30 листопада 2020 року 320/8439/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо неприйняття рішення по заяві громадянки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти рішення по заяві громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про оформлення набуття громадянства України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України" та оформити довідку про реєстрацію громадянкою України про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 18.10.2019 вона подала заяву до Іванківського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням з підстав, визначених ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України". Вказує, що разом із заявою нею було подано всі необхідні документи, передбачені Порядком, затвердженого Указом Президента України "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України" від 27.03.2001 №215/2001.
Позивач зазначає, що відповідач повернув Іванківському РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області справу про оформлення нею набуття громадянства України на доопрацювання лише з тих підстав, що її неповнорідний брат ОСОБА_2 з 10 жовтня 2017 року не змінив своїх паспортних персональних даних по батькові з " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_2 ".
При цьому, позивач зауважила, що вимога відповідача щодо доопрацювання справи про оформлення нею набуття громадянства України з причин не зміни з 10 жовтня 2017 року її неповнорідним братом ОСОБА_2 своїх паспортних персональних даних є необґрунтованою, оскільки Порядком, затвердженим Указом Президента України "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України", не передбачено подання документів щодо підтвердження факту зміни її братом своїх паспортних персональних даних.
У зв'язку з цим, позивач вважає, що відповідач своєю бездіяльністю порушує законні права на набуття нею громадянства України, так як протиправно не приймає рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, не зважаючи та ігноруючи передбачений законодавством тримісячний строк на розгляд такої заяви.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Крім того, вказаною ухвалою суд витребував від відповідача належним чином засвідчену копію особової справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та встановив відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та витребуваних документів.
Копію даної ухвали відповідач отримав 28.10.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0113332954210.
Проте, станом на час прийняття рішення у даній справі відповідач правом, визначеним статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства, на подання відзиву на позовну заяву не скористався, витребуваних судом доказів по справі не надав.
Частинами 5 та 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Ісламської Республіки Іран, що підтверджується копією паспорту НОМЕР_2 наявного в матеріалах справи.
Батьком позивача є ОСОБА_5 , що підтверджується офіційним перекладом свідоцтва про народження № НОМЕР_1 та довідкою Посольства Ісламської Республіки Іран від 16.10.2019 №3888.
З матеріалів справи вбачається, що 18 жовтня 2019 року ОСОБА_1 , громадянка Ісламської республіки Іран, звернулась до Іванківського районного відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України", оскільки її неповнорідний брат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народився до 24.08.1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України".
У вказаній заяві ОСОБА_1 одночасно просила оформити набуття громадянства України за територіальним походженням її неповнолітній дитині ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
До матеріалів справи про оформлення набуття громадянства України згідно Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, позивачем були подані наступні документи: заява про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням (форма 8 до підпункті 1.1 наказу); зобов'язання про припинення іноземного громадянства (форма 10 до підпункті 1.1 наказу); копія паспортного документу громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія з перекладом на українську мову паспортного документа громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , виданий 05.04.2018, дійсний до 05.04.2023; копія свідоцтва про народження громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія з перекладом на українську мову свідоцтва про народження громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 № НОМЕР_3 , видане 10.03.1980 відділом РАЦС м. Шираз; довідка Посольства Ісламської Республіки Іран від 16.10.2019 №3888 про те, що ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_1 ; зобов'язання про припинення дитиною іноземного громадянства (форма 16 до підпункті 1.1 наказу); копія паспортного документу громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_7 ; нотаріально засвідчена копія з перекладом на українську мову паспортного документа громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_7 № НОМЕР_4 , виданий 05.04.2018, дійсний до 05.04.2023; копія свідоцтва про народження громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_7 ; нотаріально засвідчена копія з перекладом на українську мову свідоцтва про народження громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_7 № НОМЕР_5 №№ НОМЕР_6 , видане 22.08.2011; довідка Посольства Ісламської Республіки Іран від 16.10.2019 №3889 про те, що ОСОБА_7 є сином ОСОБА_1 ; копія свідоцтва про народження громадянина України ОСОБА_2 серії НОМЕР_7 , виданого 10.10.2017 Вишгородським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області; повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00018826855 від 10.10.2017.
