Провадження № 22-ц/803/9334/20 Справа № 212/5217/20 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
25 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Бондар Я.М.,
суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.
секретар судового засідання-Євтодій К.С.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач-Приватне акціонерне товариство «Суха Балка»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Гузєва Ігоря Григоровича, відповідача, Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року, ухваленого суддею Чайкіним І.Б. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області повний текст судового рішення складено 28 вересня 2020 року,-
У липні 2020 року представник позивача - адвокат Гузєв І.Г. який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю члена сім'ї.
В обґрунтування позову зазначив, що позивач є матір'ю ОСОБА_2 , який 15 років 11 місяців працював на підприємстві відповідача ПрАТ «СУХА БАЛКА» та, працюючи на посаді підземного прохідника шахти ім.Фрунзе ПрАТ «СУХА БАЛКА» отримав професійне захворювання, про що було складено акт «Розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання» від 27.06.2014 року.
Висновком МСЕК від 26.03.2019 року ОСОБА_2 встановлено першу групу інвалідності та визначено ступінь втрати професійної працездатності 95%.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Відповідно до довідки МСЕК «Про причинний зв'язок смерті з професійним захворюванням або трудовим каліцтвом» від 29.08.2019 року смерть ОСОБА_2 пов'язана з професійним захворюванням.
Позивач вказує, що моральна шкода полягає в тому, що вона втратила сина та перенесла тяжкий нервовий стрес, шок, в результаті якого постійно знаходиться в пригніченому стані. Також зазначає, що душевні переживання не дають їй можливості радіти життю, смерть сина призвела до зменшення суспільної активності, вона перестала спілкуватися із знайомими, порушилися її нормальні життєві зав'язки.
Просила стягнути з Приватного акціонерного товариства «СУХА БАЛКА» в рахунок відшкодування моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях , фізичному болю, завданої смертю сина у розмірі - 472 300 гривень.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Гузєв Ігор Григорович до Приватного акціонерного товариства «СУХА БАЛКА» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю члена сім'ї задоволені частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «СУХА БАЛКА» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «СУХА БАЛКА» на користь держави судовій збір в розмірі 2000 (дві тисячі ) гривень.
В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
Представник позивача, адвокат Гузєв І.Г., не погоджуючись з ухваленим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне врахування висновків Верховного Суду, викладених в аналогічних справах та положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року, ставить питання про зміну судового рішення в частині повного задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 .
Скаржник зазначає, що внаслідок загибелі сина, якого позивач виховувала від самого народження, ОСОБА_1 позбавлена блага відчувати любов, турботу останнього, отримувати від нього підтримку, допомогу та захист, назавжди позбавлена блага щирого, без заздрості спілкування з рідною людиною, життєвий зв'язок матері з сином втрачено назавжди, дана втрата є невідновною та неосяжною. Вказує, що при визначенні суми грошового відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, судом ретельно не взято до уваги істотність змін у житті ОСОБА_1 , а також значну ступінь вину відповідача у спричиненні шкоди. Представник позивача наголошує на тому, що позивач внаслідок загибелі сина безповоротно втратила безцінні блага, які перебувають під охороною законодавства України (статті 21, 27, 51 Конституції України, 5,3 СК України).
Представник позивача вважає, що районним судом в достатній мірі не враховано глибину страждань та істотність немайнових витрат позивача, як матері, що втратила сина, а тому розмір грошових коштів, стягнутий на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди є недостатнім для справедливої сатисфакції, завданої їй немайнової шкоди, у зв'язку з чим грошове відшкодування спричиненої позивачу шкоди слід збільшити до заявленого у позові.
В апеляційній скарзі, відповідач ПрАТ «Суха Балка», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, незастосування закону, який підлягав застосуванню, порушує питання про скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового, яким у повному обсязі відмовити ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог в повному обсязі.
При цьому, скаржник зазначає, що твердження позивача, які складають зміст позовної заяви, є не що інше, як припущення можливого розміру заподіяної позивачеві моральної шкоди, оскільки не підтверджуються жодним належним та допустимим доказом. Вказує на те, що незрозуміло з яких підстав суд першої інстанції оцінив моральну шкоду позивача в 200000 грн., крім того дана сума компенсації моральної шкоди не відповідає вимогам розумності та справедливості, доданими до позову документами не підтверджено обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги.
Відзиви на апеляційні скарги сторін не подано.
24.11.2020 року від представника позивача ОСОБА_3 надійшла заява про проведення апеляційного розгляду справи за його і позивача відсутності, наполягає на задоволенні своєї апеляційної скарги та заперечує проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просить залишити скаргу без задоволення.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , актовий запис №600 (а.с. 27).
ІНФОРМАЦІЯ_1 син позивача ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 , про що зроблено відповідний актовий запис №558 (а.с.11).
ОСОБА_2 , працюючи протягом 16 років 5 місяців в підземних умовах на шахті імені Фрунзе ПрАТ «Суха Балка» підземним прохідником та підземних гірником, виконував весь комплекс робіт з проходки горизонтальних, похилих та вертикальних гірничих виробок, виконував підготовчо-допоміжні операції в роботі.
При цьому внаслідок недосконалості технології підземного видобутку руди, мавших місце порушень систем вентиляції та режимів експлуатації гірничошахтного устаткування підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони та виробничої локальної вібрації, фізичного перевантаження та отримав професійне захворювання - радикулопатію попереково - крижову (L5, S1) зліва з помірними статико-динамічними порушеннями, м'язово-тонічним і стійким больовим синдромами; вібраційну хворобу першої-другої стадії від дії локальних вібрацій з синдромом вегетативно-сенсорної полінейропатії верхніх кінцівок, з частими акроангіоспазмами кистей, порушенням трофіки кистей; коніотуберкульоз: сидеросилікоз першого ст., ЗЗТБ (12.06.2013) в/частки правої легені (у вигляді фіброзу). Емфізема легень першої стадії, ЛН першого ст., що встановлено Актом розслідування хронічного професійного захворювання Форми П-4 від 27.06.2014 року (а.с.13-17).
Висновком МСЕК серії 12 ААА № 054468 від 26.03.2019 ОСОБА_2 встановлено ступінь втрати професійної працездатності 95% (85% коніотуберкульоз; 5% вібраційна хвороба; 5% радикулопатія) та першу групу інвалідності з наступним переоглядом 01.03.2020 року (а.с. 18).
Причиною смерті ОСОБА_2 визнано професійне захворювання, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою МСЕК Серії АА №0000193 «Про причинний зв'язок смерті з професійним захворюванням або трудовим каліцтвом» (а.с.12).
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходив з того, що роботодавець не створив безпечні та нешкідливі умови праці на підприємстві, де працював померлий, тим самим порушивши ч.2 ст.152 КЗпП України, ст.17 Закону України «Про охорону праці», які встановлюють цей обов'язок, що й стало причиною смерті сина позивача, також з доведеності факту отримання моральної шкоди позивачем внаслідок смерті близької людини - сина, який не спростовано відповідачем, у зв'язку чим наявні правові підстави для часткового задоволення позовних вимог.
Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та не погоджується із доводами відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову та їх наявності про відмову позивачу у задоволенні її позовних вимог, а також із завищеним розміром відшкодування моральної шкоди, при цьому частково погоджується із доводами представника позивача щодо заниженого розміру моральної шкоди, з огляду на таке.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 року, абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Згідно з ч.1,3 ст.13 ЗУ «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
У відповідності до ст.4 ЗУ «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Статтею 153 КЗпП України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частиною 2 ст.1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Право на звернення до суду про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи виникає у зв'язку з настанням певних подій: каліцтво, ушкодження здоров'я або смерть фізичної особи.
Отже, право члена сім'ї померлого на відшкодування моральної шкоди у зв'язку зі смертю особи, спричиненого професійним захворюванням, виникає з настанням юридичного факту смерті та за наявності професійного захворювання і причинного зв'язку між смертю і професійним захворюванням, а тому правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди члена сім'ї померлого виникають лише після смерті померлого та регулюються законодавством, яке діє на цей момент.
За змістом ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або у інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу, як матері померлого від отриманого на виробництві відповідача професійного захворювання сина ОСОБА_2 заподіяна моральна шкода у зв'язку із втратою рідної та близької людини.
Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності».
Колегія суддів вважає визначений судом розмір компенсації моральної шкоди є дещо заниженим і у цій частині частково погоджується із доводами представника позивача ОСОБА_4 .
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Як роз'яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Виходячи з обставин, колегія суддів, ураховуючи ступінь вини відповідача в настанні смерті сина позивача через отримане професійне захворювання, беручи до уваги характер і тривалість моральних страждань ОСОБА_1 , які є довічними, враховуючи, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, який має Позивач від смерті рідної та близької людини - сина, характер немайнових витрат вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її розмір з 200 000 грн. до 280 000 грн.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації моральної шкоди буде 280 000 грн. Визначений розмір не призведе до збагачення позивача та не поставить відповідача у скрутне матеріальне становище.
Враховуючи, те, що суд апеляційної інстанції змінює рішення суду в частині збільшення суми моральної шкоди, відповідно збільшенню підлягає і сума судового збору, стягнутого з відповідача на користь держави, пропорційно до задоволених позовних вимог, з 2000 грн. до 2800 грн., що становить 1% від суми задоволених судом апеляційної інстанції позовних вимог.
Керуючись ст.ст.367, ч.1 ст.369, ст.374, ст.376, ст.ст.381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Гузєва Ігоря Григоровичазадовольнити частково.
Апеляційну скаргу відповідачавідповідача Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року в частині розміру моральної шкоди та судового збору змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 з 200 000 (двісті тисяч гривень) грн. до 280 000 (двісті вісімдесяти тисяч гривень) грн., збільшивши суму судового збору з 2000 грн. (двох тисяч гривень) до 2800 грн. (двох тисяч вісімсот гривень).
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 25 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: