Справа № 362/432/19
Провадження № 2/362/373/20
18 листопада 2020 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Лебідь-Гавенко Г.М.,
за участю секретаря Шевченко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Василькові Київської області без фіксування технічними засобами на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України в м. Василькові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У січні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк (далі-АТ КБ) «Приватбанк» звернулося до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 60 133,16 грн.
Вказуючи на те, що 07 травня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву №б/н від 07.05.2013 року про приєднання до умов та правил надання банківських послуг.
Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши кредит у розмірі 8 000 грн. однак, ОСОБА_1 , в свою чергу, умови договору належним чином не виконує, грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору не сплачує.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2020 року прийнято до провадження цивільну справу за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 43-44).
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2019 року клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 було задоволено та постановлено розгляд цивільної справи №362/432/19 за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - здійснювати за правилами загального позовного провадження та замінити судове засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням (а.с. 64-65).
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду .
Представник позивача разом із позовною заявою подав до суду клопотання, в якому просив позов задовольнити та розглянути справу без його участі, проти заочного рішення не заперечує (а.с.3).
Представник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, подав до суду письмову заяву про розгляд справи у їх відсутності в задоволені позову просили відмовити та через канцелярію суду звернулись до суду з клопотанням про застосування наслідків передбачених ч.6 ст.95 ЦПК України (а.с.206-210).
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, враховуючи заперечення відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі заочного рішення та відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
Судом установлено, що 07.05.2013 року складена Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, підписанням якої ОСОБА_1 відповідно до ст. 634 ЦК України у повному обсязі приєдналась до Умов та Правил надання банківських послуг, які разом із тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, що розташовані у рекламному буклеті, становлять договір про надання банківських послуг (а.с. 9).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 28 жовтня 2019 року становить 60133,16 грн., яка складається з 6601.32 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 5349.59 - заборгованість за відсотками; 44842,58 грн. - нарахована пеня; 500-штраф (фіксована частина); 2839,67 грн.(процентна складова). (а.с.4-5).
Ухвалою суду від 21.08.2019 року було витребувано у позивача оригінали документів на підставі яких 07 травня 2013 року ОСОБА_1 видано кредит у розмірі 8000 грн. (а.с.128-129).
На виконання ухвали суду від 21.08.2019 року позивачем було надано відповідь, що надати оригінали кредитного договору не вбачається можливим, оскільки в архівах банку не виявлені (а.с.161).
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних справа та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Нормами ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частинами 1 та 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ КБ «Приватбанк» зазначив про те, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, підписавши заяву-анкету, та на підтвердження зазначеного надав копію заяви-анкети від 07.05.2013 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 9-32), але надати оригінали вказаних документів суду на огляд не змогли.
Разом з тим, в анкеті-заяві зазначено лише інформацію про позичальника та міститься його підпис та відомості про те, що підписанням ОСОБА_1 відповідно до ст. 634 ЦК України у повному обсязі приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг, які разом із тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, що розташовані у рекламному буклеті, становлять договір про надання банківських послуг.
Даних про вид картки, яку бажає оформити позичальник, щодо розміру коштів, які мали бути зараховані на банківську картку, розмір процентів, кредитний ліміт, відомості про рахунки, відкриті для зарахування кредитного ліміту, розмір штрафних санкцій, передбачених за несвоєчасне погашення кредиту, тощо в анкеті-заяві не зазначено.
Витяг також не дають можливості встановити вказану інформацію.
За вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Виходячи з правового аналізу вказаних норм, Витяг з Умов і правил надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів ОСОБА_1 , підписуючи заяву позичальника.
Зазначення ОСОБА_1 у заяві на видачу кредиту про ознайомлення з Умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом ОСОБА_1 , не може бути належним доказом ознайомлення та погодження ОСОБА_1 саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк і, що саме ці умови саме підписав ОСОБА_1 , що також спростовуються не наданням позивачем на запит суду оригіналів документів.
На виконання вимог ст. 81 ЦПК України позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме надані суду Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі ОСОБА_1 підписуючи заяву позичальника.
Вказана правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 22.03.2017 року (справа № 6-2320цс16).
Також, про вказане зауважила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17, зазначивши, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, яка не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Тобто, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Крім того, роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Таким чином, незважаючи на те, що анкета-заява підписана ОСОБА_1 , у ній відсутні дані про те, яку саме картку видано ОСОБА_1 і чи видано її й коли, чи є ця картка кредитною, строк дії картки, розмір кредитного ліміту, чи дійсно вона підписана саме ОСОБА_1 , тощо.
У справі також відсутні достовірні відомості, які б підтверджували факт наявності заборгованості у ОСОБА_1 за кредитним договором у розмірі саме: 60133,16 грн., ураховуючи те, що згідно анкети-заяви така інформація відсутня, а розрахунок заборгованості, як такий, без надання доказів про те, які умови кредитування досягнуто між сторонами на час укладення договору, не є підтвердженням правильності цього розрахунку.
Таким чином, ураховуючи, що позивачем не надано суду доказів відкриття на ім'я ОСОБА_1 рахунку, виписки по даному рахунку, які мали би підтвердити рух грошових коштів та факт користування кредитними коштами ОСОБА_1 , наявність або відсутність його заборгованості перед банком та з якого суд мав би встановити, який саме розмір грошових коштів було отримано позичальником, ознайомлення останнього з Тарифами та Прикладами використання кредитних коштів на кредитці та підпису ОСОБА_1 , суд вважає, що відсутні підстави для висновку про задоволення позовних вимог, оскільки стороною позивача не доведено існування кредитних правовідносин між сторонами.
Разом з тим, слід зазначити, що однією з засад судочинства є, зокрема, визначена ст. 12 ЦПК України змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, з врахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 11, 207, 525, 526, 530, 610, 626, 628, 629, 1050, 1054 ЦК України, статтями 4, 11, 12, 13, 76-81, 89, 141, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Текст рішення виготовлено 23.11.2020 року.
Суддя Г.М. Лебідь-Гавенко