Провадження № 22-ц/803/8950/20 Справа № 215/4068/20 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
24 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Справа № 215/4068/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.,
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
секретар судового засідання: Євтодій К.С.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович, на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 вересня 2020 року, яке ухвалене суддею Коноваленком М.І. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 14 вересня 2020 року,-
У липні 2020 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Меланчук І.В., звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - ПРАТ «ПІВНГЗК») про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, посилаючись на отримання ним виробничої травми, що потягло за собою втрату професійної працездатності. Висновком ЛТЕК у 1996 році йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 20 % за трудовим каліцтвом у 1980 році, з наступним переоглядом 01.02.1998 року.
При повторному переогляді, 03.02.1997 року позивачу було встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 50 % з 20 січня 1997 року, та встановлено третю групу інвалідності, з наступним переоглядом 01.02.1998 року.
При наступних переоглядах у 1998 -2007 роках відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювалась.
При повторному переогляді, 10.02.1999 року позивачу було встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 30 % з 01 лютого 1999 року, та встановлено третю групу інвалідності, з наступним переоглядом 01.02.2000 року.
При наступних переоглядах у 2000 -2008 роках відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювалась.
При повторному переогляді, 11.02.2009 року ОСОБА_1 відсоток втрати професійної працездатності збільшено до 40% та залишено третю групу інвалідності, з наступним переоглядом 01.02.2011 року, з 02.02.2011 року - безстроково.
Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 236 150,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПРАТ «ПІВНГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану в зв'язку з ушкодженням здоров'я, у розмірі 60 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнуто з ПРАТ «ПІВНГЗК» на користь держави судові витрати у розмірі 840,80 грн.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Меланчук І.В., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Також, просить врахувати, що внаслідок отриманої травми та значної втрати професійної працездатності, позивач не має змоги вести звичне життя. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманої травми, позбавлений можливості реалізувати свої звички та бажання, свої наміри в професійній сфері, змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя, навіть при пересуванні та виконанні робіт по господарству позивач систематично відчуває біль та обмеження рухів, судоми у м'язах ніг та рук, утруднена хода, біль в тазостегеному суглобі, на теперішній час стан його здоров'я не відновлений, негативні зміни у його житті довготривалі.
При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови, що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності.
Також, на постанову Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 522/3388/18, якою визнано розумним, виваженим та справедливим грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 233 000 грн., яке стягнуто з відповідача-роботодавця на користь позивача за умови втрати ним 75% професійної працездатності.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, сума відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь ОСОБА_1 відповідає принципам розумності, справедливості та виваженості, отже, підстав для її збільшення немає, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Меланчука І.В., надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук І.В., підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з позивачем ОСОБА_1 26.02.1980 року, під час виконання ним трудових обов'язків помічника тепловозу по вивезенню гірської маси з кар'єру ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», правонаступником якого є відповідач ПРАТ «ПІВНГЗК», стався нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, внаслідок якого він отримав виробничу травму, а саме: забій поперекового відділу, забій нирок, розрив лонного зчленування ( а.с. 23-25).
Відповідно до Акту про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом № 7/ІІ від 27.02.1980 року, причиною нещасного випадку, який стався з ОСОБА_1 26.02.1980 року є порушення технологічного процесу, яке виразилось у заправлянні тепловозу водою через верхню заправочну горловину, через відсутність пару на екіпірувальному пункті ст. «Породная», несправність стану локомотива, відсутність належного керівництва та нагляду зі сторони ІТР локомотивної служби за дотриманням робітниками ПТБ при виконанні робіт та належної трудової дисципліни.
Обставини, за яких стався нещасний випадок, встановлені та досліджені комісією, викладені в п. 14 Акту № 7/ІІ від 27.02.1980 року про нещасний випадок на виробництві (а.с. 13-25).
Відповідно до витягу з акту огляду ЛТЕК від 03.04. 1996 року позивачубуло первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 20 % за трудовим каліцтвом у 1980 році, з наступним переоглядом 01.02.1998 року.
При наступних переоглядах у 1997 - 1998 роках, відсоток втрати професійної працездатності збільшено до 50%, та позивача визнано особою з інвалідністю третьої групи.
При наступних переоглядах у 1999 - 2007 роках, відсоток втрати професійної працездатності зменшено до 30%, та залишено третю групу інвалідності.
Висновком МСЕК від 11.02.2009 року ОСОБА_1 при повторному переогляді, встановлено 40% втрати професійної працездатності в зв'язку з трудовим каліцтвом у 1980 році та визнано особою з інвалідністю 3 групи, з 01.02.2011 року - безстроково.
Спір виник з приводу відшкодування роботодавцем моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок нещасного випадку на виробництві, при виконання трудових обов'язків.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов'язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції керувався ст.ст. 153, 173 КЗпП України й виходив з доведеності факту заподіяння моральної шкоди позивачу при виконанні ним трудових обов'язків з вини відповідача.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком ЛТЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з травмою на виробництві у 1996 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 1996 року.
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року,моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі, станом на час розгляду справи, становить 4 723 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23 615,00 грн., а максимальний - 944 600,00 грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з отриманою виробничою травмою, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров'ї, що підтверджується чисельними виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований нестійкий дистабілізаційний стан його здоров'я, внаслідок чого переносить моральні страждання.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
З Акту про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом № 7/ІІ від 27.02.1980 року вбачається, що причинами нещасного випадку, який стався з ОСОБА_1 26.02.1980 року є порушення технологічного процесу, яке виразилось у заправлянні тепловозу водою через верхню заправочну горловину, через відсутність пару на екіпірувальному пункті ст. «Породная», несправність стану локомотива, відсутність належного керівництва та нагляду зі сторони ІТР локомотивної служби за дотриманням робітниками ПТБ при виконанні робіт та належної трудової дисципліни.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача та вважає, що він визначений без повного урахування роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з отриманням виробничої травми позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність, на теперішній час, у розмірі 40 % та визнаний людиною з інвалідністю третьої групи, безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров'я відсутнє, враховуючи встановлення втрати професійної працездатності та групи інвалідності на безстроковий термін.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманої виробничої травми, характер отриманої травми, відсоток втрати позивачем професійної працездатності у розмірі 40%, визнання позивача особою з інвалідністю третьої групи, стан здоров'я потерпілого, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 60 000,00 грн. до 120 000,00 грн., що не перевищує граничного розміру, встановленого п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків.
Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави та збільшує цей розмірі з 840,80 грн. до 1200,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.
Крім того, з відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 1800,00 грн. за подання позивачем апеляційної скарги (1200,00 грн. х 150%).
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович, - задовольнити частково.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 вересня 2020 року змінити, збільшити розмір моральної шкоди, стягнутої з відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 з 60 000,00 гривень до 120 000 (сто двадцять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 вересня 2020 року змінити, збільшивши розмір стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судового збору з 840 гривень 80 копійок до 1200 (одна тисяча двісті ) гривень 00 (нуль) копійок.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» за подання апеляційної скарги позивача на користь держави судовий збір у розмірі 1800 (одна тисяча вісімсот) гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 24 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: