Справа № 638/1257/18
Провадження № 2/428/1735/2020
26 жовтня 2020 року м. Сєвєродонецьк
Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:
головуючого судді Посохова І.С.,
за участю секретаря судового засідання Колядінцевої П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку Луганської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулося до Сєвєродонецького міського суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до укладеного кредитного договору б/н від 06.12.2013 року відповідач отримав кредит у розмірі 4100,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат. ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Таким чином, у порушення умов кредитного договору відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав. Станом на 26.12.2017 року відповідач має заборгованість у загальній сумі 60 485, 86 грн., яка складається з наступного: 3750,17 грн. - заборгованість за кредитом, 50871,13 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2508,09 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2856,47 грн. - штраф (процентна складова). На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не сплачує, що є порушенням прав АТ КБ «Приватбанк». На підставі викладеного позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 06.12.2013 у розмірі 60 485, 86 грн. та судовий збір у розмірі 1762,00 грн.
На виконання ухвали суду відповідачем ОСОБА_1 було надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги відповідач не визнає у повному обсязі, посилаючись на наступне.
В позовній заяві позивачем зазначено, що 06.12.2013 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4100 грн. шляхом зарахування кредитного ліміту на картку «Універсальна». Факт укладення договору позивач обґрунтовує Заявою-анкетою про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у «Приватбанку». При цьому з жодними умовами та правилами надання банківських послуг у «Приватбанку» відповідача не ознайомлювали та він їх текст не підписував. Відповідач жодного разу не намагався отримати у «Приватбанку» кредит у розмірі 4100 грн. Про що свідчить відсутність зазначеної суми у графі кредитний ліміт. Як видно з матеріалів справи позовна заява подавалася у м. Харків, де відповідач не був зареєстрований на момент подання позову, хоча в анкета-заяві зазначено адресу: АДРЕСА_1 .
Щодо розрахунку заборгованості здійсненого позивачем. З розрахунку вбачається, що нараховувались штрафи та пеня в період проведення АТО, що суперечить вимогам діючого законодавства. Верховним Судом вказано, що припущення щодо висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь банку процентів за користування кредитом і пені за недотримання умов кредитного договору як таких, що передбачені договором недопустимі, їх розмір та підстави стягнення повинні бути визначені сторонами в самому договорі. За відсутності обґрунтованих підтверджень прийняття відповідачем цих умов не є підставою для їх стягнення Правила та Умови надання банківських послуг у Приватбанку, які не підписані відповідачем. За таких обставин розрахунок не відповідає вимогам вказаних нормативно-правових актів.
Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, так як з наданого розрахунку видно, що погашення заборгованості не здійснювалося більше ніж 3 роки від дня подачі позовної заяви.
За таких обставин, на думку відповідача, слід відмовити у позові АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Представником позивача Меркуловою В.В. надана відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначено наступне. Стосовно форми кредитного договору: в даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві Позичальника, Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та Тарифах. Таким чином, між Банком та позичальником укладається договір у письмовій формі. Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить.
Щодо ознайомлення Відповідача з умовами та правилами надання банківських послуг: Позивачем надана до суду копія анкети-заяви, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачем вказана інформація про себе заповнена особисто, також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що ОСОБА_1 висловив згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчив в ній, що «Я згоден з тим, що ця заява, разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між мною та Банком Договір про надання банківських послуг. Я ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані мені для ознайомлення в письмовому вигляді...». Також до матеріалів позовної заяви долучено «Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», підписану Відповідачем власноруч, з якої чітко вбачається, що Відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5 % (30% на рік), вказано розміри комісій та штрафів тощо.
Тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. Відповідач підписанням Анкети-заяви позичальника приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг. Заява разом з Умовами та Тарифами є договором про надання банківських послуг. Позивач надає до суду виписку з карткового рахунку, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримав кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.
З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, відповідач частково сплачував заборгованість за договором (погашення відображені в графі «Сума погашення за наданим кредитом»).
Відсутність в матеріалах справи оригіналів кредитного договору не є підставою для відмови в позові за наявності його копії та інших доказів, які свідчать про укладення кредитного договору і часткове його виконання. Інше має бути спростовано особою, яка не виконує умови договору.
Щодо правомірності встановлення та зміни кредитного ліміту.
Умовами договору визначено (п. 2.1.1.2.3), що Банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт.
Щодо проживання відповідача на території зони АТО. При подачі позову до суду у банку була відсутня достовірна інформація про адресу, за якою на час початку проведення антитерористичної операції проживав Відповідач. На сьогоднішній день Боржник до Банку з метою списання штрафних санкцій не звертався, хоча Банком і налаштовано прийняття таких заяв як через відділення Банку так і шляхом подачі заяви через сайт Банку.
Щодо наданого банком розрахунку заборгованості.
Слід зауважити, що розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображує стан нарахувань в певні періоди часу. Із виписки вбачається, що Відповідач знімав кредитні кошти, потім частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами. Користуючись кредитними коштами, відповідачу були добре відомі і зрозумілі умови договору, а тому його твердження щодо не знання тарифів, умов та правил не відповідають дійсним обставинам справи.
Щодо строку позовної давності. Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача 25.01.2018 року - до спливу строку позовної давності. Підстав для застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення пені немає, оскільки порушення зобов'язання триває, відсутня можливість встановити початок перебігу позовної давності, тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Представник позивача Савіхіна А.М. в судове засідання не з'явилася, до позовної заяви додала клопотання, у якому просила суд розглянути справу без її участі.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, просив відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
З матеріалів справи встановлено, що згідно з копією анкети-заяви б/н від 06.12.2013 року відповідач виявив бажання оформити на своє ім'я в ПАТ КБ «Приватбанк» кредитку з ідентифікацією з паспортом. У вказаній заяві зазначена назва кредитки - «Універсальна», розмір кредитного ліміту не зазначений, будь-який розмір відсотків за користування кредитом відсутній.
Як вбачається з копії анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку б/н від 06.12.2013 року, підписаної відповідачем, він погодився з тим, що ця «Анкета-заява» разом з «Пам'яткою клієнта», «Умовами та Правилами надання банківських послуг», а також «Тарифами» складає договір про надання банківських послуг.
Згідно з довідкою АТ КБ «Приватбанк» між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір № б/н, за яким була надана кредитна картка № НОМЕР_1 , дата відкриття - 06.12.2013, термін дії - 10/16.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором б/н від 06.12.2013 року, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» станом на 26.12.2017 року становить 60485,86 грн., яка складається з наступного: 3750,17 грн. - заборгованість за кредитом, 50871,13 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2508,09 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2856,47 грн. - штраф (процентна складова).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 Цивільного Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 06.12.2013 процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути заборгованість по відсоткам за користування кредитом за певний період часу.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також, що вказані документи на момент отримання відповідачем будь-яких кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
У своєму відзиві на позов представник відповідача заперечував проти того, що Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, оскільки вони не були підписані відповідачем.
Доказів на підтвердження протилежного позивачем та його представником надано не було.
При цьому в судовому засіданні не було встановлено, що саме з доданими до позовної заяви Умовами та правилами надання банківських послуг ознайомився відповідач ОСОБА_1 і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Не було встановлено і того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили саме такі умови щодо порядку нарахування, сплати і розміру процентів за користування кредитними коштами.
Виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що надані позивачем Витяг з Тарифів та Умов та правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору.
Суд вважає, що АТ КБ «Приватбанк» в порушення приписів ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не повідомив ОСОБА_1 про умови кредитування і не узгодив їх з ним.
Отже, між сторонами був безпосередньо укладений кредитний договір б/н від 06.12.2013 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, яка не містить строку повернення кредиту (користування ним), не встановлює розміру відсотків за користування кредитом.
Доводи, викладені представником позивача у відповіді на відзив разом з доданими документами, не спростовують зазначених висновків суду, які в свою чергу, відповідають висновкам, зробленим Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду справи № 342/180/17 за аналогічними правовідносинами.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятій 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору між сторонами АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII (в редакції станом на січень 2013 року) про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Отже, на думку суду, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом у сумі 50 871, 13 грн., заборгованості за пенею та комісією у сумі 2 508, 09 грн., штрафів у сумі 500, 00 грн. та 2856, 47 грн. слід відмовити з наведених вище підстав.
Щодо позовних вимог про стягнення фактично отриманих відповідачем коштів, суд зазначає наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначено, що так як фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Згідно з випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 , відкритому в АТ КБ «Приватбанк», яка надана позивачем, відповідач фактично отримав в АТ КБ «Приватбанк» і використав на власний розсуд грошові кошти у сумі 3 750, 17 грн.
Доказів на підтвердження протилежного відповідач суду не надав.
Судом було встановлено, що зазначені грошові кошти відповідач банку не повернув, що порушує права позивача та за змістом ч. 2 ст. 530 ЦК України надає йому право вимагати виконання боржником свого обов'язку в будь-який час шляхом звернення до суду з позовом про повернення фактично отриманої суми лише кредитних коштів у розмірі 3 750, 17 грн.
З урахуванням наведеного вище, суд вважає позовні вимоги про стягнення фактично отриманої суми кредитних коштів у розмірі 3 750, 17 грн. такими, що підлягають задоволенню.
Щодо заяви відповідача про необхідність застосувати наслідки спливу позовної давності, суд вважає, що в даному випадку строки позовної давності не підлягають застосуванню, оскільки як вже встановлено судом фактично отриману суму кредитних коштів у розмірі 3 750, 17 грн. відповідач банку не повернув, що порушує права позивача та за змістом ч. 2 ст. 530 ЦК України надає йому право вимагати виконання боржником свого обов'язку в будь-який час шляхом звернення до суду з позовом.
Позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з цим позовом 25.01.2018 року, що підтверджується даними реєстру поштових відправлень № 8867312.
Виходячи з викладеного вище суд вважає, що позивач не пропустив строку для звернення до суду з вимогою про повернення тіла кредиту, оскільки укладений кредитний договір від 06.12.2013 року не містить строку повернення кредиту.
Щодо вимог позивача про стягнення відсотків за користування кредитом, пені та штрафів, строки позовної давності не застосовуються, оскільки їх нарахування визнано судом необґрунтованим, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Понесення позивачем судових витрат підтверджується платіжним дорученням № PROM1ВСDSV від 11.01.2018 про сплату судового збору у сумі 1 762, 00 грн., який відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 109, 24 грн.
Керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 06.12.2013 року у сумі 3 750 (три тисячі сімсот п'ятдесят) грн. 17 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору у сумі 109 (сто дев'ять) грн. 24 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторони:
- позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-д, код ЄДРПОУ 14360570;
- відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Суддя І. С. Посохов