ідентифікатором, у якому копія оскаржуваної постанови надійшла скаржникові, або довідка відділення поштового зв'язку про дату отримання скаржником копії оскаржуваної постанови.
Розглянувши клопотання Державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Ляпінського Віталія Болеславовича про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, суд дійшов висновку, що підстави, викладені у ньому, є неповажними у зв'язку з відсутністю доказів на їх підтвердження.
Крім того, в контексті викладеного суд вважає за необхідне також зазначити, що як передбачено положеннями статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень, а особливо в даному випадку, коли саме позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції і поставив під сумнів його законність.
Інформація про стан судових справ є відкритою і кожна заінтересована особа може дізнатися про прийняті судом рішення за допомогою як контакт-центру суду так і за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень.
Оскаржувана постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у справі № 923/260/19 оприлюднена 01.10.2020 в Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою http://reyestr.court.gov.ua/Review/ 91872328.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Отже можливість поновлення пропущеного строку судом касаційної інстанції не є необмеженою, а вирішення цього питання пов'язується із наявністю поважних причин пропуску строку, обов?язок з доведення яких покладено на скаржника.
Частиною третьою статті 292 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.
Крім того, перевіривши матеріали касаційної скарги судом встановлено, що вона подана без дотримання вимог статті 290 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами частини 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено, серед іншого, підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; та/або зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним.
Отже, системний аналіз наведених положень Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
З урахуванням змін до Господарського процесуального кодексу України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
У касаційній скарзі скаржник не зазначає конкретний пункт частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не зазначає, які саме правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення, чи необхідність від їх відступлення, або відсутність таких висновків.
Лише посилання скаржника, як на підставу для відкриття касаційного провадження, на порушення норм процесуального та матеріального права, неврахування висновків Верховного Суду, без зазначення конкретних норм права (пункт, частина, стаття), які, на думку скаржника, неправильно чи з порушенням застосовано судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, не можна вважати таким, що відповідає вимогам пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України.
З огляду на викладене та, враховуючи принцип диспозитивності та принцип рівності всіх сторін перед Законом та судом, Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням наведеного касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі частин другої та третьої статті 292 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 288, 292 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу Державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Ляпінського Віталія Болеславовича на рішення Господарського суду Херсонської області від 14.11.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у справі № 923/260/19 залишити без руху.
2. Надати Державному реєстратору Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Ляпінському Віталію Болеславовичу строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, який становить 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
3. Державному реєстратору Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Ляпінському Віталію Болеславовичу усунути недоліки, встановлені в даній ухвалі у такий спосіб:
- надати суду клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження на рішення Господарського суду Херсонської області від 14.11.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у справі № 923/260/19, у якому навести інші підстави для поновлення строку;
- навести підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, які передбачено абзацом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з обґрунтуванням наявності таких підстав.
4. Роз'яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді В. Студенець
О. Мамалуй