пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
24 листопада 2020 року Справа № 903/377/20
Господарський суд Волинської області у складі судді Костюк С. В., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом Комунального підприємства "Одесміськелектротранс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтотрейд Ресурс"
про визнання недійсними додаткових угод до договору № Т-ОМТС-П2018/15 від 16.01.2018, стягнення 332550,00 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: н/з;
від відповідача: н/з.
У зв'язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.
Встановив:
27.05.2020 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява б/н і дати Комунального підприємства "Одесміськелектротранс", в якій позивач просить визнати недійсними додаткові угоди № 3 від 16.01.2018, № 4 від 31.01.2018 укладені до договору № Т-ОМТС-П2018/15 від 16.01.2018 між Комунальним підприємством "Одесміськелектротранс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтотрейд Ресурс", стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтотрейд Ресурс" безпідставно отримані кошти в розмірі 332550,00 грн.
Обґрунтовуючи заявлену вимогу вказує, що при укладанні додаткових угод № 3 від 16.01.2017, № 4 від 31.01.2018 було порушено приписи пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі": змінено ціну за одиницю товару у бік її збільшення за відсутності коливання ціни такого товару на ринку; щодо вимоги про стягнення 332550,00 грн посилається на те, що він надмірно сплатив дану суму з урахуванням додаткових угод додаткових угод №3 від 16.01.2018, № 4 від 31.01.2018, тому на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України просить ці кошти стягнути з відповідача, як переплату.
Ухвалою суду від 01.06.2020 дану позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме, подати суду: докази оплати судового збору в розмірі - 9192,25 грн (4204,00 грн за вимоги немайнового характеру, 4988,25 грн за вимогу майнового характеру) в порядку, визначеному Законом України "Про судовий збір"; докази направлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів (розрахункова квитанція або касовий чек).
Ухвалою суду від 25.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.09.2020, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив.
15.09.2020 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю подав відзив на позовну заяву за № 195 в якому вказує, що з позовними вимогами не погоджується, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, при цьому зазначає, що при укладенні додаткових угод до договору поставки ціни за одиницю товару збільшувались не більше ніж на 10 % кожного разу з урахуванням попередньо внесених до договору поставки змін, крім того зазначені зміни не призвели до збільшення визначеної у договорі суми поставки. Щодо доводів позивача, що викладені у довідках Одеської регіональної торгово-промислової палати дані не підтверджують коливання цін на ринку нафтопродуктів, то чинним законодавством не регламентовано та не визначено, якими саме документами може підтверджуватися коливання ціни товару на ринку, не визначено їх форму та зміст.
21.09.2020 позивач подав відповідь на відзив, де вказує, що відзив є необґрунтованим, оскільки вважає, що відповідач не навів документально підтверджених доводів про необхідність внесення змін до договору про закупівлю та не спростував твердження про те, що зміни до договору від 16.01.2018 внесені на підставі довідок Одеської регіональної торгово-промислової палати, які не містять підтвердження коливання вартості бензину та дизельного палива та не є належним документальним обґрунтуванням зростання ціни вказаного товару.
Згідно довідки про неможливість проведення судового засідання від 22.09.2020 судове засідання по справі № 903/377/20, призначене на 22.09.2020 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Костюк С. В. у відпустці.
Ухвалою суду від 05.10.2020 повідомлено сторін про проведення підготовчого засідання 20.10.2020.
Ухвалою суду від 20.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.10.2020; ухвалою суду від 26.10.2020 відкладено розгляд справи по суті на 24.11.2020.
23.11.2020 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю подав клопотання від 23.11.2020 про проведення розгляду справи по суті без участі його представника, також вказав, що проти позову заперечує з підстав наведених у відзиві. Дане приєднано до матеріалів справи.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 3 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути позов за відсутності представників сторін.
Дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.
26.12.2017 Комунальне підприємство "Одесміськелектротранс" на веб-порталі публічних закупівель "PROZZORO" розмістило оголошення про намір здійснити закупівлю дизельного палива та бензину А-92 обсягом 172170 л та 15000 л відповідно, та розмістило тендерну документацію з вимогами до учасників та предмету закупівлі (ідентифікатор закупівлі UA-2017-12-11-002195-a).
За результатами відкритих торгів 16.01.2018 між КП "Одесміськелектротранс" (Замовник) та ТзОВ «Нафтотрейд ресурс» (Учасник) укладено договір № Т-ОМТС-П/2018/15 на закупівлю товарів, за умовами якого Учасник зобов'язався постачати Замовнику нафту і дистиляти, а Замовник - прийняти товар від Учасника та оплатити його вартість на умовах договору (а.с.6-10).
Відповідно до пункту 2.1 договору ціна за одиницю товару встановлюється за погодженням сторін та вказується у специфікації, що є невід'ємною частиною договору.
Загальна сума договору визначається як сума товару згідно специфікації, що є невід'ємною частиною договору та становить 4044783,30 грн, в тому числі ПДВ - 674130,55 грн.
16.01.2020 між Учасником та Замовником на підставі п.2 ч.4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» були підписані додаткові угоди № 1, № 2 до договору № Т-ОМТС-П2018/15, якими збільшено ціну товару за одиницю (літр) бензину А-92 відповідно з 22,99 грн до 25,28 грн та з 25,28 грн до 27,80 грн; дизельного палива з 21,49 грн до 23,63 грн та з 23,63 грн до 25,99 грн.
Також 16.01.2018 на підставі п.2 ч.4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» між сторонами укладена додаткова угода № 3, згідно якої сторони збільшили ціну товару за одиницю (літр) бензину А-92 з 27,80 грн до 28,50 грн, дизпалива з 25,99 грн до 27,00 грн.
31.01.2018 укладено додаткову угоду № 4, згідно якої збільшено ціну товару за одиницю (літр) бензин А-92 з 28,50 грн до 29,50 грн, дизпалива з 27,00 грн до 28,00 грн.
Підставою укладення додаткових угод зазначено п.2 ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі», угоди підписано без будь-яких зауважень та скріплено печатками сторін.
При цьому загальна сума договору № Т-ОМТС-П2018/15 від 16.01.2018 становить 4044783,30 грн, тобто залишилась не змінною.
Позивач звернувся до суду та просить визнати недійсними додаткові угоди: № 3 від 16.01.2018 та № 4 від 31.01.2018 до договору № № Т-ОМТС-П2018/15 про закупівлю нафтопродуктів від 16.01.2018 та стягнути з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України 33550,00 грн безпідставно отриманих коштів.
Як підставу визнання угод недійсними зазначає те, що зміни до договору № № Т-ОМТС-П2018/15 внесені на підставі довідок, які фактично не містять підтвердження коливання вартості бензину А-92 та дизпалива та не є належним документальним обґрунтуванням зростання ціни даного товару, при цьому посилається на роз'яснення Міністерства економічного розвитку і торгівлі, викладені в листах № 3302-05/11398-07 від 07.04.2015 та № 3302-06/34307-06 від 27.10.2016 «Щодо змін істотних умов договору про закупівлю» внесення змін до договору повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим, підписання додаткових угод пояснює виробничою необхідністю, вважає, що при укладені спірних угод порушено приписи п. 2 ч.4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі», а тому зазначені підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 215 ЦК України.
За своєю правовою природою договір укладений між сторонами є договором поставки.
За змістом ст. 712 Цивільного кодексу України та ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язуєтеся прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за цього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Крім загальних норм Цивільного кодексу України до правовідносин, що склалися між сторонами підлягають застосуванню норми Закону України «Про публічні закупівлі».
Згідно ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі», договір про закупівлю - договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.
Частиною 1 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі», умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури , закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, в т.ч. зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.