Листом від 09.07.2020 №8010.4.2-27329/80.3-20 Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повернуло Іванківському РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області справу про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 для вжиття заходів відповідно до чинного законодавства України, оскільки у заяві про оформлення набуття громадянства України невірно зазначено номер паспортного документа заявниці та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із заявою про оформлення паспорта громадянина України у зв'язку зі зміною персональних даних (по батькові) в установленому порядку не звертався.
В подальшому, Іванківський РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області направив до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області справу про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 .
Листом від 27.08.2020 №8010.4.2-34409/80.3-20 Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на запит адвоката позивача повідомив, що 12.08.2020 до ЦМУ ДМС з Іванківського РВ ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області надійшла справа про оформлення набуття громадянства України відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України" громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , справа ОСОБА_1 перебуває на розгляді ЦМУ ДМС та наразі рішення за заявою ОСОБА_1 не прийнято.
Листом від 15.10.2020 №250/80.32.30.4-20 Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно повернуло Іванківському РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області справу про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 на доопрацювання (згідно попереднього листа від 09.07.2020 №8010.4.2-27329/80.3-20) та вжиття заходів відповідно до чинного законодавства України.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо прийняття рішення про оформлення набуття громадянства, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 4 Конституції України передбачає, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України "Про громадянство України" від 18.01.2001 №2235-III (далі - Закон №2235).
Стаття 1 Закону №2235 надає визначення таких понять: громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; реєстрація громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи; проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або мають військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, виданий іноземцю чи особі без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні.
В свою чергу згідно зі статтею 2 Закону №2235 законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:
1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;
2) запобігання виникненню випадків безгромадянства;
3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;
Конвенція про скорочення безгромадянства від 30.08.1961, до якої Україна приєдналася 11.01.2013, Європейська конвенція про громадянство від 06.11.1997, ратифікована Законом України "Про ратифікацію Європейської конвенції про громадянство" від 20.09.2006 №163-V, до основних принципів внутрішнього регулювання відносять необхідність уникнення безгромадянства та неможливість безпідставного позбавлення громадянства жодної особи.
Стаття 3 Закону №2235 визначає, що громадянами України є, зокрема, особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Статтею 6 Закону №2235 визначено підстави набуття громадянства України, відповідно до якої громадянство України набувається, зокрема, за територіальним походженням.
Так, частиною 1 статті 8 Закону №2235 визначено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства. Іноземці із числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Згідно з частиною 7 статті 8 Закону №2235 датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.
Пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону №2235 визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, здійснює повноваження щодо прийняття рішень про оформлення набуття громадянства України особами з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 - 10 статті 6 цього Закону.
Так, пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360, визначено, що Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Згідно з п.п.4 та п.п.10 п. 4 Положення ДМС відповідно до покладених на неї завдань: приймає відповідно до законодавства рішення про встановлення належності до громадянства України, оформлення набуття громадянства України та їх скасування; здійснює оформлення і видачу громадянам України документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, тимчасово затримує та вилучає такі документи у передбачених законодавством випадках;
Пунктом 7 Положення визначено, що ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.
Отже, особа має право набути громадянство за територіальним походженням, зокрема, у тому випадку, якщо хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
У позовній заяві, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила про те, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність щодо розгляду заяви з поданими документами ОСОБА_1 про набуття громадянства України та відсутності рішення за результатами такого розгляду. Водночас позивач зазначила, що нею було надано всі необхідні документи, які надають право набути громадянство України за територіальним походженням.
Так, позивач зазначила, що її брат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується свідоцтвом про народження та рішенням суду про визнання батьківства.
Досліджуючи вказані обставини судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12.09.2017 у справі №754/10280/17 з урахуванням ухвали цього суду від 02.10.2017 позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання батьківства задоволено.
Визнано ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Внесено зміни до актового запису №110 від 25 квітня 1985 року про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчиненого Вишгородським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, вказавши у графі "відомості про батька" - громадянин Ісламської Республіки Іран ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , місце народження Ларестан, Ісламська Республіка Іран та змінено по батькові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на " ОСОБА_2 ".
Як вбачається з повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00018826855 від 10.10.2017 на підставі рішення про визнання батьківства №754/10280/17 від 12.09.2017 Деснянського районного суду м. Києва до актового запису №110 від 25.04.1985 про народження ОСОБА_2 внесено зміни, зокрема внесено зміни до відомостей про дитину: "відомості по батькові дитини" ОСОБА_2 змінено на ОСОБА_2 ; відомості про батька: ОСОБА_11 змінено на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин Ісламської Республіки Іран.
На підставі внесення вказаних відомостей ОСОБА_2 10.10.2017 видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_7 , відповідно до якого батьком ОСОБА_2 є громадянин Ісламської Республіки Іран ОСОБА_5 .
Водночас, згідно офіційного перекладу свідоцтва про народження № НОМЕР_1 та довідки Посольства Ісламської Республіки Іран від 16.10.2019 №3888 батьком ОСОБА_1 є ОСОБА_5 .
Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними сестрою та братом по-батькові.
Отже, судом встановлено, що позивач має правові підстави для отримання громадянства України за територіальним походженням.
Так, перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначений Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27.03.2001 №215 (надалі - Порядок №215).
Відповідно до п. 1 розділу І Порядку №215 для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку.
У випадках, передбачених законодавством України, за подання заяви та інших документів з питань громадянства сплачується державне мито або консульський збір, документ про сплату якого подається разом із заявами та іншими документами з питань громадянства.
Пунктом 2 розділу І Порядку №215 передбачено, що заяви з питань громадянства оформлюються: про оформлення набуття громадянства України особою, яка проживає на території України, - на ім'я керівника територіального органу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи.
Відповідно до п. 3 розділу І Порядку №215 заява з питань громадянства подається у письмовій формі з зазначенням дати її складання та підписується заявником. Заяву з питань громадянства дитини підписує один з її батьків або інший законний представник дитини.
Пунктом 4 розділу І Порядку №215 визначено, що заяви та інші документи з питань громадянства подаються: особою, яка проживає в Україні на законних підставах, - до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи в Україні.
Пунктом 5 розділу І Порядку №215 передбачено, що заяву та інші документи з питань громадянства заявник подає особисто. Заява та інші документи з питань громадянства дитини подаються одним з її батьків або іншим законним представником дитини за місцем проживання дитини або одного з її батьків чи іншого законного представника.
Під час подання заяви та інших документів з питань громадянства пред'являється документ, що посвідчує особу заявника, а також документ про проживання заявника на території України або про його постійне проживання за кордоном та подаються копії таких документів.
Згідно з п. 30 розділу ІІ Порядку №215 для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра якої народилися до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент їх народження до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами "а" - "в" пункту 24 цього Порядку, а також:
а) документ, що підтверджує факт народження рідних (повнорідних та неповнорідних) брата чи сестри заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту;
б) документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з рідними (повнорідними та неповнорідними) братом чи сестрою, які народилися на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.
