24 листопада 2020 року м. Київ № 320/8260/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Спасібко Ю.С.,
за участю представників сторін:
від позивача - Матвієнко М.Е.,
від відповідача - Гаврюшенко Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до комунального закладу Київської обласної ради «Київське обласне бюро судово- медичної експертизи»
про визнання незаконним та скасування наказу,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до комунального закладу Київської обласної ради Київське обласне бюро судово-медичної експертизи» (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд визнати незаконним та скасувати наказ в.о Начальника бюро Розовика І.В. № 16-АД від 15.03.2018 «Про порядок прийому у підрозділи бюро об'єктів експертного дослідження та затвердження відповідних форм медичної документації».
В обґрунтування позову позивач зазначив, що є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в 1987 році та інвалідом першої групи. Зазначив, що він згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС» як громадянин, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, зобов'язаний проходити обов'язкове обстеження в медичних закладах.
Позивач вказав, що 20.06.2020 йому стало відомо про прийняття у Комунальному закладі Київської обласної ради «Київське обласне бюро судово-медичної експертизи» в.о начальника бюро Розовик І.В. Наказу № 16-АД від 15.03.2018 «Про порядок прийому у підрозділи бюро об'єктів експертного дослідження та затвердження відповідних форм медичної документації». Позивач зазначив, що наказом запроваджувалося використання в роботі судово-медичних експертів такий вид діяльності як експертне дослідження.
На думку позивача, застосування положень наказу до проведення судово-медичної експертизи є незаконними, тобто такими діями посадових осіб Київського обласного бюро судово-медичної експертизи порушено його права, як ліквідатора аварії на Чорнобильській ABC, інваліда І групи і він не може в повній мірі скористатися своїм конституційним правом на законне та об'єктивне судочинство, оскільки результати судово-медичної експертизи оформлюються неналежним чином у спосіб не передбачений законодавством України, відтак наказ підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання у справі.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував щодо позову та просив відмовити у його задоволенні з наступних підстав. Призначення судово-медичних експертиз проводиться органами досудового розслідування чи суду у відповідності із вимогами законодавства України, зокрема Кримінально процесуального Кодексу України, Цивільно-процесуального Кодексу України, Законом України «Про судову експертизу».
При цьому, Наказ КЗКОР «КОБСМЕ» від 15.03.2018 року № 16-АД «Про порядок прийому у підрозділи бюро об'єктів експертного дослідження та затвердження відповідних медичної документації»» жодним чином не стосується виконання судово-медичних експертиз та складання «Висновку експерта».
Відповідач зазначив, що вказаний наказ був виданий у зв'язку зі вступом в дію з 15.03.2018 року змін до статей Кримінального процесуального Кодексу України, що передбачено Законом України № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» для врегулювання у зв'язку із вказаними змінами правил надходження до відділів та відділень КЗКОР «КОБСМЕ» об'єктів експертного дослідження для проведення судово-медичної експертизи та затвердження форми медичної документації («Висновок експертного дослідження») у разі звернення до структурних підрозділів бюро юридичних або фізичних осіб щодо проведення судово-медичного дослідження (обстеження), відповідно до пункту 6 частини 1 слані 13 Закону України «Про судову експертизу» («проводити на договірних засадах експертні дослідження і питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб...»).
Додатково відповідач вказав, що згідно із журналом реєстрації вхідної кореспонденції КЗКОР «КОБСМЕ» ОСОБА_1 з письмовими зверненнями у зазначений у адміністративному позові строк («...20 червня 2020») до КЗКОР «КОБСМЕ» не звертався, жодних судово-медичних експертиз відносно нього органами досудового розслідування чи суду не призначалося, що свідчить про відсутність факту звернення ОСОБА_1 до КЗКОР «КОБСМЕ» чи призначення відносно нього експертизи, а отже про відсутність порушеного відповідачем права позивача.
У судове засідання, призначене у справі на 24.11.2020 з'явилися уповноважені представники сторін.
Присутній у судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав визначених у позовній заяві, просив позов задовольнити в повному обсязі.