Тобто, Законом України «Про публічні закупівлі» встановлено, що зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, за п. 2 ч. 4 наведеної норми, в тому числі «у випадку коливання цін на ринку товару, що надає сторонам право змінювати умови договору щодо ціни товару, при цьому не більше ніж на 10% та не збільшуючи загальну суму договору.»
Згідно пп. 57 п. 4 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №459, Мінекономрозвитку відповідно до покладених на нього завдань надає роз'яснення щодо застосування законодавства у сфері державних закупівель.
Зокрема, у роз'ясненні Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27 жовтня 2016 року №3302-06/34307-06 «Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю», на яке, зокрема, посилається позивач, зазначено: «Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.
Норма пункту 2 частини 4 статті 36 Закону поширюється на договори про закупівлю, у разі якщо предметом закупівлі є товар. Разом з тим, виходячи зі змісту частини першої статті 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов.
Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Тобто, відповідно до вищевказаних положень законодавства ціни та товар за договором є вільними, а нормами п.2 ч.4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлені підстави для зміни ціни за одиницю товару у договорі про закупівлю та граничний рівень такої зміни не більше 10 відсотків, без збільшення загальної суми договору.
Внесення змін до договору також передбачено його умовами, зокрема, згідно з п. 10.4 зміни, доповнення додатки до даного Договору, його пролонгація або дострокове розірвання будуть дійсні при умові, якщо вони здійснені в письмовій формі і підписані уповноваженими на це представниками обох сторін. Додаткові угоди та додатки до цього Договору є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані сторонами,
Підпунктом 2 п. 10.9 договору також визначено можливість зміни істотних умов договору про закупівлю у випадку зміни ціни, за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків, зокрема, у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.
Як слідує з позовної заяви однією з підстав недійсності додаткових угод позивач вказує те, що зазначені укладено на підставі довідок ТПП, які фактично не містять підтвердження коливань вартості бензину А-92 та дизпалива, тому є неналежними документальним обґрунтуванням зростання цін на вказаний товар.
Так, з матеріалів справи вбачається, що підставою збільшення цін на нафтопродукти, що потягло укладення додаткових угод, були: цінова довідка Одеської регіональної торгово-промислової палати № Our ref. СИО-е №000023 від 17.01.2018, цінова довідка Одеської регіональної торгово-промислової палати № Our ref. СИО-е №000024 від 17.01.2018, цінова довідка Одеської регіональної торгово-промислової палати № Our ref. СИО-е №000026 від 17.01.2018 та цінова довідка Одеської регіональної торгово-промислової палати № Our ref. СИО-е №000057 від 31.01.2018 (а.с.57-60).
З даних довідок слідує, що в період з 16.01.2018 до 30.01.2018 на ринку відбулось коливання цін на нафтопродукти в сторону збільшення, а саме бензину А-92 з 29,25-30,99 грн до 29,95-31,99 грн за один літр, дизпалива з 27,89-29,49 грн до 28,49-30,49 грн за один літр.
Повноваження ТПП визначені Законом України «Про торгово-промислові палати в Україні».
Зокрема, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що торгово-промислові палати мають право проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість.
Методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов'язковими для застосування на всій території України.
У постанові Верховного Суду від 29.03.2019 у спразі № 826/6926/17 зазначено, що довідки торгово-промислової палати та ДП «Держзовнішінформ», які є повноважними органами, що мають право, зокрема здійснювати моніторинг цін та визначати вартість товару, містять інформацію щодо ціни на певні нафтопродукти та паливно-мастильні матеріали на певну дату, а також з аналізу наявної в них інформації та ціни за одиницю продукції визначеної у договорах, укладених між позивачем та відповідачем, можна прослідкувати динаміку цін, а отже встановити її рух у бік збільшення чи зменшення та встановити факт наявності коливання ціни.
