"01" грудня 2020 р.
Справа №150/404/20
Провадження № 2/150/153/20
01 грудня 2020 року с.Мазурівка
Чернівецький районний суд Вінницької області у складі головуючого судді Кушнір Б.Б., за участю секретаря судового засідання Короленко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії та про стягнення моральної шкоди,-
28 серпня 2020 року на розгляд Чернівецького районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання здійснити ремонт пошкодженого паркану, який було пошкоджено стічними водами з поля та стягнення моральної шкоди в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.
Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 28.08.2020 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу десятиденний термін для виправлення недоліків позовної заяви, з дня отримання копії ухвали.
Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 21.10.2020 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії та про стягнення моральної шкоди; призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.11.2020 року, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Позивач в судове засідання не з'явилась, в п.4 прохальної частини позовної заяви просила розглянути позов без її присутності, однак, у заяві від 27.10.2020 заявила про бажання брати участь в судовому засіданні, однак, в судове засідання 19.11.2020 не з'явилась, причини неявки суду не повідомила, що стало підставою для відкладення розгляду справи на 01.12.2020.
Вподальшому у поданій заяві у справі №150/374/20 (вх.№2699 від 12.11.2020) клопотала провести розгляд справи №150/4040/20 без її участі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, натомість через канцелярію суду подав заяву у якій просить суд розглядати вказану справу у його відсутність, щодо позовних вимог, зазначив, що мотиви позову є особистою думкою позивача, є надуманими, події, що зазначені в мотивувальній частині позову не мали місця.
Беручи до уваги останнє клопотання позивача про проведення розгляду справи без її участі, клопотання відповідача про проведення розгляду справи без його участі, суд прийшов до переконання про можливість проведення розгляду справи без участі сторін на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказах.
У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалося.
З позовних вимог та матеріалів справи вбачається наступне:
ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог зазначила, що з відповідачем у справі з 1991 року перебуває у неприязних стосунках, оскільки останній: перебуваючи на посаді голови Чернівецької райспоживспілки, ще у 1991 році дав вказівку на підроблення квитанції на отримання сільськогосподарської продукції від імені товариства; у 1992 році був замовником стрільби в її чоловіка; в односторонньому порядку 18.09.1998 року розірвав трьохсторонній договір №121зб від 28.06.1995 року з Київським КДТЕІ Вінницького філіалу на підготовку спеціаліста з вищою освітою на умовах повного відшкодування витрат на навчання її доньки ОСОБА_3 , мотивуючи відсутністю коштів на оплату навчання; незаконно розпаював та розпродав майно Чернівецької райспоживспілки, тощо.
На підтвердження вказаних вимог долучено копії листів позивача та інших фізичних осіб, адресовані голові правління Вінницької обласної спілки споживчих товариств; копії листів Управління по боротьбі з громадськістю Національного антикорупційного бюро України, ДУ «Урядовий контактний центр», Вінницької обласної спілки споживчих товариств, Всеукраїнської центральної спілки споживчих товариств, які адресовані ОСОБА_1 , з відповідями, що про результати звернень ОСОБА_1 буде повідомлено додатково.
Окрім того, зазначила, що ОСОБА_2 біля приватизованого ним колгоспного магазину на землях загального користування, орієнтованою площею 0,4га, код 365, біля межі, сумісної з межею від В до Г кадастрового плану №0524984500:01:004 разом з П'ятковським насипали товстий шар щебню, перегородивши стічні води з поля, в результаті пошкодив її паркан на куті будинку АДРЕСА_1 і зробили мочар під парканом. Вподальшому, родина ОСОБА_4 підмовили ОСОБА_5 і він 20.07.2020 загорнув сміттям з кладовища і землею висотою 3 м її земельну ділянку, пошкодивши при цьому межові знаки у вигляді металевих кілків та металевої сітки. Зазначила, що нею вживалися заходи досудового врегулювання, однак даний спір не вирішився.
Суд вивчивши матеріали справи, надані позивачем докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності з наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 316, частина перша статті 319 ЦК України).
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням володіння. При цьому право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення діями відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цього права із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Пунктом 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» встановлено, що застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК, позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки. Позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.
Вищевказані положення також кореспондуються статтею 78 ЗК України, згідно якої право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Відповідно до частини третьої статті 79 ЗК України, право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Згідно з частиною другою статті 90 ЗК України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Частинами першою та другою статті 103 ЗК України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Відповідно до вимог частини першої статті 106 ЗК України, власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод.
Однак, позивачем до матеріалів справи не долучено жодного доказу на підтвердження того, що: позивач є власником чи користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 , суміжної з межею від В до Г кадастрового плану №0524984500:01:00; доказів порушення цілісності паркану на куті будинку по АДРЕСА_1 ; доказів вчинення відповідачем дій, які спричинили пошкодження майна позивача; доказів, якими можна було б підтвердити факт неправомірних дій відповідача.
Докази звернення ОСОБА_1 в державні органи зі скаргою на дії ОСОБА_2 як голови Чернівецької райспоживспілки та відповіді таких органів, також не підтверджують факт вчинення відповідачем протиправних дій щодо майна позивача, яке зазначено в позовній заяві.
В свою чергу процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що суди розглядають в порядку відповідного виду судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із відповідних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому вказаний аспект включає в себе не лише правильність обрання передбаченого законом або договором способу захисту, але і необхідність належного правового обґрунтування вимог відповідними нормами права.
Тобто, саме на позивача покладено обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи.
Тому, враховуючи принцип диспозитивності та змагальності, позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов"язання ОСОБА_2 здійснити ремонт пошкодженого паркану, який було пошкоджено стічними водами з поля - задоволенню не підлягають, оскільки порушення права позивача, як і неправомірність дій відповідача відносно позивача, в цій частині судом не встановлено.
Вирішуючи позов в частині моральної шкоди, суд керується статтями 23, 1167 ЦК України. Згідно з цими статтями особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Оскільки матеріалами справи не підтверджено протиправності дій відповідача відносно позивача, до позовної заяви не долучено ні розрахунку, ні обґрунтування позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, відтак, в позові в частині стягнення 100000грн. моральної шкоди також слід відмовити.
Позивач згідно з п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», як інвалід ІІ групи звільнена від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 76, 79, 80, 81, 89, 76-81, 141, 247, 263-265, 273 ЦПК України, суд-
У задоволені позову позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії та про стягнення моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в 30-денний строк з дня його прийняття до Вінницького апеляційного суду, а особами, які не були присутніми під час проголошення рішення протягом 30 днів з моменту його отримання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не буде скасовано.
Сторони по справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрований та проживає: АДРЕСА_2 .
Суддя Б.Б. Кушнір