Уповноважений представник відповідача заперечував щодо задоволення позову ОСОБА_1 .
Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Комунальний заклад Київської обласної ради «Київське обласне бюро судово-медичної експертизи» (ідентифікаційний код 02125734) є закладом охорони здоров'я призначеним для проведення судово-медичної експертизи, та є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області.
Відповідно до п.2.1 статуту Комунального закладу Київської обласної ради «Київське обласне бюро судово-медичної експертизи», який наявний у матеріалах справи, основною метою діяльності Бюро є проведення судово-медичних експертиз, досліджень що призначаються особою, яка проводить дізнання, органами попереднього слідства чи судом з метою дослідження на підставі спеціальних знань матеріальних об'єктів, що містять інформацію про обставини справи, надання всебічної допомоги організаціям охорони здоров'я з метою покращення якості лікувально-діагностичної роботи.
Пунктом 2.2. Статуту визначено, що предметом діяльності Бюро є:
2.2.1. забезпечення та проведення судово-медичних досліджень, експертиз трупів у випадках насильницької смерті або при підозрі на застосування насильства, а також за іншими обставинами, що обумовлюють необхідність проведення такого дослідження, експертизи для вирішення питань, постановлених органами дізнання, попереднього слідства, судом;
2.2.2. забезпечення та проведення судово-медичної експертизи (дослідження) потерпілих, звинувачених та інших осіб для визначення характеру та ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, з приводу статевих злочинів та вирішення питань іншого характеру, поставлених органами дізнання, попереднього слідства, судом;
2.2.3. забезпечення та проведення судово-медичної експертизи (дослідження) речових доказів;
2.2.4. забезпечення участі судово-медичних експертів у судових засіданнях, а також фахівців у галузі судової медицини при проведенні невідкладних та інших слідчих дій;
2.2.5 забезпечення та проведення судово-медичної експертизи (дослідження) за матеріалами кримінальних та цивільних справ;
2.2.6. підвищення якості експертиз шляхом впровадження в судово- медичну практику нових методів дослідження, що затверджуються Міністерством охорони здоров'я України, та постійним удосконаленням діяльності судово-медичних експертів;
2.2.7.систематичне інформування керівників установ охорони здоров'я про всі дефекти та недоліки у наданні медичної допомоги населенню, що були виявлені при проведенні судово-медичних експертиз та досліджень;
2.2.8. забезпечення участі судово-медичних експертів у клінічних та клініко-анатомічних конференціях;
2.2.9. негайне повідомлення відповідних служб охорони здоров'я про випадки гострозаразних, у тому числі особливо небезпечних захворювань, що були виявлені;
2.2.10. узагальнення та аналіз судово-медичного матеріалу з метою проведення органами охорони здоров'я заходів, щодо профілактики виробничого, вуличного та побутового травматизму, отруєнь, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, раптової смерті та інших питань, що можуть сприяти поліпшенню медичного обслуговування населення;
2.2.11. надання платних послуг населенню Київської області, іногороднім, іноземним громадянам та іншим особам, згідно чинного законодавства;
2.2.12 надання послуг підприємствам, установам, організаціям та їх працівникам згідно з укладеними угодами;
2.2.13. підготовка та підвищення кваліфікації лікарів та середнього медичного персоналу Бюро, а також атестація середнього медичного персоналу;
2.2.14. придбання нового обладнання, засобів медичного призначення;
2.2.15. здійснення, згідно з чинним законодавством, зовнішньоекономічної діяльності;
2.2.16. надання маркетингових, консультативних, інформаційних та інших послуг;
2.2.17. здійснення господарської діяльності у порядку, визначеному чинним законодавством;
2.2.18. інша, не заборонена законодавством діяльність.