Так, відповідно до п.п. "а" - "в" п. 24 розділу ІІ Порядку №215 для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка народилася до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент народження особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає:
а) заяву про набуття громадянства України за територіальним походженням;
б) дві фотокартки (розміром 35 x 45 мм);
в) один із таких документів:
- декларацію про відсутність іноземного громадянства - для осіб без громадянства;
- зобов'язання припинити іноземне громадянство - для іноземців. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України;
- декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства разом із документом, що підтверджує надання особі статусу біженця чи притулку в Україні, - для іноземців, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні;
- декларацію про відмову особи, яка є громадянином Російської Федерації і зазнала переслідувань через політичні переконання у країні своєї громадянської належності, від іноземного громадянства разом із документом, що підтверджує переслідування через політичні переконання (довідка Міністерства закордонних справ України, дипломатичного представництва чи консульської установи України, видана в установленому Кабінетом Міністрів України порядку), - для іноземців, які є громадянами Російської Федерації та зазнали переслідувань через політичні переконання у країні своєї громадянської належності;
- заяву про зміну громадянства - для іноземців, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України.
Пунктом 92 розділу IV Порядку №215 встановлено, що територіальні органи Державної міграційної служби України приймають рішення про оформлення набуття громадянства України, в тому числі за територіальним походженням.
Згідно з п. 93 розділу IV Порядку №215 територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого подано документи щодо оформлення набуття громадянства України, перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України. Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого подано документи про оформлення набуття громадянства України знайдою, також одержує від відповідного органу реєстрації актів громадянського стану копію запису акта громадянського стану, який підтверджує, що новонароджену дитину знайдено на території України і батьки її невідомі.
Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів повертає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою.
Подані заявником належно оформлені документи не пізніш як у двотижневий строк з дня їх надходження надсилаються до територіального органу Державної міграційної служби України.
Пунктом 94 розділу IV Порядку №215 визначено, що територіальний орган Державної міграційної служби України перевіряє відповідність оформлення документів з питань громадянства вимогам законодавства України та підтвердження ними наявності фактів, з якими Закон пов'язує набуття особою громадянства України.
Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, зазначені документи повертаються до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником. Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у тижневий строк з дня повернення документів надсилає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою.
Якщо документи оформлені належним чином і підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов'язує набуття особою громадянства України, а стосовно поновлення особи у громадянстві України також відсутні передбачені Законом підстави, за наявності яких поновлення у громадянстві України не допускається, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає рішення про оформлення набуття особою громадянства України.
Відповідно до п. 95 розділу IV Порядку №215 рішення про оформлення набуття особою громадянства України або про відмову у задоволенні клопотання про оформлення набуття особою громадянства України не пізніш як у тримісячний строк з дня надходження документів надсилається до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником.
Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником, не пізніш як у тижневий строк з дня надходження відповідного рішення повідомляє про нього заявника у письмовій формі. У разі прийняття рішення про відмову у задоволенні клопотання про оформлення набуття особою громадянства України заявникові у письмовій формі повідомляються причини відмови.
Аналізом наведених положень законодавства встановлено, що після звернення заявника, у даному випадку про оформлення набуття громадянства України, орган міграційної служби перевіряє відповідність поданих заявником документів вимогам законодавства України у строк, що визначений порядком №215.
Як було встановлено судом, 18 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Іванківського районного відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України".
У вказаній заяві ОСОБА_1 одночасно просила оформити набуття громадянства України за територіальним походженням її неповнолітній дитині ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
До матеріалів справи про оформлення набуття громадянства України згідно Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, позивачем були подані наступні документи: заява про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням (форма 8 до підпункті 1.1 наказу); зобов'язання про припинення іноземного громадянства (форма 10 до підпункті 1.1 наказу); копія паспортного документу громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія з перекладом на українську мову паспортного документа громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , виданий 05.04.2018, дійсний до 05.04.2023; копія свідоцтва про народження громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія з перекладом на українську мову свідоцтва про народження громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 № НОМЕР_3 , видане 10.03.1980 відділом РАЦС м. Шираз; довідка Посольства Ісламської Республіки Іран від 16.10.2019 №3888 про те, що ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_1 ; зобов'язання про припинення дитиною іноземного громадянства (форма 16 до підпункті 1.1 наказу); копія паспортного документу громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_7 ; нотаріально засвідчена копія з перекладом на українську мову паспортного документа громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_7 № НОМЕР_4 , виданий 05.04.2018, дійсний до 05.04.2023; копія свідоцтва про народження громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_7 ; нотаріально засвідчена копія з перекладом на українську мову свідоцтва про народження громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_7 № НОМЕР_5 №№ НОМЕР_6 , видане 22.08.2011; довідка Посольства Ісламської Республіки Іран від 16.10.2019 №3889 про те, що ОСОБА_7 є сином ОСОБА_1 ; копія свідоцтва про народження громадянина України ОСОБА_2 серії НОМЕР_7 , виданого 10.10.2017 Вишгородським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області; повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00018826855 від 10.10.2017.
Таким чином, позивачем були надані Іванківському районному відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області всі необхідні документи, передбачені пунктами 24, 30 Розділу ІІ Порядку №215 для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідач жодним чином не оспорює факт подання позивачем усіх документів, які визначені пунктами 24, 30 Розділу ІІ Порядку №215 для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.
З матеріалів справи вбачається, що справа про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України" громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 була розглянута в Департаменті з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України та 07.07.2020 повернута до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.
В подальшому, листами від 09.07.2020 №8010.4.2-27329/80.3-20 та від 15.10.2020 №250/80.32.30.4-20 Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повернуло Іванківському РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області справу про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 для вжиття заходів відповідно до чинного законодавства України, оскільки у заяві про оформлення набуття громадянства України невірно зазначено номер паспортного документа заявниці та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із заявою про оформлення паспорта громадянина України у зв'язку зі зміною персональних даних (по батькові) в установленому порядку не звертався.
Однак, суд не погоджується із такими доводами відповідача, оскільки жодний пункт вказаного Порядку №215 не містить посилань на обов'язок надання позивачем підтверджуючих документів щодо підтвердження факту зміни її братом ОСОБА_2 своїх паспортних персональних даних.
У свою чергу, із наданих відповідачу документів вбачається, що батьком позивача та ОСОБА_2 є одна особа - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що зазначено в Повному витязі Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження та який було надано позивачем разом із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.
Отже, відповідачу були надані документи, які підтверджують, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є неповнорідним братом позивача, який народився до 24 серпня 1991 року у місті Вишгород Київської області - на території, яка стала територією України.
Відносно доводів відповідача про те, що у заяві про оформлення набуття громадянства України невірно зазначено номер паспортного документа заявниці, то суд вважає, що вказана обставина не може бути підставою для повернення документів на доопрацювання, оскільки допущена помилка не впливає на правильність поданих позивачем документів. Крім того, із поданих позивачем документів про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням чітко вбачається, що номер паспортного документа, який зазначений у заяві від 18.10.2019, належить сину позивача.
Водночас, відповідачем не надано доказів та судом не встановлено фактів, які б свідчили про подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, чи приховування позивачем будь-якого суттєвого факту, за наявності якого позивач не має права набути громадянство України.
Також, суд погоджується із доводами позивача про те, що відповідачем порушено строк розгляду заяви про оформлення набуття громадянства України, з огляду на наступне.
Так, пунктом 95 розділу IV Порядку №215 визначено, що рішення про оформлення набуття особою громадянства України або про відмову у задоволенні клопотання про оформлення набуття особою громадянства України не пізніш як у тримісячний строк з дня надходження документів надсилається до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником.
Отже, рішення про оформлення набуття особою громадянства України повинно бути прийнято в трьохмісячний строк.
Як було встановлено судом, позивач звернувся до відповідача із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням 18.10.2019.
Проте, рішення про оформлення набуття особою громадянства України або про відмову у задоволенні клопотання про оформлення набуття особою громадянства України відповідач не прийняв, а повернув заяву позивача на доопрацювання лише 09.07.2020, тобто більше ніж через вісім місяців.
Отже, відповідачем порушено строк розгляду заяви позивача про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.