Оскільки цінові довідки є належними доказами, які підтверджують факт коливання цін на нафтопродукти в сторону збільшення за один літр, суд вважає, що у сторін були підстави для укладення додаткових угод згідно із п. 10.4, п.п2 п.10.9 договору та п.2 ч.4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі».
Крім того, як слідує з додаткових угод ціна за одиницю товару за договором № Т-ОМТС-П/2018/15 збільшувалась не більше ніж на 10 відсотків з урахуванням попередніх змін, внесених до договору, крім того зазначені зміни не призвели до збільшення суми, визначеної у договорі, чим підтверджено, що спірні додаткові угоди №3, №4 укладені з дотриманням положень п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" та листа-роз'яснення Мінекономрозвитку України «Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю» №3302- 06/34307-06 від 27.10.2016, на які посилається позивач, обґрунтовуючи підстави визнання недійсними додаткових угод.
Розглядаючи вимогу про визнання додаткових угод недійсними на підставі ч.1 ст. 215, ст. 203 ЦК України суд враховує наступне.
За нормами ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 627 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Таким чином, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено ст. 203 Цивільного кодексу України, згідно з ч. ч. 1-6 якої: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У відповідності до ч. ч. 2, З ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як зазначалось вище ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» та умови договору від 16.01.2018 № Т-ОМТС-П/2018/15 (п.п.2 п.10.9) надано право сторонам вносити зміни до істотних умов договору в частині зміни (збільшення, зменшення) на ринку ціни на товар, без зміни суми договору.
При укладенні договору та внесенні змін до нього, сторонами досягнуто згоди з усіх його істотних умов, включаючи предмет, ціну та кількість товару. Договір та додаткові угоди до нього укладено без порушення вимог, визначених от. 36 Закону України «Про публічні закупівлі», а тому відсутні підстави для визнання додаткових угод недійсними.
Твердження позивача в частині того, що підписання спірних угод зумовлено терміновою необхідністю зазначеного товару у виробничій діяльності підприємства, на думку суду є голослівним та не підтверджено будь-якими доказами.
Крім того, позивач обґрунтовує вимогу з посиланням на норми ст. 215 ЦК України, вказуючи також на порушення п.2 ч.4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі», однак саме даною нормою закону сторони керувались при укладенні спірних угод.
Суд звертає увагу, що ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Отже, для визнання недійсним правочину за статтею 233 Цивільного кодексу України необхідно довести сукупність таких умов: укладення правочину стороною саме під впливом тяжкої для неї обставини, за відсутності якої, вона б ніколи не погодилась на його укладення; укладення правочину на вкрай невигідних для сторони умовах, яка повинна бути очевидною для особи яка вчиняє правочин; конструктивним елементом такого правочину є недобросовісна поведінка контрагента, вина якого полягає в тому, що він розуміє, наскільки на невигідних для особи умовах вчиняється правочин, але йде на це свідомо і навмисно з наміром отримати від цього власну вигоду, чи вигоду для інших осіб.
Водночас позивачем не необґрунтовано заявлену вимогу з посилання на норми даної статті та не надано доказів в підтвердження того, що оспорювані додаткові угоди укладено під впливом тяжких для нього обставин, а лише посилання на термінову необхідність товару у виробничій діяльності підприємства, що не може розцінюватись судом як тяжка обставина.
Крім того, суд звертає увагу, що нарахування коштів в заявленій в позові сумі позивачем проведено невірно, оскільки при розрахунку не враховано ціну визначену додатковою угодою № 2 до договору № Т-ОМТС-П/2018/15, яка не визнавалась недійсною та з врахуванням якої було змінено попередню ціну за одиницю товару.
Враховуючи те, що правові підстави визнання недійсним додаткових угод № 3 від 16.01.2018 та № 4 від 31.01.2018 відсутні, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача коштів в сумі 332550,00 грн за ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
в позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного
судового рішення
01.12 .2020.
Суддя С. В. Костюк