Як встановлено судом 15.03.2018 виконуючим обов'язки Начальника бюро Розовик І.В. підписано Наказ № 16-АД від 15.03.2018 «Про порядок прийому у підрозділи бюро об'єктів експертного дослідження та затвердження відповідних форм медичної документації оформлено», відповідно до змісту якого в зв'язку зі вступом в дію з 15.03.2018 року змін статей Кримінального процесуального Кодексу України, що передбачено Законом України № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивіль ного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», керуючись пунктом 6 частини 1 статті 13 Закону України «Про судову експертизу», та враховуючи відсутність будь-якої організаційно-методичної інформації від судово-медичної установи, яка належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади - Міністерства охоро ни здоров'я України, наказано:
1. З 16.03.2018 року 00:00 годин в структурних підрозділах бюро приймати об'єкти експертного дослідження для проведення судово-медичної експертизи на стадії досудового розслідування лише на підставі Ухвали слідчого-судді.
2. З 16.03.2018 року 00:00 годин у випадках звернення до структурних під розділів бюро юридичних або фізичних осіб щодо проведення судово-медичного дослідження (обстеження), приймати об'єкти експертного дослідження для про ведення судово-медичного дослідження (обстеження), за результатами якого складати «Висновок експертного дослідження».
2.1. У випадку звернення до структурних підрозділів бюро представників правоохоронних органів щодо проведення судово-медичного дослідження (обстеження), приймати об'єкти експертного дослідження для проведення судово- медичного дослідження (обстеження) за умови зазначення в документі (на підставі якого буде проведене дослідження (обстеження) чіткої дати та часу його складання.
3. З 15.03.2018 року 00:00 годин в лабораторних структурних підрозділах бюро приймати об'єкти експертного дослідження, які скеровані на підставі «На правлення» (форми медичної документації №№ 178/о та 180/о, що затверджені Наказом МОЗ України № 197 від 05.08.1999 року) з 15.03.2018 року з нелабораторних структурних підрозділів для проведення судово-медичного дослідження, за результатами якого складати «Висновок експертного дослідження».
4. Затвердити наступні форми медичної документації, що використовуються в структурних підрозділах бюро:
форма № № 1-3 - «Висновок експертного дослідження» - додається;
форми № № 4,5 - «Повідомлення» - додаються.
5. Зміст, структура та вимоги до «Висновку експертного дослідження» такі ж, як до складання «Висновку експерта», за виключенням:
5.1. Перша сторінка не повинна містити посилання на права, обов'язки та відповідальність експерта;
5.2. На першій сторінці фахівець з судово-медичної спеціальності не ставить свій підпис;
5.3. Науково обґрунтована думка фахівця формується у Висновках. Дослідна частина та Висновки підписуються фахівцем і засвідчуються печаткою струк турного підрозділу.
6.Використовувати дані форми медичної документації в усіх структурних підрозділах бюро, у лабораторних підрозділах використовувати лише форму № 1.
7. Заповнення форми № 4 здійснюється керівниками структурних підрозді лів на підставі лікарського свідоцтва про смерть (форми медичної документації №№ 1 Об/о та 106-2/о, що затверджені Наказом МОЗ України № 545 від 08.08.2006 року) та одразу ж скеровується начальнику слідчого відділу відповідного район ного відділення поліції ГУНП в Київській області.
8. Заповнення форми № 5 здійснюється завідувачем відділу судово- медичної експертизи потерпілих, звинувачених та інших осіб та скеровується піс ля закінчення дослідження начальнику слідчого відділу відповідного районного відділення поліції ГУНП в Київській області.
9. Наказ довести до відома лікарів судово-медичних експертів та експертів судових, керівникам структурних підрозділів - під розпис.
10. Наказ із додатками розіслати електронною поштою у всі підрозділи бюро до 15-00 15.03.2018.
11.Контроль за виконанням даного наказу покласти на керівників структу рних підрозділів бюро.
Додатками до вказаного Наказу є Висновок експертного дослідження та повідомлення.
Позивач не погоджуючись з вказаним Наказом від 15.03.2018 №16-Ад, звернувся з даним позовом до суду та просить його скасувати.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Законом України «Про судовому медичну експертизу» від 25 лютого 1994 року № 4038-XII (далі по тексту - Закон № 4038-ХІІ) визначено правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об'єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки.
Статтею 1 Закону № 4038-ХІІ обумовлено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Законодавство України про судову експертизу складається із цього Закону, інших нормативно-правових актів (ч.1 ст. 2 Закону №4038-ХІІ).
Статтею 7 Закону № 4038-ХІІ визначено суб'єктів судово-експертної діяльності. Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.
До державних спеціалізованих установ належать:
науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України;
науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України;
експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.
Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.
Приписами статті 7-1 Закону № 4038-ХІІ визначено підстави проведення судової експертизи (обстеження і дослідження). Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.
Підставою для отримання висновку спеціаліста при з'ясуванні обставин вчинення кримінального проступку є запит службової особи підрозділу дізнання органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, уповноваженої особи іншого підрозділу зазначених органів, які уповноважені здійснювати досудове розслідування кримінальних проступків.
За приписами пункту 6 частини першої статті 13 Закону № 4038-ХІІ незалежно від виду судочинства судовий експерт має право: проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням обмежень, передбачених законом.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17.01.1995 № 6 затверджено Інструкцію про проведення судово-медичної експертизи, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України за № 254/790 від 26.07.1995, згідно з п. 1.1 якої судово-медична експертиза проводиться з метою дослідження на підставі спеціальних знань матеріальних об'єктів, що містять інформацію про обставини справи, яка перебуває в провадженні органів дізнання, слідчого, прокурора чи суду.
Судово-медична експертиза виконується згідно з Законом України "Про судову експертизу", процесуальним законодавством, іншими законодавчими актами, міжнародними договорами та угодами про взаємну правову допомогу і співробітництво, що регулюють правовідносини у сфері судово-експертної діяльності, даною Інструкцією та нормативними документами, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я (надалі - МОЗ) України № 6 від 17 січня 1995 р.
Відповідно до п. 3.1. Інструкції про проведення судово-медичної експертизи результати судово-медичної експертизи оформлюються документом, який має назву висновок експерта. Структура цього документа визначається правилами проведення окремих видів експертиз, що затверджені наказом МОЗ України № 6 від 17 січня 1995 р.
Виконання окремих видів судово-медичних експертиз регулюється Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17.01.1995 року № 6 «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби в Україні».
Наказом Міністерства охорони здоров'я від 05.08.1999 № 197 «Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в закладах охорони здоров'я» затверджено форми облікової статистичної документації, що використовуються в закладах охорони здоров'я, серед яких зокрема затверджено форму №170/о - «Висновок експерта»; форма №172/о - «Висновок експерта (експертиза в судовому засіданні)»; форму №188/о - «Висновок експерта (експертиза за матеріалами справи)».
Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, який зареєстровано Мінюстом 03.11.1998 за № 705/3145 затверджено Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (далі - Інструкція) та Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень.
Відповідно до п.1.1 Інструкції призначення судових експертиз та експертних досліджень (далі - експертизи та дослідження) судовим експертам державних спеціалізованих науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - експертні установи) та атестованим судовим експертам, які не є працівниками державних спеціалізованих установ (далі - експерти), їх обов'язки, права та відповідальність, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів здійснюються у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним, Цивільним процесуальним, Господарським процесуальним кодексами України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кодексом адміністративного судочинства України, Митним кодексом України, Законами України «Про судову експертизу», «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з питань судово-експертної діяльності та цією Інструкцією.
Приписами пункту 1.3. Інструкції обумовлено, що відповідно до чинного законодавства для юридичних і фізичних осіб на договірних засадах експертами проводяться експертні дослідження, що потребують спеціальних знань та використання методів криміналістики і судової експертизи.
Під час проведення експертиз (експертних досліджень) з метою виконання певного експертного завдання експертами застосовуються відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз, а також нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи Держспоживстандарту України), а також чинні республіканські стандарти колишньої УРСР та державні класифікатори, галузеві стандарти та технічні умови колишнього СРСР, науково-технічна, довідкова література, програмні продукти тощо.
Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, (методів дослідження)) належить до компетенції експерта (п. 1.4 Інструкції).
Відповідно до п. 1.7. Інструкції експертизи та дослідження, що проводяться атестованими судовими експертами, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, здійснюються з урахуванням обмежень, передбачених статтею 7 Закону України "Про судову експертизу".
Підставою для проведення експертизи відповідно до чинного законодавства є процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), або договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовим зверненням особи у випадках, передбачених законом, в якому обов'язково зазначаються її реквізити, номер справи або кримінального провадження або посилання на статтю закону, якою передбачено надання висновку експерта, перелік питань, що підлягають вирішенню, а також об'єкти, що підлягають дослідженню.
Результати проведення експертизи викладаються у письмовому документі - висновку експерта.
В інших випадках проводиться експертне дослідження, підставою для якого є договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовою заявою (листом) замовника (юридичної або фізичної особи), з обов'язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв'язанню, а також об'єктів, що надаються.
Результати проведення експертних досліджень викладаються у письмовому документі - висновку експертного дослідження.
Враховуючи наведені приписи судом встановлено, що законодавством визначено поняття «експертизи» та «експертного дослідження», за результатами яких оформлюється документ «висновок експерта» та « висновок експертного дослідження».
При цьому, суд зазначає, що вказані поняття є різними категоріями, які передбачені чинним законодавством.
Відтак, судом встановлено, що доводи позивача про те, що висновок експертного дослідження, який визначений у наказі в.о Начальника бюро Розовика І.В. № 16-АД від 15.03.2018 «Про порядок прийому у підрозділи бюро об'єктів експертного дослідження та затвердження відповідних форм медичної документації» суперечить приписам законодавства є необгрунтованим. Так, Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, який зареєстровано Мінюстом 03.11.1998 за № 705/3145 містить положення щодо експертного дослідження та зокрема поняття «висновок експертного дослідження».
При цьому, суд звертає увагу, що вказаний наказ від 08.10.1998 № 53/5 є чинним та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України, позивачем до суду не оскаржений, а відтак підлягає до застосування суб'єктами судово-експертної діяльності.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Наказ в.о Начальника бюро Розовика І.В. № 16-АД від 15.03.2018 «Про порядок прийому у підрозділи бюро об'єктів експертного дослідження та затвердження відповідних форм медичної документації» не суперечить приписам чинного законодавства, а відтак є правомірним.
При цьому, суд зазначає, що норми процесуального законодавства також містять поняття експертного дослідження, зокрема приписами частини другої статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що порядок проведення експертних досліджень та складення висновків експерта за результатами проведеного позасудового експертного дослідження визначається відповідно до законодавства.
Відповідно до статті 55 Конституції України будь-яка особа має право звернутися до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивача визначено як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
З наведених процесуальних норм Закону випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливості реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обов'язку.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, наявність вказівки у законі на можливість оскарження рішення до суду не є безумовною підставою для задоволення позову.
Крім того, у підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення КСУ № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.
В ході судового розгляду справи судом було неодноразова запитано у представника позивача щодо того, яким чином порушено право позивача спірним наказом.
Обґрунтовуючи порушення прав позивача, представник позивача зазначив, що у разі звернення до цивільного суду та надання висновку експертного дослідження в якості доказу, він буде позбавлений права на отримання якісного судочинства, оскільки судом апеляційної інстанції буде скасовано рішення суду, яке прийняте з урахуванням висновку експертного дослідження.
Водночас, судом в ході розгляду справи не встановлено порушення прав позивача чи законного інтересу спірним Наказом в.о Начальника бюро Розовика І.В. № 16-АД від 15.03.2018 «Про порядок прийому у підрозділи бюро об'єктів експертного дослідження та затвердження відповідних форм медичної документації», оскільки позивач не звертався до відповідача із заявами про проведення експертизи, щодо позивача відсутні кримінальні провадження, у межах яких відповідачем проводяться експертні дослідження чи експертиза.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необгрунтованими, відтак у задоволенні позову слід відмовити.
Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в паданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дапі, па підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 76 КАСУ).
Згідно вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статі ст. 78 цього Кодексу.
Виходячи із положень ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено позовних вимог, а тому позов задоволенню не підлягає.
З урахуванням тієї обставини, що суд відмовив у задоволенні позову, а відповідачем не надано до суду доказів понесення судових витрат, питання про розподіл судових витрат розгляду не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 30 листопада 2020 р.