Суд вважає за доцільне зазначити про те, що відповідач як орган державної влади мав право здійснити перевірку відповідної інформації, яка зазначена у вказаних документах, проте відповідачем не надано до суду доказів проведення такої перевірки вказаних відомостей та не спростовано відомостей про те, що більше року матеріали справи про набуття громадянства України позивачем не розглянуті ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області.
Як встановлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Разом з тим, в межах даного провадження судом було встановлено, що відповідачем не було прийнято рішення за результатами розгляду матеріалів справи про набуття громадянства України громадянкою Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , відтак суд дійшов висновку, що суб'єкт владних повноважень у даному випадку діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання протиправної бездіяльності Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо неприйняття рішення по заяві громадянки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та підлягає застосуванню національними судами при розгляді справ.
Так, у рішенні у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine) від 2.12.2010 р., заява № 30856/03, ЄСПЛ зазначив: п. 42. Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи кілька, що перелічені у п. 2 ст. 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві".
Така концепція міститься і в інших рішеннях ЄСПЛ, наприклад у рішеннях у справах "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine) від 18.12.2008, заява №39948/06, п. 47; "Вєренцов проти України" (Vyerentsov v. Ukraine) від 11.04.2013, заява №20372/11, п. 51; "Сергій Волосюк проти України" (Sergey Volosyuk v. Ukraine) від 12.03.2009, заява №1291/03, п. 81, та інших рішеннях ЄСПЛ). Тобто її можна вважати усталеною практикою ЄСПЛ.
Застосовуючи прецедентну практику у розглядуваній справі та дотримуючись правил для визначення виправданості втручання держави за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як засобу для перевірки наявності необхідних умов для обмеження прав, гарантованих Конвенцією, суд у розглядуваній справі констатує, що зволікання відповідача із вирішенням питання набуття громадянства України позивачем, щодо неї немає сумнівів у її праві бути громадянкою України за територіальним походженням і проти цього права позивача відповідач по суті не заперечує, - свідчить про порушення прав позивача, гарантованих статтею 8 Конвенції, оскільки таке втручання не було здійснено "згідно із законом" - адже відповідачем не надано заперечень стосовно права набути громадянство України позивачем за територіальним походженням у зв'язку з тим, що брат позивача до 24.08.1991 проживав на території України. До того ж таке втручання не відповідає законній (легітимній) меті саме через перешкоди відповідача, які постійно знаходив штучні формальні підстави для неприйняття документів позивача і головне, що таке втручання не було необхідним в демократичному суспільстві, адже не сприяє уникненню безгромадянства у спірній ситуації.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти рішення по заяві громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про оформлення набуття громадянства України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України" та оформити довідку про реєстрацію громадянкою України, слід зазначити наступне.
Так, згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20.05.2013 №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
Відповідно до п. 117 розділу V Порядку №215 у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України.
Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.
Враховуючи ту обставину, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про набуття громадянства України, а також ту обставину, що відповідачем в ході розгляду справи не надано доказів та судом не встановлено фактів, які б свідчили про подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, чи приховування позивачем будь-якого суттєвого факту, за наявності якого позивач не має права набути громадянство України, суд дійшов висновку, що друга позовна вимога підлягає задоволенню.
Отже, суд вважає за необхідне, з метою належного захисту прав позивача, зобов'язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти рішення по заяві громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про оформлення набуття громадянства України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України" та оформити довідку про реєстрацію громадянкою України за територіальним походженням.
Крім того, у даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача вчинити такі дії є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, зазначеною нормою, законодавець визначає обов'язок суб'єкта владних повноважень аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що в даному випадку відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, не надав суду жодних доказів та пояснень на спростування тверджень позивача.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується наступним.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 23.10.2020 №0.0.1881713228.1.
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо неприйняття рішення по заяві громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти рішення по заяві громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про оформлення набуття громадянства України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України" та оформити довідку про реєстрацію громадянкою України за територіальним походженням.
Стягнути на користь громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Балаклицький А. І.