24 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 804/17840/14
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Прокопчук Т.С. (доповідач),
суддів: Кругового О.О., Шлай А.В.,
за участю секретаря судового засідання Іотової А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року (головуючий суддя: Сидоренко Д.В.) по адміністративній справі № 804/17840/14
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимущеного прогулу, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач ОСОБА_1 30.10.2014 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідача Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області), в якій просив: визнати незаконним (таким що не відповідає діючому законодавству та протирічить загальним засадам права) рішення ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про його звільнення з посади старшого слідчого з особливо важливих справ відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області; зобов'язати відповідача скасувати наказ №581-0 від 24.10.2014 року та поновити на роботі на старшого слідчого з особливо важливих справ відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року до дня поновлення на роботі та виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки за всі роки перебування на службі в податковій міліції.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що його звільнення у відповідності до Закону України «Про очищення влади» суперечить положенням Конституції України, якими забороняється зворотня дія законів, та проголошується презумпція невинуватості, відповідальність має бути індивідуальною, а також зазначає про недотримання відповідачем порядку звільнення з займаної посади, передбаченого діючим законодавством.
Провадження у справі зупинено ухвалою суду першої інстанції від 24.11.2014 року, та поновлено ухвалою того ж суду від 18.03.2020 року.
Позивачем 06.04.2020 року подана заява про уточнення позовних вимог, згідно якої він просить скасувати наказ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області №581-О від 24.10.2014 року, з змінами та доповненнями внесеними наказом №607-О від 21.11.2014 року, та зобов'язати ГУ ДФС у Дніпропетровській області, як правонаступника ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, поновити його на службі в органах податкової міліції та на посаді старшого слідчого з особливо важливих справ відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань або рівнозначній посаді з урахуванням організаційно - штатної структури цього органу, а також стягнути з ГУ ДФС у Дніпропетровській області середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 року до дня фактичного поновлення на посаді.
Ухвалою суду першої інстанції від 28.05.2020 року здійснено заміну відповідача - ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області правонаступником Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області( далі ГУ ДФС у Дніпропетровській області).
Заявою від 30.06.2020 року позивач відмовився від позовних вимог в частині зобов'язання відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за всі роки перебування на службі в податкові міліції, а також уточнив дату стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, а саме з 25.10.2014 року.
Ухвалою суду першої інстанції від 30.06.2020 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки за всі роки перебування на службі в податковій міліції.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року позовні вимоги задоволені частково, визнані протиправними та скасовані накази ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області №581-О від 24.10.2014 року, №607-О від 21.11.2014 року, вирішено поновити ОСОБА_1 на службі в податковій міліції та на посаді старшого слідчого з особливо важливих справ відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, на його користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.10.2014 року по 30.06.2020 року в сумі 288 066,70 грн. з правонаступника відповідача ГУ ДФС у Дніпропетровській області.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого з особливо важливих справ відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4 469,40 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДФС у Дніпропетровській області подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення скасувати в частині задоволення позову, та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав правомірності звільнення позивача з займаної посади згідно приписів ч. 1 ст. 3, п.1 ч. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади».
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення, в зв'язку з чим просить залишити його без змін, а скаргу без задоволення.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1,2,3 ст.242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06. 2020 року відповідає, а вимоги апеляційної скарги є не обґрунтованими з огляду на наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 3.08.1999 року проходив службу в органах державної податкової служби, наказом ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 24.10.2014 №581-О підполковника податкової міліції ОСОБА_1 звільнено з посади старшого слідчого з особливо важливих вправ відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області та з податкової міліції.
Підставою звільнення позивача зазначено Закон України «Про очищення влади» № 1682-VІІ від 16.09.2014 року (далі - Закон №1682-VІ ).
Наказом ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області №607-О від 21.11.2014 року внесені зміни до наказу від 24.10.2014 №581-О , в якому підставою звільнення позивача зазначені ч. 1 ст. 3, п.1 ч. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VII, п. 62 пп. «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМ УРСРС від 28.07.1991 року №114, його звільнено з займаної посади та податкової міліції з постановкою на військовий облік, та виплатою грошової компенсації за невикористані відпустки за 2004, 2005,2007 -2014 роки.
Не погодившись із наказами про звільнення, позивач звернувся до суду з відповідною позовною заявою.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності звільнення позивача зі служби з огляду на наступне.
За приписами ст.3, 8, 9, 24, 38, ч.2 ст. 61 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби,
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07. 1997 року N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11.09.1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов'язання поважати права людини, та цим законом визнала на своїй території дію ст. 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
За приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2009 року № 1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.
Із матеріалів справи вбачається, що підставою звільнення позивача є Закон № 1682-VІ, згідно з положеннями ст.1 якого очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у ч.1, 2, 4 та 8 ст. 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені ч.1 ст. 4 цього Закону.
Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені ст. 3 Закону №1682-VII, згідно з п.8 ч.1 ст.3 якого заборона, передбачена ч.3 ст.1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25.02. 2010 року по 22.02.2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Відповідно до положень Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених ч.3, 4 ст. 1 Закону №1682-VІ, затвердженого постановою КМ України від 16.10.2014 року №563 «Про деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади», перевірка достовірності таких відомостей проводиться керівником відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої проводиться перевірка згідно з планом проведення перевірок, затвердженим КМ України; керівник відповідного органу приймає рішення про початок проведення перевірки у відповідному органі , в якому встановлює дату початку проведення перевірки, а також відповідальним за проведення перевірки визначає кадрову службу чи інший структурний підрозділ такого органу.
Матеріалами справи підтверджено, і зазначені обставини не заперечуються відповідачем, що на лише на підставі відомостей про трудовий стаж ОСОБА_1 його звільнено з займаної посади відповідно до положень ч. 1 ст. 3, п.1 ч. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VII, при цьому не була здійснена перевірка обставин щодо того, чи сприяв він своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв'язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
Із матеріалів справи вбачається, що 17.10.2019 року Європейський суд з прав людини ( далі ЄСПЛ) прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» , яке 24.02.2020 року набуло статусу остаточного, та стосувалося звільнення п'ятьох державних службовців на підставі приписів Закону №1682-VII, яке є обов'язковим до застосування судами у відповідності до приписів ч.2 ст.6 КАС України.
Зазначеним рішенням встановлено, що заявники обіймали посади у державних установах, їхнє звільнення ґрунтувалося на колективній відповідальності осіб, які працювали у державних установах, коли при владі був Президент Янукович, незалежно від конкретних виконуваних ними функцій та їхнього зв'язку з антидемократичними тенденціями і подіями, які відбувались у той період.
ЄСПЛ зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом №1682-VII заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан Янукович був Президентом України.
У цьому рішенні ЄСПЛ визнав, що застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, однак піддав сумніву наявність легітимної мети звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII
При цьому в рішенні зазначено, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, тому необхідні бути дуже переконливими підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан Янукович обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
ЄСПЛ дійшов висновку, що звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя, оскільки їх звільнили з державної служби; до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років; відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII, тим самим при звільненні заявників порушено п.1 ст.6 Конвенції, щодо перших трьох заявників, та ст.8 Конвенції щодо всіх заявників.
В силу викладеного з урахуванням висновків, викладених в рішенні ЄСПЛ від 17.10. 2019 року у справі «Полях та інші проти України»,
правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 року по справі №817/3431/14 , де зазначено, що відсутність у Законі № 1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов'язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб'єктів владних повноважень, визначених ч.3 ст. 2 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017), що кореспондує положенням ч.2 ст. 2 КАС України (у редакції, чинній після 15.12.2017); цей обов'язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень,
суд першої інстанції дійшов вірного висновку , що оскаржувані накази відповідача не відповідають критеріям правомірності, наведеним у ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, винесені непропорційно, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становлять непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням ст. 8 Конвенції, обмеження, застосовані до позивача, є непропорційними, невиправданими у демократичному суспільстві, правомірно визнав ці накази протиправними , скасував їх та у відповідності до приписів ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України поновив позивача на раніше займаній посаді.
При цьому суд першої інстанції, встановивши, що позивач звернувся до суду з позовом 30.10.2014 року (а.с.3), адміністративна справа розглядалася більше одного року не з вини позивача, правомірно застосував положення ч. 2 ст. 235 КЗпП України та прийняв рішення про нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 25.10.2014 року по 30.06.2020 року.
Визначаючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції вірно застосував положення Порядку виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, затвердженого наказом МФ України №616 від 17.07.2018 року, відповідно до п.4 розділу якого передбачено, що особам начальницького складу податкової міліції, звільненим з органів ДФС, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за визначений час вимушеного прогулу грошове забезпечення нараховується виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення, помноженого на кількість календарних днів періоду вимушеного прогулу, прийняв до уваги довідку ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 05.06.2020 року №260/10/04-3605-0213 щодо розміру одноденного грошового забезпечення позивача перед звільненням в сумі 203,15 грн. (4469,40 грн. / 22 робочі дні), та правильно розрахував середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 288 066,70 грн. (203,15 грн. х 1418 р.д.), що підлягає стягненню на користь позивача з правонаступника відповідача ГУ ДФС у Дніпропетровській області.
Доводами апеляційної скарги зазначені обставини не спростовані.
Оскільки судом першої інстанції повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, рішення прийнято з правильним застосуванням норм матеріального права, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року по адміністративній справі № 804/17840/14 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 24 листопада 2020 року, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі 30 днів.
Повний текст постанови виготовлений 30 листопада 2020 року.
Головуючий - суддя Т.С. Прокопчук
суддя О.О. Круговий
суддя А.В. Шлай