Провадження № 22-ц/803/9330/20 Справа № 214/3805/19 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко А. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
25 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Справа № 214/3805/19
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Карнаух Тетяна Вікторівна, та відповідача Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2020 року, яке ухвалено суддею Ткаченком А.В.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 вересня 2020 року,-
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - ПАТ «ПівдГЗК») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, посилаючись на отримання ним професійного захворювання, внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці. Висновком МСЕК у 2018 році йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 40% та визнано людиною з інвалідністю третьої групи, які залишені незмінними при наступному переогляді у 2019 року, з наступним переоглядом у 2021 році.
Вважаючи причиною отримання професійного захворювання тривалу роботу в шкідливих умовах праці та посилаючись на те, що внаслідок професійного захворювання у нього змінилися умови життя, він змушений постійно проходити лікування, які не дають покращенння в стані здоров'я, та він відчуває постійний біль у поперековому відділі хребта з віддачею в ноги, тягнучий біль іррадіює переважно в праву ногу, по задньо-боковій поверхні до п'яти, зліва - прострілюючий біль в сідницю, в ногу, біль посилюється після фізичного перевантаження та при метеоперепадах, при перебуванні тривалий час у положенні сидячи, тягнучий біль переважно в шийно-потиличній ділянці серця, правому надпліччі, терпкість рук 4-5 пальців на руках, більше справа, терпкість 1-2-3 пальців на лівій нозі та 1-2 пальця на правій, біль та обмеження рухів у плечових, ліктьових та колінних суглобах, мерзлякуватість та підвищення чутливості рук до холоду, мерзнуть ноги, набряк правої стопи, біль в спині, підвищення артеріального тиску до 180/110 мм рт.ст., постійний головний біль здавлюючого характеру, запаморочення, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 208 650,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, а також судові витрати по справі.
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2020 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «ПівдГЗК» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 60 000,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб, а також судові витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги, в розмірі 1 131, 00 грн.
Стягнуто з ПАТ «ПівдГЗК» на користь держави судові витрати у розмірі 768,40 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Карнаух Т.В., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. При цьому, судом не враховано, що захврювання у позивача має тенденцію до погіршення та не виліковується повною мірою, що підтверджується в записах в довідках МСЕК про встановлення 40% втрати працездатності та 3 групи інвалідності повторно, тобто шансів на повне відновлення стану здоров'я немає.
Також, позивач вважає, що суд не врахував тяжкості наслідків, які настали в його здоров'ї, відсутності динаміки покращення його стану, постійного характеру страждання, позивача, який переносить постійний фізичний біль, обмежений в можливості роботи по домашньому господарству, рухливій активності, звичайних повсякденних заняттях, відсутність можливості працювати за професією або виконувати будь-яку іншу роботу, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках.
Крім того, в апеляційній скарзі наведено приклади судової практики Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в аналогічних справах, де при однаковій втраті працездатності та встановленні однакової групи інвалідності, було стягнуто моральну шкоду у значно більшому розмірі (від 70 000.00 грн. до 80 000,00 грн.).
У відзиві на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Карнаух Т.В.,до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ПАТ «ПівдГЗК» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, як необґрунтовану та безпідставну.
Крім того, відповідачем ПАТ «ПівдГЗК» подано клопотання щодо закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Карнаух Т.В., на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2020 року, яке мотивоване відсутністю у адвоката Карнаух Т.В. повноважень на представництво інтересів позивача ОСОБА_1 в Дніпровському апеляційному суді, тому суд не мав правових підстав для відкриття провадження у справі, а апеляційна скарга підлягала поверненню на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною третьою статті 356 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися.
Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо вона подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
Частиною першою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно з частиною четвертою статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Частинами першою, другою статті 64 ЦПК України передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.
Рішенням Ради адвокатів України від 26 червня 2019 року N 68 затверджено роз'яснення щодо застосування форми бланку ордеру на надання правничої допомоги, відповідно до якого у разі якщо, згідно з договором про надання правничої допомоги наявні обмеження повноважень, то такі обмеження обов'язково зазначаються в ордері.
Договором про надання правової допомоги №18/19 від 09 квітня 2019 року, який наявний в матеріалах справи (а.с. 38), укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Карнаух Т.В. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю N 2257 від 14 лютого 2011 року) передбачено, зокрема, що адвокат Карнаух Т.В. бере на себе зобов'язання представляти інтереси ОСОБА_1 в загальних судах України всіх інстанцій, з правом оскарження рішення суду, подавати апеляційні та касаційні скарги. Даний договір діє до 09 квітня 2021 року.
Крім того, на підставі вказаного договору видано ордер від 10 квітня 2019 року серії ДП N 1048/047, який наявний в матеріалах справи (а.с. 37) та на зворотній стороні якого не містить будь-якого запису щодо обмежень повноважень адвоката Карнаух Т.В., зокрема, щодо підпису апеляційних скарг.
Отже, ордер адвоката від 10 квітня 2019 року серії ДП N 1048/047 та договір про надання правової допомоги №18/19 від 09 квітня 2019 року не містять обмежень щодо представництва ОСОБА_1 адвокатом Карнаух Т.В., у тому числі обмежень щодо підписання будь-яких скарг від його імені.
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам, при застосуванні процесуальних норм, належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (рішення у справі "Шишков проти Росії", N 26746/05, від 20 лютого 2014 року).
Виходячи з викладеного, адвокат Карнаух Т.В. в даному випадку, має право підписувати та подавати апеляційну скаргу на судове рішення від імені позивача ОСОБА_1 , а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача ПАТ «ПівдГЗК» щодо закриття провадження у справі за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Карнаух Т.В., на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2020 року.
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «ПівдГЗК» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, в матеріалах справи відсутні докази підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та не враховано відсутність вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, а також те, що позивач працював в шкідливих умовах праці й на інших підприємствах. Також, на думку відповідача, згідно з положеннями статті 14 Закону України «Про охорону праці», саме позивач був зобов'язаний дбати про особисту безпеку і здоров'я, однак останній з власної волі, з метою отримання більшої заробітної плати, більш тривалої відпустки відносно інших професій та виходу на пенсію на пільгових умовах, виконував дану роботу, що і призвело до втрати його здоров'я. При цьому, відповідач наголошує й на тому, що професійне захворювання у позивача було встановлено лише через 10 років після отримання права на пенсію на пільгових умовах.
Також, відповідач вважає, що при визначенні розміру моральної шкоди завданої позивачу, суд не врахував того, що такий розмір має бути не більшим, аніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не повинен призводити до його збагачення. Зокрема, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 року у справі №211/2524/16-ц, при встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у розмірі 70% та другої групи інвалідності, дійшов висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 35 000,00 грн.
Зважаючи на те, що правомірність нарахування, сплати та стягнення з ПАТ «ПівдГЗК» витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги не підтверджена належними та допустимими доказами, витрати на правничу допомогу не відповідають критерію розумності та не виправдані в даному процесі, представник відповідача вважає, що стягнення таких витрат з ПАТ «ПівдГЗК» є безпідставним.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Карнаух Т.В., , за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги, як позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Карнаух Т.В., так і відповідача ПАТ «ПівдГЗК», підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 у період з 01.08.1988 року по 30.11.1988 року, з 09.02.1998 року по 08.11.2002 року працював помічником машиніста екскаватора ВАТ «ПівдГЗК», з 18.02.1991 року по 31.05.1991 року - слюсарем з ремонту обладнання ВАТ «ПівдГЗК», з 08.11.2002 року по 06.04.2018 року - машиністом екскаватора ВАТ та ПАТ «ПівдГЗК».
Відповідно до Санітарно-гігієнічної характеристики умов праці №2/2/-11-3/1454 від 30.03.2015 року, виданої Головним державним санітарним лікарем м. Кривого Рогу вказано, що позивач працював в умовах підвищених параметрів важкості праці, пилу, несприятливого мікроклімату, шуму, загальної та локальної вібрації. Умови праці за параметрами загальної вібрації відносяться до 3 класу 2 ступеню шкідливості, за параметрами локальної вібрації - до 3 класу 1 ступеню шкідливості, за показниками важкості праці відносяться - до 3 класу 3 ступеню шкідливості, за вмістом в повітрі робочої зони речовин фіброгенної дії відносяться до 3 класу 3 ступеню шкідливості, за рівнем шуму - до 3 класу 2 ступеню шкідливості, за мікрокліматом - до 3 класу 2 ступеню шкідливості (а.с.32-36).
06.04.2018 року позивач звільнений у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає провадженню даної роботи, за п. 2 ст. 40 КЗпП України (а.с.28-29, 64).
Медичним висновком лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 03.10.2017 року позивачу встановлені професійні захворювання - вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації з церебрально-периферичним ангіодистонічним синдромом, ускладненим дисциркуляторною енцефалопатією першої-другої стадії з розсіяною неврологічною симптоматикою та гіпертонічною хворобою другої стадії, у поєднанні з вираженим полірадикулярним синдромом, двобічним плечолопатковим пері артрозом, остеоартрозом у поєднанні з пері артрозами ліктьових і колінних суглобів. Захворювання професійне (а.с.9-10).
24 жовтня 2017 року на ПАТ «ПівдГЗК» проведено розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 , про що складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4, затверджений начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області В.В. Снісар.
В п. 16 вказаного Акту зазначено, що професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи машиністом екскаватора РУ (08.11.2002 року - теп.час) в ВАТ «ПівдГЗК» (з 20.01.2014 року ПАТ «ПівдГЗК») ОСОБА_1 здійснював керування екскаватором в умовах кар'єру, технічне обслуговування екскаватора. Внаслідок недосконалості робочого місця ОСОБА_1 підпадав під вплив вібрації, рівень якої, перевищував нормативні показники. Працюючи помічником машиніста екскаватора РУ в ВАТ «ПівдГЗК» (01.08.1988 року -30.11.1988 року; 09.02.1998 року- 08.11.2002 року) та слюсарем по ремонту обладнання ДЩК РУ (18.02.1991 року - 31.05.1991 рку) ОСОБА_1 також виконував роботи пов'язані з впливом вібрації, рівень якої, перевищував нормативні показники.
Причиною виникнення професійних захворювань у п. 17 цього Акту визнано перевищення рівня загальної вібрації та рівня локальної вібрації (а.с. 4-5).
Відповідно до довідки МСЕК Серії 12 ААА №046436 від 08.02.2018 позивачу ОСОБА_1 первинно встановлено 40% втрати професійної працездатності - вібраційна хвороба з 22 січня 2018 року до 01 лютого 2019 року, як професійне захворювання машиніста екскаватора та ІІІ групу інвалідності (а.с. 6).
Відповідно до довідки МСЕК Серії 12 ААА №054311 від 29.01.2019 року позивачу ОСОБА_1 повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності - вібраційна хвороба з 01 лютого 2019 року до 01 лютого 2021 року, та ІІІ групу інвалідності, з переоглядом 01.01.2021 року (а.с. 7-8).
Згідно виписних епікризів з медичних установ позивач ОСОБА_1 неодноразово перебував на амбулаторному та стаціонарному лікуванні з діагнозом вібраційна хвороба та радикулопатія попереково-крижова та шийна (а.с.11-27).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв'язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 60 000,00 грн., суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням у 2018 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 року та ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
З Акту розслідування професійного захворювання 24 жовтня 2017 року (а.с. 4-5) вбачається, що причиною професійного захворювання позивача є тривалий стаж роботи в умовах рівня загальної вібрації та рівня локальної вібрації, що перевищує гранично допустиму, а саме: еквівалентний рівень загальної вібрації перевищує нормативний на 2-7 дБ (103-108 дБ при ГДР 101 дБ), на 4 дБ (96 дБ при ГДР 92 дБ), рівень локальної вібрації перевищує нормативний на 2 дБ (114 дБ при ГДР 112 дБ) по ДСН 3.3.6.039-99.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло, у тому числі, з вини ПАТ «ПівдГЗК», яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ПАТ «ПівдГЗК» про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 24 жовтня 2017 року встановлено порушення відповідачем законодавства про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи.
Крім того, відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
При цьому, доводи апеляційної скарги відповідача про обов'язок робітника дбати про своє здоров'я, не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці»,якими передбачений обов'язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ПАТ «ПівдГЗК» щодо недоведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв'язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений під час судового рогляду. Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що професійні захворювання обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПАТ «ПівдГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 40% та визнання людиною з інвалідністю третьої групи, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров'ї, що підтверджується виписним епікризом, що міститься в матеріалах справи, в якому зафіксований нестійкий дистабілізаційний стан його здоров'я, внаслідок чого переносить моральні страждання.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Посилання позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Крнаух Т.В., на судові рішення судів першої інстанції, а також посилання представника відповідача ПАТ «ПівдГЗК» на судові рішення суду касаційної інстанції у цивільних справах, які виникли з подібних правовідносин, де на користь позивачів було стягнуто інші суми компенсації моральної шкоди, колегія суддів не приймає з огляду на наступні обставини.
Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн.
Отже, з урахування того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 40% та визнано людиною з інвалідністю третьої групи, що безумовно тягне за собою зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди (60 000,00 грн.) не є завищеним та відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційних скарг, як позивача, так і відповідача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
Відхиляються колегією суддів й доводи апеляційної скарги відповідача ПАТ «ПівдГЗК» щодо безпідставного стягненнявитрат на професійну правничу допомогу, з огляду на наступне.
Так, відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
При цьому, згідно статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тобто, при частковому задоволенні позовних вимог, витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу відшкодовуються позивачеві пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, що й було зроблено судом першої інстанції, а доводи апеляційної скарги відповідача правильності висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.
Фактично всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Карнаух Тетяна Вікторівна, та відповідача Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 25 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: