Справа № 640/14276/17
н/п 2/953/75/20
26 листопада 2020 року м. Харків
Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді - Якуші Н.В.,
за участю секретаря судових засідань - Коваль А.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача- ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
представника відповідача - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють вимог щодо предмету спору- Департамент реєстрації Харківської міської ради, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , законним представником якого є ОСОБА_6 , Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)
про витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування реєстрації права власності та визнання права власності,
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила суд витребувати квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_5 , скасувати запис №1664542 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності за ОСОБА_5 та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_3 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що згідно договору купівлі-продажу від 19.09.2008 року вона придбала у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . 19.09.2008 року між нею та ПАТ КБ «Правекс Банк» був укладений договір іпотеки №6166-018/08Р. Зазначила, що на підставі виконавчого напису №338 від 24.03.2010 року ПН КМНО Сергєєва О.О. Київським ВДВС ХМУЮ було відкрите виконавче провадження №18835148 з примусового виконання виконавчого напису №338 виданого 24.03.2010 року ПН КМНО Сергєєвим О.О. про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить їй, для задоволення вимог ПАТ КБ «Правекс банк». Вказаною постановою було накладено арешт на вказане нерухоме майно. 28.05.2012 року Харківською філією ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» в рамках виконавчого провадження були проведені повторні прилюдні торги щодо реалізації квартири АДРЕСА_1 . Згідно протоколу публічних торгів від 28.05.2012 року, переможцем було визнано ОСОБА_5 . У зв'язку з тим, що вона не погодилась із законністю реалізації квартири, вона звернулась до суду з позовом про визнанням недійсними прилюдних торгів та скасування протоколу про проведення прилюдних торгів. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 06.06.2013 року її позовні вимоги задоволено частково та визнано недійсними прилюдні торги, які відбулися 28.05.2012 року щодо реалізації квартири АДРЕСА_1 . Також, зазначеним рішенням позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Правекс Банк", третьої особи по справі, було задоволено, визнано недійним протокол від 28.05.2012 № 77-02/047/12/1 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, визнано недійсними прилюдні торги, що відбулися 28.05.2012, з реалізації арештованого майна - трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 , що відбулись 28.05.2012, згідно протоколу від 28.05.2012 № 77-02/047/12/1 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна. Зазначене рішення в цій частині не скасовано. Крім того, зазначила, що рішенням суду від 13.03.2014 року її позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, було задоволено. Ухвалою Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України від 06 травня 2015 року, рішення Київського районного суду м. Харкова від 13.03.2014 року залишено без змін. Враховуючи наведене, на теперішній час у ОСОБА_5 відсутні підстави володіти майном на законних підставах. З огляду на те, що вона була власником квартири, то вважає, що має право на законне право витребування цього майна у ОСОБА_5 на підставі ст. 388 ЦК України.
27.11.2017 року до суду були надані пояснення Департаменту реєстрації ХМР, в яких представник просив винести рішення у відповідності до вимог чинного законодавства України.
12.12.2017 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від ОСОБА_5 , в якому останній просив закрити провадження у справі, посилаючись на те, що позивач вже звертався з такою ж позовною вимогою до нього у січні 2014 року, про що є судові рішення суду апеляційної інстанції і Вищого спеціалізованого суду України по справі №640/307/14.
27.02.2020 року від відповідача ОСОБА_5 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначив, що раніше, по цивільній справі №640/307/14 між тими ж сторонами та з тих самих підстав вже було винесене рішення по справі. Вказане рішення набрало законної сили. Вказав, що сторона за договором купівлі-продажу майна на прилюдних торгах ПП «СП «Юстиція» ліквідована 04.07.2014 року без правонаступництва, у зв'язку з чим повернення підприємством коштів, витрачених ним на придбання спірної квартири з прилюдних торгів стало неможливим. Враховуючи, що основну суму коштів від продажу квартири на прилюдних торгах було перераховано на рахунок ПАТ КБ «Правекс-Банк» у погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 перед цим банком, їм пропонувалось дійти згоди щодо мирного врегулювання виниклих спірних зобов'язань. При цьому, представники позивача ОСОБА_1 стверджували, що ОСОБА_1 не бажає повертати (відшкодовувати) йому будь-які сплачені ним кошти в рахунок погашення кредитної заборгованості. Зазначив, що задоволення її позову суттєво порушить його права і законні інтереси, одночасно він буде позбавлений квартири і грошей, які витрачені на придбання житла. Крім того зазначив, що акт державного виконавця №18835148 по реалізацію предмета іпотеки від 05.06.2012 року та свідоцтва про придбання майна від 12.06.2012 року посвідченого ПНХМНО Панченко О.В. за реєстровим №830 на теперішній час дійсні, вони не визнані недійсними та не скасовані, а тому це є однією самостійною підставою для відмови ОСОБА_1 у її позові. Вказав, що вказаний акт державного виконавця був однією з підстав видачі нотаріусом йому у встановленому законодавством порядку свідоцтва про право власності на його квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка раніше належала позивачу та була надана їм ПАТ КБ «Правекс-Банк» в іпотеку. Крім того, в спірній квартирі зареєстрований і постійно проживає малолітня дитина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказав, що згоден вирішити з позивачем питання визначення ціни спірної квартири на час проведення торгів, в тому числі проведення її оцінки та проведення доплати позивачу ОСОБА_1 різниці. Крім того, з дня прийняття рішення Київського районного суду м. Харкова від 06.06.2013 року пройшло вже більш 4 років, тобто вже давно минув строк позовної давності.
16.09.2020 року на адресу суду надійшло доповнення до відзиву, в яких відповідач наголошував на необхідності застосування судом положень ч.2 ст. 388 ЦК України, залучення усіх учасників спірних правовідносин, наголошував на тому, що прилюдні торги проводились та акт державного виконавця був складений при діючому виконавчому написі від 24.03.2010 року та просив суд застосувати строк позовної давності для звернення ОСОБА_1 з даним позовом.
ІІ Процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова Золотарьової Л.І. від 18.09.2017 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова Золотарьової Л.І. від 09.10.2017 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова Золотарьової Л.І. від 09.10.2017 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено відчужувати квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .
Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова Золотарьової Л.І. від 19.01.2018 року у задоволенні клопотання ОСОБА_5 про закриття провадження у справі відмовлено.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова Золотарьової Л.І. від 08.11.2018 року в задоволенні клопотання відповідача про залучення третіх осіб відмовлено.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова Золотарьової Л.І. від 06.12.2018 року в задоволенні заява ОСОБА_6 про залучення третіх осіб відмовлено.
13 квітня 2020 року на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями з підстав звільнення судді ОСОБА_8 у відставку цивільна справа передана в провадження судді Якуші Н.В.
Ухвалою суду від 21.10.2020 року по справі залучено третіх осіб.
Протокольною ухвалою суду від 26.11.2020 року клопотання про закриття провадження по справі, з яким звернувся представник відповідача, було залишено без розгляду.
Протокольною ухвалою суду від 26.11.2020 року клопотання представника відповідача про витребування для огляду з архіву Київського районного суду м. Харкова цивільну справу №640/307/14-ц було залишено без задоволення з підстав його безпідставності та необґрунтованості.
Протокольною ухвалою суду від 26.11.2020 року клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог АТ «ПРАВЕКС БАНК», було залишено без розгляду в порядку ч.2 ст. 222 ЦПК України.
ІІІ. Пояснення учасників справи в судовому засіданні.
У судовому засіданні позивач та її представники просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених у позову, наголошували, що строки позовної давності не сплинули, оскільки лише з рішення Апеляційного суду Харківської області вона дізналась про можливість захистити своє порушене право через звернення з таким позовом.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, просив суд відмовити у його задоволенні через його необґрунтованість, наводив аргументи, які викладені у відзиві на позовну заяву та доповнення до нього, також оголошував заяву про застосування строків позовної давності, оскільки вважав, що у цій справі, позивач звернулася до суду із порушенням строків позовної давності.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, у судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином, від відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та Департаменту реєстрації Харківської міської ради наявні заяви про розгляд справи за відсутності їх представників за наявними матеріалами, від інших третіх осіб клопотань чи заяв до суду не надходило.
ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
19 вересня 2008 року між АКБ «Правекс-Банк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 167 800,00дол. США на строк до 19 вересня 2022 року.
У забезпечення виконання кредитного зобов'язання між АКБ «Правекс-Банк» і ОСОБА_1 19 вересня 2008 року було укладено іпотечний договір, предметом якого є - трикімнатна квартира №7, загальною площею 89,4кв.м, житловою площею 55,9кв.м., що розташована на 2-му поверсі 4-поверхового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .
ПАТ КБ «Правекс-Банк» є правонаступником АКБ «Правекс-Банк».
У зв'язку з порушенням позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору, ПАТ КБ «Правекс-Банк» звернулося у вересні 2009 року до суду з позовом про стягнення з неї кредитної заборгованості.
Як свідчать матеріали справи, у час, коли справа за вищевказаним позовом Банку перебувала у провадженні суду, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О.О. за заявою АКБ «Правекс-Банк» 24 березня 2010 року вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_3 , яка на підставі договору купівлі-продажу від 19 вересня 2008 року належала на праві власності ОСОБА_1 і являлася предметом іпотеки, та яким запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації іпотечного майна (вищеназваної квартири) задовольнити вимоги Банку по погашенню кредитної заборгованості за період з 01.12.2008р. по 24.03.2010р. в розмірі 205 448,00дол. США.
На підставі виконавчого напису нотаріуса державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області було відкрито виконавче провадження (ВП №18835148).
Відповідно до пункту 4.14 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна торги закінчуються підписанням протоколу про результати торгів, який має силу договору.
В процесі виконання виконавчого напису, 28 травня 2012 року відбулися прилюдні торги, які проводилися Харківським філіалом ПП «СП Юстиція». За результатами торгів квартира, що належала на праві власності ОСОБА_1 , була продана ОСОБА_9 за 435 000,00грн., про що складено протокол від 28.05.2012року №77-02/047/12/1 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна. На підставі вказаного протоколу ОСОБА_5 видано Акт №18835148 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 05 червня 2012 року, який послужив підставою для видачі йому 12 червня 2012 року ПН ХМНО Панченко О.В. за реєстровим №830 свідоцтва про придбання майна, яке було предметом іпотеки.
Із Акту №18835148 державного виконавця вбачається, що предмет іпотеки було реалізовано Харківською філією ПП «СП Юстиція», грошові кошти за придбану нерухомість у розмірі 374 100,00грн. сплачені на депозитний рахунок Головного управління юстиції у Харківській області згідно квитанції б/н від 30.05.2012року, грошові кошти у розмірі 60 900,00грн. перераховані на рахунок ПП «СП Юстиція» як гарантійний внесок та комісійна винагорода згідно квитанції б/н від 25.05.2012р. та квитанції б/н від 30.05.2012р. Розпорядженням державного виконавця №18835148/6 від 01.06.2012року грошові кошти в сумі 374 100,00грн., які надійшли на вищевказаний депозитний рахунок, були розподілені: 340 043,77грн. - на розрахунковий рахунок ПАБ «КБ «Правекс-Банк», 34 004,31грн. - виконавчий збір на р/р ГУДКУ згідно постанови №18835148 від 01.06.2012р., та 51,92грн. - витрати за проведення виконавчих дій.
Також встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2010 року було задоволено позов ПАТ КБ «Правекс-Банк». Цим рішенням з ОСОБА_1 на користь Банку стягнуто кредитну заборгованість в розмірі 180 633,00дол. США.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 06 червня 2013 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27 серпня 2013 року, позов ОСОБА_1 був задоволений частково, позов ПАТ КБ «Правекс-Банк» задоволено повністю. Визнано недійсними прилюдні торги, що відбулися 28.05.2012року щодо реалізації квартири, належної ОСОБА_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , та протокол від 28.05.2012р. №77/02/047/12/1 з реалізації арештованого майна.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року було задоволено позов ОСОБА_1 і виконавчий напис від 24.03.2010 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергеєва О.О. за реєстровим №338 визнано таким, що не підлягає виконанню, та скасовано. Додатковим рішенням цього ж суду від 16 травня 2014 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 09 липня 2014 року, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року, рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року скасовано і ухвалено нове - про відмову ОСОБА_1 в позові.
Постановою Верховного Суду України від 04 вересня 2015 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 травня 2015 року рішення апеляційного суду Харківської області від 09 липня2014 року скасовано із залишенням в силі рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2016 року відмовлено в задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , приватного нотаріус Харківського міського нотаріального округу Панченко О.В., приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» в особі Харківської філії, відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області, треті особи: публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк», Київський районний відділ у місті Харкові Державної міграційної служби України, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про визнання недійсним акта державного виконавця про проведення прилюдних торгів та свідоцтва, виданого на підставі акта, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, поновлення права власності шляхом визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні належним майном, скасування реєстрації, виселення та вселення в квартиру.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2017 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2016 року скасовано та в задоволенні позову відмовлено з інших підстав.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2017 року залишено без змін.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 22.01.2018 - квартира АДРЕСА_3 , права приватної власності зареєстровано за ОСОБА_5 .
V. Норми права, що підлягають застосуванню та висновки суду за результатами розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частина 1 статті 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
В статті 319 Цивільного Кодексу України вказано власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Добросовісність набуття в розумінні статті 388 ЦК України полягає в тому, що майно набувається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.
Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна від набувача, при цьому випадки такого витребування законодавством обмежуються, зокрема, пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що витребування майна можливе в разі його вибуття з володіння власника не з його волі іншим шляхом.
Володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужував речі не має права на її відчуження. У випадку, якщо володілець речі знав чи повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним. Для визнання набувача недобросовісним необхідно встановити намір чи грубу необережність, що встановлюється, виходячи із презумпції добросовісності набувача.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 30 серпня 2019 року у справі № 914/970/18.
Абзацами 1, 3 пункту 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Тобто ст. 388 ЦК України визначений перелік виняткових умов, за яких майно може бути витребуване. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Отже, відповідно до вимог ст. 388 ЦК України держава гарантує захист права власності добросовісного набувача (особа, яка придбала майно з публічних торгів) на придбане майно тим, що таке майно не може бути витребувано у нього в разі, якщо воно було продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Відповідно до роз'яснень п. 30 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 р. №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» застосовуючи положення ч.2 ст. 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.
Разом з тим, посилання позивача на зазначений пункт у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 р. №5 та посилання відповідача у своїх відзивах на позовну заяву на ч.2 ст. 388 ЦК України суд вважає помилковим, оскільки судом встановлено, що за рішеннями суду були визнані недійсними прилюдні торги, які відбулись 28.05.2012 року та виконавчий напис №338 від 24.03.2010 року таким, що не підлягає виконанню. Разом з тим, ані проведення прилюдних торгів, ані вчинення виконавчого напису не відбувалось на підставі рішення суду та для його виконання. Спірне майно на прилюдних торгах було реалізовано на підставі вчиненого виконавчого напису поза межами судового розгляду.
Посилання позивача на висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від від 24 червня 2015 року № 6-251цс15, від 21 грудня 2016 року №6-2233цс16 є необґрунтованими, оскільки правовідносини та обставини у даній справі та у справах, на які посилається позивач не є подібними.
Оскільки за встановленими судом обставинами майно продане з прилюдних торгів у порядку здійснення виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса про звернення стягнення на нерухоме майно, то передбачена частиною 2 статті 388 ЦК України заборона на цю ситуацію не поширюється (постанову КГС (пункт 85), 26.07.2018, справа № 902/389/16, № у реєстрі 75872614).
Як зазначалось вище, однією з підстав збереження за власником права на витребування свого майна від добросовісного набувача є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).
Установлення цього факту є достатнім для того, щоб у позивача виникли правові підстави для витребування спірного нерухомого майна в порядку статті 388 ЦК України, оскільки права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215 і 216 ЦК України (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 522/7636/14-ц).
Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 31.10.2012 у справі № 6-53цс12).
З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку щодо наявності порушених прав ОСОБА_1 та правових підстав для звернення її до суду з цією заявою саме із вимогою про витребування майна.
Щодо вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на витребуване спірне нерухоме майно суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду сформований у пункті 146 постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, за яким задоволення вимоги про витребування нерухомого майна із незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Отже, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про визнання права власності на це майно не є необхідним для ефективного відновлення його права.
Крім того, відповідно до висновку, викладеного в пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18), з яким і звернувся позивач. Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.
Таким чином, обґрунтованими у цій справі є лише вимоги позивача про витребування спірного нежитлового приміщення в порядку передбаченому частиною першою статті 388 ЦК України.
Відносно посилання представника відповідача щодо непропорційності вимог позивача через виникнення надмірного тягара, який буде покладено на відповідача, в разі задоволення позовних вимог, та порушення прав дружини та малолітнього сина відповідача, які зареєстровані у спірній квартирі,то суд зазначає наступне.
Дійсно, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула його у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Разом з тим, при ухвалені рішення про витребування спірного майна на користь позивача, питання про компенсацію відповідач не порушував і суд такого питання не вирішував.
З огляду на зазначене, той факт, що в межах провадження в справі, суд не вирішує питання про надання відповідачу компенсації в зв'язку з витребуванням спірної квартири, не свідчить про порушення принципу «пропорційності» при задоволенні позову, оскільки покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності до спірних правовідносин.
На її застосування у судовому засіданні наполягав і представник відповідача.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3,4 ст. 267 ЦК України).
За загальним правилом ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Спір у цій справі виник у зв'язку з набуттям відповідачем у володіння спірного нерухомого майна, яке свого часу було зареєстроване за ОСОБА_1 як за власником, і яке позивач просить витребувати від відповідача на підставі ст.388 ЦК України.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.11.2018 у справі №907/50/16, до правовідносин, що регулюються ст. 388 ЦК України, застосовується інститут позовної давності.
Так, у наведеному рішенні суду Велика Палата Верховного Суду зазначає, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3234/16).
За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Так, під час розгляду цієї справи суд встановив порушення прав позивача з огляду на те, що відчуження її майна відбулось без вираження її волі, а отже підлягає витребуванню.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що право власності на вказану квартиру було зареєстровано за відповідачем 14.06.2012 року на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів на спірну квартиру від 26.06.2012 року, яке було видано ПН ХМНО Панченко О.В., тобто позивач дізнався про своє порушене право за п'ять років до звернення із цим позовом до суду.
Доводи сторони позивача про те, що вони вважають, що строк позовної давності не є порушеним, оскільки позивач дізналась про такий спосіб захисту з рішення Апеляційного суду Харківської області від 2017 року, є неспроможними, оскільки перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права. Правова необізнаність позивача, її представників або тощо не є тими підставами, які б свідчили про поважність пропуску цього строку.
Беручи до уваги наведене, суд прийшов до висновку про те, що позивач пред'явив позов після спливу позовної давності, про застосування якої просив відповідач, а тому у задоволенні позовних вимог через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску.
Судові витрати.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України. У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судовий збір слід віднести за рахунок позивача.
На підставі викладеного та керуючись, ст. ст. 4, 11, 76-78, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_5 ,
представники позивача - адвокати Чижиченко Руслан Володимирович, адреса для листування: м. Харків, пров. Короленка б.19, ОСОБА_3 , АДРЕСА_6 ,
відповідач - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_7 ,
представник відповідача - адвокат Клитний Федір Анатолійович, адреса для листування: АДРЕСА_8 .2.
Треті особи, які не заявляють вимог щодо предмету спору- Департамент реєстрації Харківської міської ради (адреса для листування: м.Харків, м-н Конституції 7), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_7 , законним представником якого є ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 ), Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (м.Харків, вул. Чернишевська 55), Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Харків (м.Харків, вул. Ярослава Мудрого, 26).
Повний текст рішення складено 30.11.2020 року.
Суддя-